Про Концепцію розвитку водного господарства України
Постанова Верховної Ради України; Концепція від 14.01.20001390-XIV
Документ 1390-XIV, поточна редакція — Прийняття від 14.01.2000

                                                          
П О С Т А Н О В А
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Про Концепцію розвитку водного
господарства України
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 8, ст.54 )

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
1. Схвалити Концепцію розвитку водного господарства України
(додається).
2. Рекомендувати Кабінету Міністрів України розробити
протягом 2000 року на основі схваленої Верховною Радою України
Концепції розвитку водного господарства України проект
Загальнодержавної програми розвитку водного господарства України.
3. Рекомендувати Кабінету Міністрів України, міністерствам та
іншим центральним органам виконавчої влади при вирішенні
практичних питань охорони, споживання та відновлення водних
ресурсів керуватися схваленою Верховною Радою України Концепцією
розвитку водного господарства України.

Голова Верховної Ради України О.ТКАЧЕНКО
м. Київ, 14 січня 2000 року
N 1390-XIV
Схвалено
Постановою Верховної Ради України
від 14 січня 2000 року N 1390-XIV

КОНЦЕПЦІЯ
розвитку водного господарства України

Розроблення Концепції розвитку водного господарства України
зумовлене тим, що існуючий в Україні потужний господарський
комплекс за структурою і рівнем територіально-галузевого
водоспоживання, технологій водокористування і водоохорони є
водоємним, незбалансованим, а за екологічними параметрами не
відповідає можливостям відновлення водних ресурсів, а також
необхідністю включення екологічних пріоритетів до соціально
спрямованих заходів ринкової економіки.
Сучасні водогосподарські та екологічні проблеми набули не
тільки загальнодержавного, але й міжнародного значення, стали
одним з головних чинників національної безпеки України.
Водне господарство - галузь, завданням якої є забезпечення
потреб населення і народного господарства у водних ресурсах,
збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження
шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.
Метою цієї Концепції є визначення стратегічних цілей і
головних напрямів щодо створення умов для підвищення екологічної
стійкості та збалансованого розвитку водогосподарського комплексу,
поліпшення водозабезпечення населення і господарських потреб з
дотриманням оптимальних умов водокористування; підвищення якості
води, зменшення збитків і соціального напруження внаслідок
шкідливої дії води; збереження водних систем як унікальних
складових навколишнього природного середовища.
Розділ I
ОЦІНКА ПОТЕНЦІАЛУ ВОДНИХ РЕСУРСІВ
ТА ПРОБЛЕМИ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ
За багаторічними спостереженнями потенційні ресурси річкових
вод становлять 209,8 куб. кілометра, з яких лише 25 відсотків
формуються в межах України, решта надходить з Російської
Федерації, Білорусі, Румунії. Прогнозні ресурси підземних вод
становлять 21 куб. кілометр. Розвідані експлуатаційні запаси
підземних вод дорівнюють близько 6 куб. кілометрам.
Територіальний розподіл водних ресурсів не відповідає
розміщенню водоємних галузей господарського комплексу. Найбільша
кількість водних ресурсів (58 відсотків) зосереджена в річках
басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не
перевищує 5 відсотків її загальних запасів. Найменш забезпечені
водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області
України - там, де зосереджені найбільші споживачі води. Доступні
для широкого використання водні ресурси формуються в основному в
басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного і
Західного Бугу, а також малих річок Приазов'я та Причорномор'я.
Балансові запаси місцевого водного стоку становлять у
середньому 52,4 куб. кілометра, а в маловодні роки - 29,7 куб.
кілометра. Об'єм підземних вод, що враховується в ресурсній
частині водогосподарського балансу, становить 7 куб. кілометрів.
Крім того, в галузях економіки використовується близько 1 куб.
кілометра морської води.
Гальмівним фактором використання водних ресурсів є їх
мінливість у часі: в природних умовах на частку весняного стоку
припадає 67 відсотків на півночі і північному сході, до 80-90
відсотків на півдні. За запасами місцевих водних ресурсів
(1 тис. куб. метрів на 1 особу) Україна вважається однією з
найменш забезпечених країн у Європі (Швеція - 2,5 тис. куб.
метрів, Великобританія - 5, Франція - 3,5, Німеччина - 2,5,
Європейська частина колишнього СРСР - 5,9 тис. куб. метрів).
Для усунення територіальної і часової нерівномірності
розподілу стоку водозабезпечення в Україні здійснюється за
допомогою 1,16 тис. водосховищ (загальним об'ємом майже 55 куб.
кілометрів), понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів (загальною
довжиною 1021 км; пропускною здатністю 1000 куб. м/с), 10 великих
водоводів, якими вода подається у маловодні райони. Водосховища
Дніпровського каскаду з корисним об'ємом 18,7 куб. кілометра
забезпечують більше половини обсягу водоспоживання.
Високий рівень господарського освоєння території в Україні
(природні і напівприродні землі становлять лише близько
35 відсотків площі країни) спричиняє порушення рівноваги
природного ландшафту, умов формування стоку, погіршення якості
води.
Екологічно не збалансована господарська діяльність, залучення
значних водних ресурсів на потреби виробничої сфери та їх
забруднення, змивання із сільськогосподарських угідь та
урбанізованих територій, штучна зміна природного режиму водних
об'єктів призвели до того, що деградаційні процеси почали
переважати над самовідновною і самоочисною здатністю водних
систем. Частина забруднюючих речовин потрапляє у водойми України
із сусідніх країн - по Дніпру, Десні, Сіверському Дінцю, Дунаю.
Найгірша екологічна обстановка склалася в басейнах нижнього
Дніпра та Сіверського Дінця, де сконцентровані найбільш водоємні
промислові й сільськогосподарські підприємства, великі міста,
об'єкти атомної енергетики, зосереджено близько 50 відсотків
забору води та скидання забруднених стоків. Складною є
водогосподарська і гідроекологічна обстановка також в басейнах
річок Дністра, Західного і Південного Бугу, Дунаю, річок
Приазов'я та Причорномор'я.
Якість підземних вод погіршується внаслідок надходження до
підземних горизонтів забруднюючих речовин із стічними та скидними
водами, а також інтенсивної експлуатації продуктивних водоносних
горизонтів переважно в районах розміщення великих промислових і
сільськогосподарських об'єктів і, насамперед, поверхневих сховищ
відходів (накопичувачів, золовідвалів, хвосто-, шламосховищ тощо).
В Україні виявлено понад 290 сформованих осередків забруднення
підземних вод в основних водоносних горизонтах, більше ніж на 90
діючих водозаборах спостерігається прогресуюче погіршення якості
води.
Підземні води, які є основним джерелом водопостачання в
сільській місцевості, не завжди відповідають вимогам, що
пред'являються до питної води, насамперед внаслідок підвищеного
вмісту в них біогенних сполук (нітратів, фосфору тощо).
Великої шкоди населеним пунктам і сільськогосподарським
угіддям та іншим господарським об'єктам завдають повені, паводки,
підтоплення, водна ерозія, розмивання берегів водосховищ тощо.
Особливо руйнівною дією відзначаються паводки у басейнах річок
Тиси, Пруту, Дністра, Серета, Західного Бугу, Прип'яті,
Сіверського Дінця, а також річок Одеської області вздовж Дунаю.
Інтенсивний розвиток економіки зумовив високу питому вагу
водоємних, екологічно небезпечних виробництв.
В Україні протягом 1991-1997 років валовий внутрішній продукт
скоротився на 62 відсотки. Разом з тим через недосконалість
технологій загальна потреба у воді зменшилася лише на 35
відсотків, а потреба у свіжій воді - на 41 відсоток;
спостерігається чітка тенденція до збільшення скидання забруднених
стоків, 88 відсотків яких припадає на чорну металургію, вугільну і
хімічну промисловість. Майже у 1,4 раза проти 1990 року
збільшилося скидання забруднених стоків у комунальному
господарстві. За цей період водоємність валового внутрішнього
продукту зросла на 73 відсотки, а питомі скиди забруднених стоків
на одиницю валового внутрішнього продукту збільшилися у 3,6 раза.
Високий рівень водоємності і забруднення, зношеність
устаткування в системах водопостачання та водовідведення,
недостатня енергозабезпеченість їх функціонування, а також
обмежена природна водозабезпеченість територій, де розміщені
найбільші споживачі води, загрожує національній безпеці держави.
Сучасні валові потреби України у воді становлять
67,0 куб. кілометрів. Вони забезпечуються водозабором з річкової
мережі (25 відсотків), підземних горизонтів (майже 5 відсотків),
моря (1 відсоток) і за рахунок систем зворотного водопостачання
(69 відсотків).
У 1997 році з водних джерел забрано 21,1 куб. кілометра води,
в тому числі на потреби комунального господарства - 3,8 куб.
кілометра (18 відсотків), промисловості - 9,1 куб. кілометра
(44 відсотки), сільського господарства - 8,0 куб. кілометрів
(38 відсотків).
За цільовим призначенням частка господарсько-побутових потреб
води становила 27 відсотків, виробничих - 46 відсотків, зрошення -
17 відсотків, водопостачання сільських населених пунктів - майже
6, інші потреби - майже 4 відсотки.
Загальний обсяг водовідведення дорівнював 12,5 куб.
кілометра, з них у річки скинуто 11,7 куб. кілометра стічних вод,
у складки рельєфу місцевості - 0,8 куб. кілометра. На очисні
споруди потужністю 8,3 куб. кілометра надійшло 5,3 куб. кілометра
стічних вод, з них у водні об'єкти скинуто 3,5 куб. кілометра
(66 відсотків) недостатньо очищених і 1,8 куб. кілометра
(34 відсотки) - нормативно очищених вод.
Безповоротний водозабір становив 7,4 куб. кілометра. Втрати
води під час транспортування становлять 1,9, а в процесі її
використання - 4,8 куб. кілометра.
Об'єм води, задіяний у системах зворотного водопостачання,
становив 46 куб. кілометрів.
Порівняно з 1990 роком загальний водозабір зменшився на
41 відсоток, а об'єм використаної води - на 48 відсотків. Це
пояснюється значним скороченням (на 55 відсотків) виробничих
водопотреб у промисловому секторі. Водночас залишилися досить
високими втрати води під час її транспортування, і стосовно
водозабору вони досягають 9 відсотків. Значним залишається також
загальне безповоротне споживання води, частка якого в об'ємі
водозабору становить 35 відсотків.
Комунальне господарство. Особливістю галузі є потреба у воді
високої якості. Разом з тим критичний стан з постачанням
населенню якісної питної води потребує кардинального втручання.
Незважаючи на те, що питома вага об'єктів житлового фонду,
обладнаних водопроводом і каналізацією, становить 94-95
відсотків, значна частина міського населення користується
водозабірними колонками і шахтними колодязями. Понад 260
населених пунктів споживають воду, фізико-хімічні показники
якості якої перевищувать допустимі норми. Це пов'язано,
насамперед, із зношеністю очисних та каналізаційних споруд. Понад
6 тис. кілометрів каналізаційної мережі перебуває в аварійному
стані, відсутні системи прийому аварійних випусків нечистот.
Щодоби через комунальні каналізації скидаються у річки 342 тис.
куб. метрів неочищених і 5,7 млн. куб. метрів недостатньо
очищених стоків.
На загальні господарсько-побутові потреби витрачається
3,9 куб. кілометра води на рік (або 311 літрів за добу на одного
міського жителя), у тому числі в комунальному секторі - 3,2 куб.
кілометра (82 відсотки). Такий рівень водоспоживання загалом
відповідає раціональним нормам, хоча в деяких розвинутих
європейських країнах він значно нижчий (у Великобританії - 155
літрів за добу, Франції - 145, Німеччині - 163 літри за добу). У
комунальному господарстві України втрати води під час
транспортування та використання становлять 36-42 відсотки
водозабору. Досить значними залишаються непродуктивні витрати води
населенням.
Згідно з прогнозом розвитку демографічної ситуації обсяг
господарсько-побутових водопотреб у перспективі не перевищуватиме
3,7 куб. кілометра на рік.
Основні завдання галузі: реконструкція, ремонт і модернізація
устаткування водопровідних, каналізаційних мереж і споруд;
розроблення та впровадження раціональних норм водоспоживання,
технологій водопідготовки та очищення стічних вод, впровадження
засобів обліку та вдосконалення контролю за споживанням води,
підвищення рівня благоустрою населених пунктів, розроблення та
впровадження нового стандарту на питну воду.
Зважаючи на особливу соціальну значимість комунального
водоспоживання, мають бути розроблені нормативи на джерела
централізованого водопостачання, нові будівельні норми і правила
на проектування об'єктів водопровідно-каналізаційного
господарства, еколого-економічні регламенти очищення стічних вод,
комплекс технологій та устаткування для поліпшення якості води,
заходи щодо збільшення використання підземних вод для питного
водоспоживання та впроваджена система відомчого екологічного
моніторингу тощо.
Промисловість. Використання води у 1997 році в промисловому
виробництві порівняно з 1990 роком скоротилося на 51 відсоток,
безповоротне водоспоживання - на 52 відсотки, об'єм води,
залученої у зворотні системи, - на 32 відсотки. Незважаючи на
введення в експлуатацію додаткових потужностей (12 відсотків)
очисних споруд, зношеність і низька ефективність роботи існуючого
устаткування призвели до збільшення скидання забруднених стоків на
25 відсотків.
Електроенергетика є найбільш водоємною галуззю промисловості,
на яку в 1997 році припадало 49 відсотків загальних водопотреб і
30 відсотків потреб у свіжій воді в Україні.
У національній енергетичній програмі передбачено збільшення
виробництва електроенергії до 215 млрд. кВт/год. у 2010 році, у
зв'язку з чим потреба води в галузі становитиме майже 7 куб.
кілометрів на рік, а за умови збільшення об'ємів води у зворотних
системах теплоенергетичних об'єктів загальний об'єм споживання
свіжої води може бути на 8-10 відсотків меншим.
Завданнями галузі щодо раціонального використання водних
ресурсів є модернізація та реконструкція діючих
гідроелектростанцій, вдосконалення систем водозабезпечення
теплових електростанцій, впровадження нових водоощадливих
технологій, введення в дію нових високоманеврених потужностей,
відновлення та розвиток малої гідроенергетики тощо.
Металургійний комплекс. Концепцією розвитку
гірничо-металургійного комплексу України до 2010 року
передбачається створення збалансованого виробництва,
орієнтованого на випуск конкурентоспроможної продукції з
обов'язковим дотриманням екологічних вимог.
Передбачається, що в результаті впровадження нових
технологій, сучасного устаткування та здійснення захисних заходів
у 2010 році зменшиться водоємність металургійного виробництва та
обсяг забруднюючих речовин у скидах стічних вод.
За таких умов очікуваний об'єм потреб галузі у свіжій прісній
воді становитиме 0,8-1 куб. кілометр на рік.
Хімічна і нафтохімічна промисловість. Питома вага цієї галузі
у валовому промисловому водоспоживанні становить майже 6
відсотків. Основна проблема галузі полягає у зменшенні скидання
забруднених стоків, які становлять майже 50 відсотків об'єму
стічних вод.
У хімічній промисловості у цілому мають скластися позитивні
передумови для підвищення рівня водоохоронної функції галузевих
водогосподарських систем.
Передбачається, що перспективні обсяги виробництва в галузі
будуть дещо меншими, ніж у 1990 році. Враховуючи це, а також
резерви потужностей зворотних систем (4,0 куб. кілометра),
передбачувані заходи технологічного оновлення, реконструкції та
структурного вдосконалення виробництва, можна сподіватися, що
загальні водопотреби галузі не перевищать 5-6 куб. кілометрів (у
тому числі 0,4-0,5 куб. кілометра свіжої води), зменшиться об'єм
скидання забруднених стічних вод.
Машинобудування та металообробка. За рівнем водоспоживання,
що становить 3 відсотки усього промислового об'єму водоспоживання,
галузь не належить до водоємних виробництв. Структурні зміни, що
відбуватимуться в машинобудівній галузі, не передбачають
збільшення об'ємів води, тим більше, що за наявністю вивільнених
потужностей зворотного водопостачання (близько 1 куб. кілометра)
очікувані потреби галузі у свіжій воді оцінюються в 300-330 млн.
куб. метрів на рік.
Розвиток інших галузей промисловості також спрямовано на
створення нових виробництв, реконструкцію і технічне переоснащення
діючих підприємств, доведення обсягів виробництва до економічно та
екологічно доцільних пропорцій. Це сприятиме зменшенню водоємності
виробництва і підвищенню рівня водоохоронної функції систем
водозабезпечення. Очікується, що максимальні потреби у воді до
2010 року становитимуть у вугільній промисловості 250 млн. куб.
метрів на рік, нафтовидобувній - 15-17, лісовій, деревообробній і
целюлозно-паперовій - 50-60, легкій - 40-50, харчовій - 370-380,
промисловості будівельних матеріалів - 80-90 млн. куб. метрів на
рік.
Сільське господарство за об'ємом свіжої води, що забирається
з водних джерел, і за безповоротним водоспоживанням є найбільш
водоємною галуззю народного господарства.
Найбільший об'єм водоспоживання припадає на зрошувальне
землеробство. Площа зрошуваних земель в 1997 році становила
2,5 млн. гектарів.
У перспективі одним з основних засобів стабілізації
сільськогосподарського виробництва, послаблення його залежності
від несприятливих природно-кліматичних умов залишається
зрошувальна і осушувально-зволожувальна меліорація з одночасною
мінімізацією негативного впливу сільськогосподарського виробництва
на природну рівновагу, в тому числі під час проведення
меліоративних робіт.
Реформування економіки, здійснення оцінки земель і водних
ресурсів та включення ціни землі і водних ресурсів до кругообігу
аграрного капіталу, зміна форм власності на землю мають сприяти
позитивним змінам у структурній технологічній перебудові
зрошувального меліоративного комплексу країни. Істотним фактором
подальшої оптимізації розвитку зрошення стане скорочення втрат
вирощеної сільськогосподарської продукції.
Головними стратегічними напрямами меліорації земель буде
всеохоплююча реконструкція і вдосконалення існуючих меліоративних
систем, приведення зрошення до оптимального співвідношення з
іншими меліоративними засобами, поліпшення властивостей грунтів і
підвищення їх родючості, застосування прогресивних
водозберігаючих технологій і режимів зрошення та попередження
підтоплення земель.
Очікується, що потреби у воді на зрошення не збільшаться
порівняно з 1990 роком і залежно від погодних умов у конкретні
роки становитимуть 5-6 куб. кілометрів, а загальні
сільськогосподарські витрати води не перевищуватимуть 8,0 куб.
кілометрів.
Водопостачання сільських населених пунктів. В Україні
налічується майже 29 тис. сільських населених пунктів, де проживає
16,4 млн. чоловік. Рівень благоустрою сільського житлового фонду
досить низький: лише 17 відсотків населених пунктів мають
водопровід і 3 відсотки - каналізацію. Нині водогосподарськими
організаціями експлуатується близько 3 тис. кілометрів групових і
локальних водопроводів, які забезпечують подачу понад 150 тис.
куб. метрів води на добу до 515 сільських населених пунктів.
Загальний об'єм водоспоживання в сільських населених пунктах
протягом 1990-1997 років змінювався в межах 1,7-0,95 куб.
кілометра, або 248-159 літрів на добу на 1 особу (з урахуванням
потреб тваринництва і місцевої переробної промисловості).
Відповідно до прогнозу розвитку сільськогосподарського
водопостачання передбачається, що головним завданням буде
забезпечення як мінімум половини сільських населених пунктів
централізованим водопостачанням у комплексі з системами
водовідведення.
Особлива увага приділятиметься реалізації заходів
першочергового забезпечення централізованим водопостачанням
сільських населених пунктів, які користуються привізною водою.
Враховуючи особливості демографічної ситуації на селі і
реальні можливості держави щодо забезпечення водопотреб сільських
населених пунктів, загальні обсяги водоспоживання тут не
перевищать 1,2 куб. кілометра.
Рибне господарство. Головним водоспоживачем у галузі є
ставкове рибне господарство, де вирощується майже 80 відсотків
товарної риби. Проте більша частина ставкового фонду перебуває у
незадовільному стані. Об'єм води, використаної для ставкового
риборозведення, змінювався від 1,6 куб. кілометра у 1990 році до
0,5 куб. кілометра у 1997 році.
До основних причин, що стримують розвиток цієї галузі,
знижують видовий склад і якість рибопродукції, належать
зарегульованість водного стоку, безповоротний водозабір і
забруднення води стоками промислових та сільськогосподарських
об'єктів. В останні роки почастішали випадки загибелі риби в
Кременчуцькому та Каховському водосховищах, озері Ялпуг, інших
водоймах України.
Рибоводні ставки мають стати ефективними бар'єрними
екологічними спорудами завдяки докорінному поліпшенню технічного
стану ставкового фонду, здійсненню необхідного догляду за ними.
Буде проведено інвентаризацію ставків з метою визначення їх
доцільної кількості за екологічними умовами функціонування.
Для збереження та відтворення рибних запасів водосховищ на
великих річках постає необхідність створення ефективних
рибозахисних та рибопропускних споруд.
Передбачається, що потреби галузі у воді становитимуть 1,3-
1,4 куб. кілометра на рік.

Розділ II
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА НАПРЯМИ РОЗВИТКУ
ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА І ШЛЯХИ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ
1. Основні принципи та напрями розвитку водного господарства
Визначальними принципами водозабезпечення повинні бути:
пріоритетність розвитку соціальної сфери водокористування;
екологічно обгрунтований за водним фактором розвиток
економічного потенціалу областей і регіонів, оптимальне поєднання
загальнодержавних і регіональних інтересів з урахуванням оцінки
сучасного стану водних ресурсів, прогнозування їх змін у різні
періоди року та самовідновного потенціалу водних джерел;
забезпечення взаємодії в управлінні водогосподарською і
водоохоронною діяльністю за басейновим принципом;
запровадження водоощадливих технологій у галузях економіки;
комплексний підхід до територіальної організації виробництва
і водокористування залежно від водоресурсного значення того чи
іншого басейну;
програмно-цільовий метод планування, прогнозування і
організації водогосподарської діяльності, що забезпечує ефективне
управління водними системами; ведення державного моніторингу вод і
державного водного кадастру;
еколого-економічна регламентація та управління
водокористуванням з наданням безумовного пріоритету збереженню
водних ресурсів, підтриманню високого рівня екологічного стану
водних джерел з урахуванням етапності проведення ринкових реформ;
пріоритетність економічних важелів регулювання
водокористування та водоохорони і оптимальне поєднання їх з
організаційними та правовими заходами;
додержання норм міжнародного права в галузі охорони вод і
водокористування, співробітництво з сусідніми країнами у питаннях
використання та охорони транскордонних водних систем.
З погляду сьогодення досягти збалансованої роботи
водогосподарського комплексу можна у три етапи з певним
відставанням у часі від термінів структурної перебудови економіки.
Особливості першого етапу (до 2005 року) полягають у тому, що
структурна перебудова економіки здійснюватиметься в умовах
обмежених інвестицій і невідкладності проблеми подолання гострої
екологічної ситуації, що склалася на водних об'єктах і в системах
водозабезпечення. Тому найважливішими завданнями цього етапу є
запровадження басейнового принципу управління водокористуванням,
охороною та відтворенням водних ресурсів, створення умов для
збереження довкілля, у тому числі запобігання забрудненню і
виснаженню водних ресурсів; реалізація першочергових заходів,
спрямованих на досягнення гарантованого питного водопостачання,
насамперед за рахунок підземних вод; удосконалення розвитку
меліорації земель, їх захист від водної ерозії і підтоплення,
протипаводковий захист територій; відродження малих річок та
впровадження першочергових заходів, передбачених Національною
програмою екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення
якості питної води; комплексне використання Дніпровського каскаду
та інших водосховищ, повне використання гідроенергетичного
потенціалу і збільшення частки високоманеврених потужностей.
Важливе місце тут належить чіткому визначенню функціональних меж
сфери водного господарства в організаційно-управлінському,
фінансово-економічному, виробничому та інших аспектах,
обгрунтуванню необхідності, термінів і розробленню механізму
підпорядкування водогосподарським органам каналів, водогонів,
гідроспоруд, водосховищ комплексного призначення та земель водного
фонду, а також створенню організаційних і економічних механізмів
регулювання водоохоронної діяльності та водокористування;
забезпеченню наближення водного законодавства України до водного
законодавства Європейського Союзу.
На другому етапі (2005-2015 роки) передбачається реалізувати
розроблені пріоритетні проекти, орієнтовані на досягнення балансу
між попитом на воду і відновною спроможністю водних об'єктів.
Головними завданнями цього етапу є оптимізація
територіально-галузевої структури водокористування на засадах
пріоритетності водоощадливих технологій виробництва; реалізація
водоохоронних проектів, що забезпечують підвищення екологічної
ефективності функціонування водогосподарського комплексу;
опрацювання стандартів визначення межі стійкості водних об'єктів
до антропогенних та техногенних навантажень і визначення
параметрів збалансованості використання і відтворення
водно-ресурсного потенціалу. На цій основі передбачається
запровадження лімітів водокористування та встановлення адекватних
напрямів розвитку систем водозабезпечення суб'єктів господарської
діяльності, розроблення і впровадження аналітичних методів оцінки
і визначення ризику негативного впливу факторів водогосподарської
діяльності на здоров'я і тривалість життя людей.
На третьому етапі (після 2015 року) планується розв'язання
проблеми гармонізації соціально-економічного розвитку і
функціонування водних систем. Досягнутий раніше рівень
еколого-економічної регламентації режимів господарської
діяльності сприятиме відновленню природних властивостей водних
об'єктів і забезпечить економічно доцільні і екологічно необхідні
рівні попиту на воду комунального, промислового і
сільськогосподарського секторів економіки.
2. Заходи щодо запобігання шкідливій дії води
Основними стратегічними напрямами розв'язання проблеми
захисту територій і об'єктів від затоплення, підтоплення, розмиву,
водної ерозії та іншого шкідливого впливу поверхневих і підземних
вод мають бути:
нормативно-правове забезпечення господарської діяльності в
зонах можливого прояву шкідливої дії вод;
урахування особливостей формування та проходження високої
води під час проектування і будівництва гідротехнічних та
прируслових споруд, розподіл території на зони за рівнем їх
можливого затоплення та підтоплення;
комплексне планування та здійснення захисних заходів на
державному і регіональному рівнях, регламентування господарської
діяльності в зонах шкідливої дії води, у тому числі у межах
водоохоронних зон та прибережних захисних смуг;
здійснення заходів, спрямованих на усунення антропогенних та
інших причин виникнення та зменшення негативних наслідків
шкідливої дії води;
здійснення комплексу протиерозійних заходів з метою
запобігання замуленню і забрудненню водних об'єктів;
оптимізація та модернізація державної гідрометеорологічної
системи спостережень, створення моніторингу гідротехнічних споруд,
автоматизованих систем прогнозування формування паводків;
удосконалення планування і управління системою попередження
шкідливої дії вод та запобігання їй.
3. Основні принципи управління водним господарством
Взаємозв'язок усіх видів водних ресурсів, залежність їх стану
від структурно-функціональної організації господарського комплексу
зумовлює необхідність регламентації управління водним
господарством за басейновим принципом. Це, по-перше, викликано
постійним зростанням ролі водного фактора, від якого залежать
розвиток і розміщення об'єктів виробництва на території річкового
басейну. По-друге, в межах басейну замикаються кругообіги речовин,
тобто реалізується більшість балансів, і саме водні об'єкти
частіше за все є шляхами розповсюдження забруднюючих речовин та їх
акумуляції.
Для підвищення ефективності управління водним господарством
ця Концепція передбачає здійснення управління водними ресурсами
виключно за басейновим принципом.
Метою розвитку такої системи управління водного господарства
України є забезпечення збалансованості використання, охорони і
відтворення водних ресурсів, запобігання порушенню умов формування
водного стоку, прояву шкідливої дії вод на основі узгодженості
правових засад і управлінських дій, спрямованих на досягнення
прогресивних стандартів і нормативів екологічної безпеки стану
водних об'єктів і якості води.
Басейнове управління грунтується на таких принципах:
пріоритетність екологічної безпеки природокористування,
узгодженість і збалансованість екологічної політики суб'єктів
водокористування і водогосподарської діяльності;
економічна цілісність басейнового водогосподарського
комплексу, самодостатність і самоокупність водогосподарської і
водоохоронної діяльності;
забезпечення взаємодії територіальних і галузевих суб'єктів
управління водним господарством на основі програмно-цільового
методу. Комплексне системне управління водним господарством
забезпечується створенням координаційного центру, який через
виконавчі структури - басейнове водогосподарське об'єднання,
регіональні водогосподарські, природоохоронні та інші органи
управління реалізує політику, програми і завдання, спрямовані на
досягнення визначеної мети збалансованого розвитку;
стандартизація процедур і процесів басейнового управління та
посилення відповідальності всіх суб'єктів водокористування і
водогосподарської діяльності за стан водного басейну і якість
водних ресурсів;
багатоваріантність механізмів еколого-інвестиційної
діяльності, фінансування водогосподарських і водоохоронних
заходів, стимулювання раціонального використання і охорони водних
ресурсів;
інформаційне і наукове забезпечення управлінських рішень,
участь громадськості у вирішенні водогосподарських і екологічних
проблем басейну.
Впровадження басейнового управління здійснюватиметься шляхом
розробки і запровадження регламентуючих документів (положень,
настанов, стандартів) і згідно з ними поступової реструктуризації
функцій регіональних суб'єктів управління в галузі використання,
охорони і відтворення водних ресурсів, відпрацювання методології
управління на основі проведення басейнових експериментів і
пілотних проектів.
До басейнового управління залучається система органів
виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, а також
інших суб'єктів господарської діяльності в сфері охорони,
споживання та відновлення водних ресурсів.
Відповідно до основних принципів управління водним
господарством пріоритетними напрямами діяльності спеціально
уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері
державного управління водним господарством є:
реалізація державної політики щодо розвитку водного
господарства та меліорації земель, здійснення в галузі єдиної
технічної політики, впровадження досягнень науки і техніки, нових
технологій, передового досвіду роботи;
розроблення та участь у реалізації міждержавних,
загальнодержавних і регіональних програм, територіальних і
басейнових схем використання, охорони і відтворення водних
ресурсів та заходів, пов'язаних з попередженням шкідливої дії вод
і ліквідацією її наслідків;
координація та нормативно-методичне забезпечення суб'єктів
водогосподарського комплексу з питань використання вод і
відтворення водних ресурсів, утримання в належному стані водних
об'єктів.
Головними завданнями діяльності державних басейнових
водогосподарських органів мають бути:
забезпечення управління водними ресурсами в межах річкового
басейну;
розроблення, встановлення і контроль за додержанням режимів
роботи водогосподарських систем і водосховищ у басейні з метою
водозабезпечення населення і галузей економіки;
регулювання використання водних ресурсів шляхом встановлення
обсягів водоспоживання відповідно до об'ємів доступних для
використання водних ресурсів і екологічних обмежень;
здійснення заходів щодо зменшення негативних наслідків під
час пропуску паводкових вод;
здійснення заходів щодо оздоровлення водних ресурсів,
безпечного функціонування водогосподарських об'єктів;
узгодження дій суб'єктів водогосподарського комплексу і
реалізація заходів щодо охорони і раціонального використання
водних ресурсів, запобігання шкідливій дії вод на територіальному
рівні через обласні (районні) управління водного господарства;
узгодження заходів у межах річкового басейну, що можуть
впливати на умови формування водних ресурсів і стан водного фонду.
Обласні органи виконавчої влади з питань водного господарства
забезпечують ефективне використання водних ресурсів, здійснюють
заходи щодо збереження стану об'єктів водного фонду, ліквідації
наслідків шкідливої дії води та запобігання їм у тісній співпраці
з органами місцевого самоврядування та природоохоронними органами
і незалежного контролю з боку громадськості.
Цією Концепцією передбачається, що функції державного
природоохоронного органу у сфері управління і контролю за
охороною, використанням та відтворенням водних ресурсів
здійснюються відповідно до законодавства.
Функції державного управління і контролю за охороною,
використанням та відтворенням підземних вод здійснює відповідний
орган виконавчої влади, визначений законодавством.
Даною Концепцією передбачається подальше удосконалення
водного законодавства з метою уточнення та конкретизації функцій
водогосподарських і природоохоронних органів та їх взаємодії у
питаннях управління, охорони вод та відтворення водних ресурсів,
гармонізація водного законодавства України з водним законодавством
Європейського Союзу.
4. Формування механізмів фінансового забезпечення
водогосподарської діяльності
Для реалізації цілей сталого і збалансованого
водозабезпечення соціально-економічного розвитку держави необхідно
внести зміни до чинного водного законодавства України,
вдосконалити економічні та адміністративні важелі управління,
забезпечити додержання природоохоронного законодавства України і
підвищити стимулюючу роль бюджетної і податкової систем,
структурної та інвестиційної політики. Особлива увага
приділятиметься розробленню та поетапній реалізації дієвого
економічного механізму регулювання водних відносин за басейновим
принципом. Плата за використання та забруднення водних ресурсів
повинна забезпечити їх охорону та відтворення. Вона має стати
головним джерелом фінансування водоохоронних заходів,
реконструкції і підтримання в належному стані водогосподарських
об'єктів та заходів щодо запобігання шкідливій дії вод. Важливим
фактором має бути поступове вдосконалення систем функціонування
водогосподарських організацій, аналіз витрат коштів державного
бюджету на утримання водогосподарських об'єктів, розроблення
відповідних нормативно-правових актів, у тому числі нормативів
втрат води під час її транспортування і використання тощо.
Необхідно переглянути розміри штрафів за забруднення вод. У
сфері промислового виробництва повинен ефективно діяти принцип:
"забруднив - плати".
У процесі структурної перебудови економіки потрібно віддавати
перевагу проектам, спрямованим на модернізацію виробництва з метою
зниження рівня його водоємності і питомих скидів забруднених
стоків на одиницю продукції, та проектам випуску екологічно чистої
продукції, прогресивного технологічного устаткування, використання
якого дає відчутний екологічний ефект.
Державна підтримка реалізації екологічних пріоритетів
розвитку водного господарства буде здійснюватися за рахунок коштів
державного бюджету з урахуванням фінансової можливості держави.
Однією з форм державної підтримки розвитку водного
господарства може бути державне замовлення на виробництво
спеціалізованого водоохоронного устаткування, створення і
підтримання автоматизованих систем моніторингу гідротехнічних
споруд, наповнення іноземних кредитних ліній екологічно
зорієнтованими проектами, розроблення проектів перепрофілювання
виробництва, залучення спеціалізованих банківських та
інвестиційно-фінансових структур до фінансування заходів
водоохоронної діяльності та раціоналізації водокористування, а
також страхування збитків від шкідливої дії вод, обов'язкове
врахування водного фактора під час приватизації підприємств,
сприяння залученню іноземних інвестицій для фінансування охорони
і відновлення водних ресурсів. Водний фактор повинен
враховуватися і під час залучення іноземних інвестицій в Україну.
Передбачається розроблення комплексу правових і адміністративних
засад для запровадження економічного стимулювання іноземних
інвестицій на розв'язання регіональних проблем водоохорони та
водозабезпечення.
Економічні відносини України і світового співтовариства
будуватимуться з урахуванням водного фактора під час кредитування
світовими та європейськими фінансовими інститутами структурної
перебудови економіки країни.
Розділ III
ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ
Метою законодавства у сфері водного господарства є
регулювання відносин між суб'єктами господарської діяльності, а
також між державою, юридичними та фізичними особами у сфері
охорони і використання водних ресурсів, пов'язаних з видобутком,
підготовкою, транспортуванням, використанням води, забезпечення
заінтересованості підприємств, установ, організацій і громадян у
збереженні водних ресурсів, впровадження водоощадливих технологій,
розроблення і виробництво маловодоємного технологічного
устаткування, посилення відповідальності юридичних та фізичних
осіб за збереження і підтримання у належному стані водних ресурсів
і водних об'єктів.
Основним напрямом правового забезпечення реалізації Концепції
розвитку водного господарства України є розроблення та прийняття
нормативно-правових актів, зокрема про:
порядок планування раціонального і комплексного використання
водних ресурсів;
басейнову систему управління водокористуванням, охороною вод
та відтворенням водних ресурсів;
водозбереження;
питну воду;
меліорацію сільськогосподарських земель;
річки Карпатського регіону;
басейн Сіверського Дінця;
порядок використання земель у зонах можливого затоплення;
зони санітарної охорони господарсько-питних водозаборів;
джерела господарсько-питного водопостачання;
державні будівельні норми проектування водопостачання та
каналізації;
безпеку гідротехнічних споруд;
порядок взаємодії в разі прояву шкідливої дії води;
стандарти на скидні води, якість води тощо;
інші нормативно-правові акти з охорони водних джерел,
стимулювання їх раціонального використання та запобігання
шкідливій дії води.
Розділ IV
ІНФОРМАЦІЙНО-ОСВІТНІ ЗАХОДИ
ТА КАДРОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАЛУЗІ
З метою збереження водних екосистем необхідно передбачити в
курсах лекцій з екологічної освіти змістовний розділ з охорони та
раціонального використання водних ресурсів. Для цього доцільно на
базі облводгоспів та басейнових органів управління створити
інформаційно-освітні центри, басейнові геоінформаційні системи,
розширити випуск науково-популярної та іншої літератури;
підготувати серію відповідних науково-пізнавальних теле- і
радіопрограм; переглянути навчальні плани та програми навчання у
загальноосвітніх установах та вищих навчальних закладах з метою
розширення знань про водні екосистеми; поліпшити підготовку і
підвищити кваліфікацію спеціалістів у галузі водного господарства
з урахуванням міжнародного досвіду. Екологічні знання повинні
стати обов'язковою кваліфікаційною вимогою для всіх посадових
осіб, діяльність яких пов'язана з використанням водних ресурсів
або впливає на їх стан.
Враховуючи те, що підготовка кадрів є важливим засобом
виявлення і використання резервів виробництва у водному
господарстві і меліорації, необхідно більше уваги приділяти
питанню забезпечення країни висококваліфікованими, професійно
підготовленими спеціалістами на кожній ділянці водогосподарського
комплексу; здійснити перехід до світової системи кваліфікації
випускників вузів (бакалаври, магістри), значно розширивши
перспективи вищої школи; в широких масштабах здійснювати
підвищення кваліфікації спеціалістів водного господарства на
факультетах підвищення кваліфікації при вищих навчальних закладах
та інших установах.
Розділ V
МІЖНАРОДНА ДІЯЛЬНІСТЬ У СФЕРІ
ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ
Участь України у розв'язанні міжнародних проблем у сфері
використання і охорони водних ресурсів визначається:
наявністю спільних з іншими державами водних об'єктів;
наявністю значних за площею ділянок, що визначають умови
формування водного стоку міжнародних річкових систем;
необхідністю розвитку економічного і технічного
співробітництва в галузі водного господарства і охорони водних
ресурсів.
У зв'язку з цим пріоритети України в міжнародній діяльності
зводяться до:
удосконалення правової бази у сфері регулювання водних
відносин у процесі використання спільних водних об'єктів;
створення ефективних механізмів для вирішення питань про
транскордонне перенесення забруднень;
активної участі у розробленні міжнародних заходів, що
сприяють зменшенню техногенного впливу на водні системи,
запобіганню шкідливій дії вод та захисту від них;
активної участі у міжнародних програмах водогосподарської і
водоохоронної діяльності;
обміну досвідом і передовими технологіями у сфері охорони і
використання водних ресурсів;
міжнародної демонстрації намірів і практичних дій щодо
запровадження басейнового принципу управління водним господарством
як методології світового рівня.
Реалізація Концепції розвитку водного господарства України
дасть змогу:
забезпечити збалансованість процесів використання і
відтворення водних ресурсів, зменшити негативні наслідки шкідливої
дії вод;
підвищити соціальні умови життя населення;
поліпшити забезпечення потреб держави у водних ресурсах, у
тому числі потреб населення у якісній питній воді;
зберегти водоресурсні джерела і поліпшити стан природного
середовища, а також створити умови для сталого розвитку
водогосподарського комплексу.



вгору