Податковий кодекс України

Дата набуття чинності:
1 січня 2011 року

Відповідно до статті 1 Кодексу він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Стаття 6 Кодексу встановлює, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до Кодексу. Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Стаття 8 Кодексу зазначає, що в Україні  встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Згідно статті 9 Кодексу до загальнодержавних належать такі податки та збори:
  • податок на прибуток підприємств;
  • податок на доходи фізичних осіб;
  • податок на додану вартість;
  • акцизний податок;
  • збір за першу реєстрацію транспортного засобу;
  • екологічний податок;
  • рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;
  • рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;
  • плата за користування надрами;
  • плата за землю;
  • збір за користування радіочастотним ресурсом України;
  • збір за спеціальне використання води;
  • збір за спеціальне використання лісових ресурсів;
  • фіксований сільськогосподарський податок;
  • збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
  • мито;
  • збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;
  • збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Статтею 10 Кодексу встановлено, що до місцевих податків належать:
  • податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
  • єдиний податок.

До місцевих зборів належать:
  • збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;
  • збір за місця для паркування транспортних засобів;
  • туристичний збір.

Доходи, отримані резидентом України (крім фізичних осіб) з джерел за межами України, враховуються під час визначення його об'єкта та/або бази оподаткування у повному обсязі (стаття 13 Кодексу).

Стаття 14 Кодексу дає визначення основних термінів, що використовуються в Кодексі.

Згідно статті 15 Кодексу платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку (стаття 22 Кодексу).

Стаття 25 Кодексу встановлює, що ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

Відповідно до статті 29 Кодексу обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.

Статтею 30 Кодексу зазначається, що податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Стаття 46 передбачає, що податкова декларація, розрахунок – це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкова декларація подається за звітний період в установлені Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Згідно статті 52 Кодексу за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Статтею 55 Кодексу визначається, що податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Відповідно до статті 61 Кодексу податковий контроль – це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Взяттю на облік або реєстрації в органах державної податкової служби підлягають всі платники податків.

Центральний орган державної податкової служби формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (стаття 70 Кодексу).

До Державного реєстру вноситься інформація про осіб, які є:
  • громадянами України;
  • іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають в Україні;
  • іноземцями та особами без громадянства, які не мають постійного місця проживання в Україні, але відповідно до законодавства зобов'язані сплачувати податки в Україні або є засновниками юридичних осіб, створених на території України.

Стаття 75 Кодексу встановлює, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених Кодексом, а фактичні перевірки - Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Згідно статті 85 Кодексу забороняється витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби у випадках, не передбачених Кодексом.

Платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Результати  перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки.

Розділ ІІІ Кодексу регулює порядок нарахування податку на прибуток підприємств. Основна ставка податку становить 16 відсотків (стаття 151 Кодексу).

Розділом ІV Кодексу встановлено порядок нарахування податку з доходів фізичних осіб.

Відповідно до статті 162 Кодексу платниками податку є:
  • фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;
  • фізична  особа -  нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;
  • податковий агент.

Ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування (стаття 167 Кодексу)

Відповідно до статті 176 Кодексу платники податку зобов'язані:
  • вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;
  • отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого Кодексом, документи первинного обліку;
  • подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки;
  • подавати особам, які визначені відповідальними за утримання (нарахування) та сплату податку до бюджету, документи на підтвердження права платника податку, який отримує такі доходи, на застосування соціальних податкових пільг;
  • допускати посадових (службових) осіб органу державної податкової служби на територію або до приміщень, що використовуються платником податку для отримання доходів від провадження господарської діяльності;
  • своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов'язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій;
  • подавати податкову декларацію за результатами звітного року;

Розділ V Кодексу регулює порядок сплати податку на додану вартість.

Відповідно до статті 193 Кодексу ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах:
  • 17 відсотків;
  • 0 відсотків.

Стаття 195 Кодексу встановлює, що за нульовою ставкою оподатковуються операції з:
  • експорту товарів (супутніх послуг), якщо їх експорт підтверджений митною декларацією, оформленою відповідно до вимог митного законодавства;
  • постачання товарів (для заправки або забезпечення морських суден, для заправки або забезпечення повітряних суден, для заправки (дозаправки) та забезпечення космічних кораблів, космічних ракетних носіїв або супутників Землі, для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством);
  • постачання послуг (міжнародні перевезення пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом, послуги, що передбачають роботи з рухомим майном, попередньо ввезеним на митну територію України для виконання таких робіт та вивезеним за межі митної території України платником, що виконував такі роботи, або отримувачем-нерезидентом, послуги з обслуговування повітряних суден, що виконують міжнародні рейси).

Розділом VІ Кодексу передбачається порядок сплати акцизного збору.

Відповідно до статті 213 Кодексу об'єктами оподаткування є операції з:
  • реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції);
  • реалізації (передачі) підакцизних товарів (продукції) з метою власного споживання, промислової переробки, здійснення внесків до статутного капіталу, а також своїм працівникам;
  • ввезення  підакцизних товарів (продукції) на митну територію України;
  • реалізації конфіскованих підакцизних товарів (продукції), підакцизних товарів (продукції), визнаних безхазяйними, підакцизних товарів (продукції), за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та підакцизних товарів (продукції), що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави;
  • реалізації або передачі у володіння, користування чи розпорядження підакцизних товарів (продукції), що були ввезені на митну територію України із звільненням від оподаткування до закінчення строку, визначеного  законодавством;
  • обсяги та вартість втрачених підакцизних товарів (продукції), що перевищують встановлені норми.

Стаття 215 Кодексу визначає, що до підакцизних товарів належать:
  • спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво;
  • тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну;
  • нафтопродукти, скраплений газ;
  • автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли.

Розділ VІІ Кодексу регулює порядок збору за першу реєстрацію транспортного засобу.

Відповідно до статті 231 Кодексу платниками збору є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, які є об'єктами оподаткування.

Від сплати збору звільняються легкові автомобілі для інвалідів з об'ємом двигуна до 1500 куб. сантиметрів, що придбані за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів та/або безоплатно передані інвалідам відповідно до законодавства України, транспортні засоби будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів, дитячих будинків-інтернатів, пансіонатів для ветеранів війни і праці, геріатричних пансіонатів, реабілітаційних установ для інвалідів та дітей-інвалідів, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів (стаття 235 Кодексу).

Розділ VІІІ Кодексу регулює екологічний податок. Згідно статті 240 Кодексу платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або  їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються:
  • викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;
  • скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;
  • розміщення  відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини;
  • утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);
  • тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

Розділ IХ Кодексу регулює порядок сплати рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України. трубопроводами.

Відповідно до статті 251 Кодексу платниками рентної плати є суб'єкти господарювання, які експлуатують об'єкти магістральних трубопроводів та надають (організовують) послуги з транспортування (переміщення) вантажу трубопроводами України. Платником рентної плати за транзит природного газу територією України є уповноважений Кабінетом Міністрів України суб'єкт господарювання, який надає (організовує) послуги з його транзиту територією України.

Стаття 253 Кодексу встановлює ставки оподаткування:
  • 1,67 гривні за транзитне транспортування 1000 куб. метрів природного газу за кожні 100 кілометрів відстані відповідних маршрутів його транспортування;
  • 4,5 гривні за  транспортування однієї тонни нафти магістральними нафтопроводами;
  • 4,5 гривні за транспортування однієї тонни нафтопродуктів магістральними нафтопродуктопроводами;
  • 5,1 гривні за транзитне транспортування однієї тонни аміаку за кожні 100 кілометрів відстані відповідних маршрутів його транспортування.

Розділ Х Кодексу регулює порядок сплати рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобувається  в Україні. 

Платниками рентної плати є суб'єкти господарювання, які здійснюють видобуток (у тому числі під час геологічного вивчення) вуглеводневої сировини на підставі спеціальних дозволів на користування надрами, отриманих в установленому законодавством порядку.

Розділом ХІ Кодексу встановлюється порядок сплати плати за користування надрами. Плата за користування надрами – це загальнодержавний платіж, який справляється у вигляді:
  • плати за користування надрами для видобування корисних копалин;
  • плати за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин.

Розділ ХІІІ Кодексу встановлює порядок сплати плати за землю. Платниками податку є:
  • власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
  • землекористувачі.

Об'єктами оподаткування є:
  • земельні  ділянки, які перебувають у власності або користуванні;
  • земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно статті 281 Кодексу від сплати податку звільняються:
  • інваліди першої і другої групи;
  • фізичні  особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років;
  • пенсіонери (за віком);
  • ветерани війни;
  • фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Розділом ХV Кодексу регулюється порядок збору за користування радіочастотним ресурсом України. Відповідно до статті 381 Кодексу платниками збору є загальні користувачі радіочастотного ресурсу України, визначені законодавством про радіочастотний ресурс, які користуються радіочастотним ресурсом України в межах виділеної частини смуг радіочастот загального користування на підставі:
  • ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України;
  • ліцензії на мовлення та дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою;
  • дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою, отриманого на підставі договору з власником ліцензії на мовлення;
  • дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою.

Розділ  XVI Кодексу встановлює порядок сплати збору за спеціальне використання води. Платниками збору є водокористувачі - суб'єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії,  відділення,  представництва,  інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об'єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні  водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

Стаття 324 передбачає, що об'єктом оподаткування збором є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.

Згідно статті 340 Кодексу держава гарантує, що до прав та обов'язків інвестора при виконанні податкових зобов'язань, визначених угодою про розподіл продукції, буде застосовуватися законодавство, чинне на момент укладення угоди, крім випадків, коли законом зменшується розмір податків чи зборів або податки і збори скасовуються. Закон, яким зменшується розмір податків чи зборів або податки і збори скасовуються, інвестором застосовується з дня набрання ним чинності.

Якщо Ви побачили помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl-Enter. Будемо вдячні!

вгору