Про захист населення від інфекційних хвороб
Верховна Рада України; Закон від 06.04.20001645-III
Документ 1645-14, чинний, поточна редакція — Редакція від 05.12.2012, підстава 5460-17
 

Сторінки:  1  [ 2 ]
« попередня сторінка  

     Стаття 24. Надання медичної допомоги хворим на соціально 
небезпечні інфекційні хвороби
Особи, які хворіють на соціально небезпечні інфекційні
хвороби, підлягають своєчасному та якісному лікуванню, періодичним
обстеженням і медичному нагляду.
Лікування, обстеження та медичний нагляд за хворими на
соціально небезпечні інфекційні хвороби у державних і комунальних
закладах охорони здоров'я та державних наукових установах
проводяться безоплатно (за рахунок коштів Державного бюджету
України та місцевих бюджетів).
Іноземцям та особам без громадянства, які на законних
підставах перебувають в Україні і хворіють на соціально небезпечні
інфекційні хвороби, медична допомога надається в порядку,
встановленому цим Законом та міжнародними договорами України.
Дипломатичні представництва та консульські установи України
видають візи на в'їзд в Україну іноземцям та особам без
громадянства за умови пред'явлення документа про відсутність у них
туберкульозу в активній формі та ВІЛ-інфекції, якщо інше не
встановлено міжнародними договорами України.
Стаття 25. Оздоровлення та соціальний захист хворих на
туберкульоз і членів їх сімей
Оздоровлення хворих на туберкульоз проводиться у
спеціалізованих протитуберкульозних санаторіях безоплатно (за
рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів).
Особам працездатного віку, в яких уперше виявлено
захворювання на туберкульоз або стався його рецидив, листок
непрацездатності для проведення безперервного курсу лікування та
оздоровлення може видаватися на строк до 10 місяців. За такими
особами протягом цього строку зберігається місце роботи.
Особи, які хворіють на туберкульоз в активній формі, мають
право на першочергове поліпшення житлових умов у порядку,
встановленому законодавством.
Члени сім'ї хворого на туберкульоз, які проживають разом з
ним в одній квартирі (кімнаті), мають право на безоплатну
хіміопрофілактику туберкульозу (за рахунок коштів місцевих
бюджетів).
Підприємства, установи, організації незалежно від форм
власності можуть витрачати власні кошти на поліпшення умов праці,
відпочинку, харчування тощо працівників, які хворіють на
туберкульоз.
Стаття 26. Лікування та правовий захист хворих на інфекційні
хвороби, що передаються статевим шляхом
Особи, хворі на інфекційні хвороби, що передаються статевим
шляхом, підлягають обов'язковому лікуванню (за їх бажанням -
анонімно).
Відомості про зараження особи інфекційною хворобою, що
передається статевим шляхом, проведені медичні огляди та
обстеження з цього приводу, дані інтимного характеру, отримані у
зв'язку з виконанням професійних обов'язків посадовими особами та
медичними працівниками закладів охорони здоров'я, становлять
лікарську таємницю. Надання таких відомостей дозволяється у
випадках, передбачених законами України.
Стаття 27. Лікування та реабілітація хворих на проказу
Лікування та постійний медичний нагляд за хворими на проказу
проводяться у спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах -
лепрозоріях.
У періоди, коли перебіг хвороби не становить загрози
зараження при близьких контактах, хворі на проказу можуть
проживати на території лепрозорію разом з членами своєї сім'ї, які
підлягають постійному медичному нагляду і перебувають на обліку в
лепрозоріях.
Вимоги щодо розміщення та утримання лепрозоріїв, особливості
протиепідемічного, лікувального та реабілітаційного режиму у цих
закладах установлюються центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Лепрозоріям у встановленому законом порядку можуть надаватися
земельні ділянки для ведення господарської діяльності хворими на
проказу, яким така діяльність не протипоказана, та членами їх
сімей.
Р о з д і л V
САНІТАРНА ОХОРОНА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ, КАРАНТИН,
ОБМЕЖУВАЛЬНІ ПРОТИЕПІДЕМІЧНІ ЗАХОДИ
Стаття 28. Санітарна охорона території України
Санітарна охорона території України забезпечується
проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів та
санітарно-епідеміологічним наглядом у пунктах пропуску через
державний кордон та на всій території України. Правила санітарної
охорони території України ( 893-2011-п ) затверджуються Кабінетом
Міністрів України.
Санітарно-епідеміологічний нагляд у пунктах пропуску через
державний кордон України здійснюють санітарно-карантинні
підрозділи відповідних органів державної
санітарно-епідеміологічної служби. { Частина друга статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }
Пропуск через державний кордон України пасажирів, екіпажів,
бригад тощо, серед яких є особи з симптомами інфекційних хвороб,
дозволяється після проведення медичного огляду цих осіб.
В'їзд на територію України транспортних засобів, ввезення
вантажів, товарів та інших предметів, у тому числі харчових
продуктів та продовольчої сировини, лікарських засобів, хімічних,
біологічних і радіоактивних речовин, а також матеріалів і
відходів, що можуть бути факторами передачі інфекції або створити
небезпеку для життя і здоров'я людей, дозволяється лише після
огляду їх працівниками санітарно-карантинного підрозділу. { Частина четверта статті 28 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 4496-VI ( 4496-17 ) від 13.03.2012 }
В'їзд на територію України транспортних засобів, ввезення на
її територію, а також вивезення з України чи транзит через її
територію вантажів, товарів та інших предметів допускається за
наявності товаросупровідної документації, оформленої відповідно до
вимог міжнародних договорів України та інших нормативно-правових
актів.
Ввезення на територію України вантажів, товарів та інших
предметів, зазначених у частині четвертій цієї статті, не
допускається у разі якщо під час проведення
санітарно-епідеміологічного нагляду встановлено, що:
їх ввезення заборонено законодавством у зв'язку з небезпекою
для життя і здоров'я людей;
товаросупровідна документація не містить відомостей щодо їх
безпеки для життя і здоров'я людей;
їх ввезення може спричинити масові інфекційні захворювання
або отруєння людей.
Дипломатичні представництва, консульські установи,
торговельні представництва України за кордоном у разі виникнення в
країнах їх перебування особливо небезпечних інфекційних хвороб
терміново повідомляють про це центральний орган виконавчої влади,
що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я. З
урахуванням епідемічної ситуації Кабінет Міністрів України може
встановити тимчасові обмеження та особливі умови щодо
транспортного сполучення з цими країнами, в'їзду в Україну
іноземців та осіб без громадянства з цих країн, а також ввезення в
Україну харчових продуктів, продовольчої сировини, тварин, інших
вантажів, товарів і предметів, що можуть бути факторами передачі
інфекції, а також виїзд громадян України до цих країн. { Частина сьома статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }
Виїзд громадян України до країн, перебування в яких пов'язане
з високим ризиком захворювання на особливо небезпечні та
небезпечні інфекційні хвороби, дозволяється після проведення їм
відповідних профілактичних щеплень.
Стаття 29. Карантин
Карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів
України. { Частина перша статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }
Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом
Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що
забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я,
за поданням головного державного санітарного лікаря України. { Статтю 29 доповнено новою частиною згідно із Законом N 5460-VI
( 5460-17 ) від 16.10.2012 }
Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну
негайно доводиться до відома населення відповідної території через
засоби масової інформації.
У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини,
що призвели до цього, визначаються межі території карантину,
затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші
заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються
тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові
обов'язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на
період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо
небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися
режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші
необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.
До відміни карантину його територію можуть залишити особи,
які пред'явили довідку, що дає право на виїзд за межі території
карантину.
Організація та контроль за дотриманням встановленого на
території карантину правового режиму, своєчасним і повним
проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються
на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого
самоврядування.
Стаття 30. Повноваження місцевих органів виконавчої влади та
органів місцевого самоврядування в умовах
карантину
На територіях, де встановлено карантин, місцевим органам
виконавчої влади та органам місцевого самоврядування надається
право:
залучати підприємства, установи, організації незалежно від
форм власності до виконання заходів з локалізації та ліквідації
епідемії чи спалаху інфекційної хвороби;
залучати для тимчасового використання транспортні засоби,
будівлі, споруди, обладнання, інше майно підприємств, установ,
організацій незалежно від форм власності, необхідне для здійснення
профілактичних і протиепідемічних заходів, із наступним повним
відшкодуванням у встановленому законом порядку його вартості або
витрат, пов'язаних з його використанням;
установлювати особливий режим в'їзду на територію карантину
та виїзду з неї громадян і транспортних засобів, а у разі
необхідності - проводити санітарний огляд речей, багажу,
транспортних засобів та вантажів;
запроваджувати більш жорсткі, ніж встановлені
нормативно-правовими актами, вимоги щодо якості, умов виробництва,
виготовлення та реалізації продуктів харчування, режиму обробки та
якості питної води;
установлювати особливий порядок проведення профілактичних і
протиепідемічних, у тому числі дезінфекційних, та інших заходів;
створювати на в'їздах і виїздах із території карантину
контрольно-пропускні пункти, залучати в установленому порядку для
роботи в цих пунктах військовослужбовців, працівників,
матеріально-технічні та транспортні засоби підприємств, установ,
організацій незалежно від форм власності, частин та підрозділів
центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну
політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони
громадського порядку. { Абзац сьомий статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }
Стаття 31. Спеціалізовані заклади охорони здоров'я, що
створюються на територіях карантину
(спеціалізовані лікарні, ізолятори, обсерватори)
У разі встановлення карантину місцеві органи виконавчої
влади, органи місцевого самоврядування створюють на території
карантину спеціалізовані заклади охорони здоров'я з особливим
протиепідемічним режимом - спеціалізовані лікарні, ізолятори,
обсерватори, використовуючи для цього приміщення закладів охорони
здоров'я, оздоровчих, навчальних закладів тощо.
Обов'язковій госпіталізації у спеціалізовані лікарні
підлягають хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні
хвороби, а також особи з симптомами таких хвороб.
Особи, які, перебуваючи на території карантину, мали
достовірно встановлені контакти з хворим на особливо небезпечну
інфекційну хворобу, підлягають госпіталізації в ізолятор.
Особам, які виявили бажання залишити територію карантину до
його відміни, необхідно протягом інкубаційного періоду відповідної
хвороби перебувати в обсерваторі під медичним наглядом і пройти
необхідні обстеження. Після закінчення терміну перебування в
обсерваторі з урахуванням результатів медичного нагляду та
обстежень їм видається довідка, що дає право на виїзд за межі
території карантину.
Режим роботи спеціалізованих закладів охорони здоров'я, форми
медичних довідок, що видаються особам, які перебували в цих
закладах, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
На період перебування в спеціалізованих закладах охорони
здоров'я працівникам видається листок непрацездатності, який
оплачується в розмірах і порядку, встановлених законодавством для
осіб, визнаних тимчасово непрацездатними внаслідок захворювання.
Стаття 32. Обмежувальні протиепідемічні заходи
Обмежувальні протиепідемічні заходи встановлюються місцевими
органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за
поданням відповідного головного державного санітарного лікаря у
разі, коли в окремому населеному пункті, у дитячому виховному,
навчальному чи оздоровчому закладі виник спалах інфекційної
хвороби або склалася неблагополучна епідемічна ситуація, що
загрожує поширенням інфекційних хвороб. Обмеженням підлягають ті
види господарської та іншої діяльності, що можуть сприяти
поширенню інфекційних хвороб.
Види і тривалість обмежувальних протиепідемічних заходів
встановлюються залежно від особливостей перебігу інфекційної
хвороби, стану епідемічної ситуації та обставин, що на неї
впливають.
Р о з д і л VI
ДЕЗІНФЕКЦІЙНІ ЗАХОДИ
Стаття 33. Види і порядок проведення дезінфекційних заходів
Дезінфекційні заходи поділяються на такі види:
профілактичні дезінфекційні заходи - заходи, що проводяться у
жилих, виробничих, навчальних, санітарно-побутових та інших
приміщеннях, будівлях і спорудах, на територіях населених пунктів,
у місцях масового відпочинку населення та рекреаційних зонах, в
інших можливих місцях розмноження переносників збудників
інфекційних хвороб. Профілактичні дезінфекційні заходи проводяться
не рідше двох разів на рік - навесні та восени.
Профілактичні дезінфекційні заходи проводяться органами
державної санітарно-епідеміологічної служби, а також суб'єктами
підприємницької діяльності на підставі відповідних договорів з
підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм
власності та громадянами; { Абзац третій частини першої статті 33
із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI ( 5460-17 ) від
16.10.2012 }
поточні дезінфекційні заходи - заходи, що систематично
проводяться у закладах охорони здоров'я, на об'єктах громадського
харчування та на підприємствах харчової промисловості, у
приміщеннях масового перебування людей (підприємства побутового
обслуговування населення, навчальні та культурно-освітні заклади
тощо), а також у жилих приміщеннях під час перебування в них
інфекційних хворих чи бактеріоносіїв. Поточні дезінфекційні заходи
проводяться по декілька разів на день залежно від епідемічної
ситуації.
Поточні дезінфекційні заходи проводяться працівниками
відповідних підприємств, установ, організацій, а в жилих
приміщеннях - хворими на інфекційні хвороби, бактеріоносіями,
членами їх сімей тощо;
заключні дезінфекційні заходи - заходи, що проводяться в
осередку інфекційної хвороби після видалення з нього джерела
інфекції. Заключні дезінфекційні заходи проводяться органами
державної санітарно-епідеміологічної служби. { Абзац шостий частини першої статті 33 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }
Порядок проведення профілактичних, поточних і заключних
дезінфекційних заходів встановлюється центральним органом
виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у
сфері охорони здоров'я з урахуванням особливостей збудників
інфекційних хвороб, факторів передачі інфекції тощо.
Стаття 34. Дезінфекційні засоби
Хімічні речовини, біологічні чинники та засоби медичного
призначення, що застосовуються для проведення дезінфекційних
заходів, підлягають гігієнічній регламентації та державній
реєстрації в порядку ( 908-2006-п ), встановленому законодавством.
Виробництво, зберігання, транспортування, застосування та
реалізація дезінфекційних засобів здійснюються з дотриманням вимог
відповідних нормативно-правових актів.
Застосування дезінфекційних засобів, не зареєстрованих у
встановленому порядку в Україні, а також тих, у процесі
виготовлення, транспортування чи зберігання яких було порушено
вимоги технологічних регламентів та інших нормативно-правових
актів, забороняється.
Р о з д і л VII
ОБЛІК ТА РЕЄСТРАЦІЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ.
ЕПІДЕМІОЛОГІЧНЕ ОБСТЕЖЕННЯ
Стаття 35. Облік та реєстрація інфекційних хвороб
Облік інфекційних хвороб базується на системі обов'язкової
реєстрації кожного їх випадку незалежно від місця і обставин
виявлення та оперативного (екстреного) повідомлення про нього
відповідного органу державної санітарно-епідеміологічної служби.
{ Частина перша статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }
Заклади та установи охорони здоров'я незалежно від форм
власності, суб'єкти підприємницької діяльності, що займаються
медичною практикою, ведуть реєстрацію та облік інфекційних хвороб
і подають відповідні статистичні звіти. Перелік інфекційних
хвороб, що підлягають реєстрації, порядок ведення їх обліку та
звітності встановлюються центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
{ Частина друга статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }
Стаття 36. Порядок епідеміологічного обстеження
(розслідування) епідемій та спалахів інфекційних
хвороб
Усі епідемії та спалахи інфекційних хвороб підлягають
епідеміологічному обстеженню (розслідуванню) з метою встановлення
причин їх виникнення, факторів передачі інфекції, визначення меж
осередків інфекційних хвороб та масштабів поширення епідемії чи
спалаху інфекційної хвороби, вжиття заходів щодо їх локалізації та
ліквідації, а також виявлення осіб, винних у виникненні епідемії
чи спалаху інфекційної хвороби.
Порядок проведення епідеміологічного обстеження
(розслідування) епідемій та спалахів інфекційних хвороб
встановлюється центральний орган виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Стаття 37. Робота в осередках інфекційних хвороб
Обов'язковому епідеміологічному обстеженню підлягає кожен
випадок (осередок) особливо небезпечних і небезпечних інфекційних
хвороб незалежно від місця виникнення. У дитячих закладах
обов'язковому епідеміологічному обстеженню підлягає кожен випадок
будь-якої інфекційної хвороби.
Межі осередків інфекційних хвороб визначаються фахівцями
державної санітарно-епідеміологічної служби на підставі
результатів їх епідеміологічного обстеження.
Роботи в осередках особливо небезпечних і небезпечних
інфекційних хвороб (епідеміологічне обстеження, лікувальні,
профілактичні та протиепідемічні заходи, у тому числі
дезінфекційні) належать до робіт з особливо шкідливими та
шкідливими умовами праці. Перелік посад медичних та інших
працівників, які безпосередньо зайняті на роботах із шкідливими
та особливо шкідливими умовами праці в осередках інфекційних
хвороб, визначається Кабінетом Міністрів України. На цих
працівників поширюються встановлені законодавством умови оплати
праці, заходи соціального захисту, пільги та компенсації.
Власники (керівники) закладів та установ охорони здоров'я
згідно із законодавством забезпечують працівників, які виконують
роботи в осередках особливо небезпечних і небезпечних інфекційних
хвороб, спеціальним одягом, взуттям і захисними засобами з
урахуванням особливостей інфекційної хвороби, факторів передачі
інфекції та виконуваної роботи.
Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого
самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від
форм власності зобов'язані всебічно сприяти проведенню робіт в
осередках інфекційних хвороб, оперативно надавати працівникам, які
їх виконують, достовірну інформацію щодо епідемічної ситуації, а в
необхідних випадках забезпечувати їх транспортом, засобами
зв'язку, приміщеннями для роботи та відпочинку, продуктами
харчування, спеціальним одягом, взуттям, захисними засобами та
засобами для санітарної обробки тощо.
Р о з д і л VIII
ПРАВА, ОБОВ'ЯЗКИ, СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ
МЕДИЧНИХ ТА ІНШИХ ПРАЦІВНИКІВ, ЗАЙНЯТИХ У СФЕРІ
ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ВІД ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА
ПРО ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ ВІД ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ
Стаття 38. Обов'язки посадових осіб закладів охорони здоров'я
і медичних працівників у разі виявлення хворого на
інфекційну хворобу
Посадові особи закладів охорони здоров'я незалежно від форм
власності та медичні працівники у разі виявлення хворого на
інфекційну хворобу зобов'язані вжити заходів для його тимчасової
ізоляції, надати невідкладну медичну допомогу, за необхідності
організувати проведення поточних дезінфекційних заходів, терміново
повідомити відповідний орган державної санітарно-епідеміологічної
служби та організувати госпіталізацію хворого до відповідного
закладу охорони здоров'я. { Частина перша статті 38 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }
Медичні працівники зобов'язані надавати хворим на інфекційні
хвороби і бактеріоносіям та (або) їх законним представникам
інформацію про небезпеку зараження оточуючих і про вимоги
санітарно-протиепідемічних правил і норм, яких слід дотримуватися
з метою недопущення поширення захворювання. Хворі на особливо
небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби та бактеріоносії
збудників цих хвороб, крім того, повинні бути попереджені про
відповідальність за недотримання санітарно-протиепідемічних правил
і норм та зараження інших осіб, про що в медичні документи цих
хворих і бактеріоносіїв вноситься відповідний запис, який
підписують лікуючий лікар, хворий чи бактеріоносій та (або) його
законний представник.
Стаття 39. Заходи правового і соціального захисту медичних
та інших працівників, зайнятих у сфері захисту
населення від інфекційних хвороб
Захворювання на інфекційні хвороби медичних та інших
працівників, що пов'язані з виконанням професійних обов'язків в
умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб
(надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби, роботи з
живими збудниками та в осередках інфекційних хвороб,
дезінфекційні заходи тощо), належать до професійних захворювань.
Зазначені працівники державних і комунальних закладів охорони
здоров'я та державних наукових установ підлягають обов'язковому
державному страхуванню на випадок захворювання на інфекційну
хворобу в порядку та на умовах, установлених Кабінетом Міністрів
України.
Стаття 40. Оплата праці медичних та інших працівників,
зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних
хвороб
Умови і розміри оплати праці медичних та інших працівників,
які надають медичну допомогу хворим на інфекційні хвороби,
працюють із живими збудниками інфекційних хвороб та в осередках
інфекційних хвороб, виконують інші роботи, пов'язані з високим
ризиком зараження збудниками інфекційних хвороб, встановлюються
відповідно до законодавства.
За період роботи по ліквідації епідемій і спалахів
інфекційних хвороб, а також в осередках особливо небезпечних і
небезпечних інфекційних хвороб посадові оклади медичним та іншим
працівникам встановлюються в порядку і розмірах, визначених
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері трудових відносин та соціального
захисту населення. { Частина друга статті 40 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }
Стаття 41. Відповідальність за порушення законодавства про
захист населення від інфекційних хвороб
Особи, винні в порушенні законодавства про захист населення
від інфекційних хвороб, несуть відповідальність згідно із законами
України.
Р о з д і л IX
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО
Стаття 42. Міжнародне співробітництво України у сфері
захисту населення від інфекційних хвороб
Міжнародне співробітництво України у сфері захисту населення
від інфекційних хвороб здійснюється шляхом укладання міжнародних
договорів, участі в міжнародних програмах і проектах, обміну
інформацією та досвідом роботи, розвитку торгівлі медичними
імунобіологічними препаратами та іншими лікарськими засобами,
надання взаємодопомоги тощо.
Стаття 43. Міжнародні договори
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість
якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж
ті, що передбачені цим Законом, то застосовуються норми цього
міжнародного договору.
Р о з д і л X
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім
частини другої статті 8 в частині поставок медичних
імунобіологічних препаратів для проведення профілактичних щеплень
за рахунок коштів Державного бюджету України та статті 39, які
набирають чинності з 1 січня 2001 року.
2. До приведення законодавства України у відповідність із цим
Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в
частині, що не суперечить цьому Закону.
3. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців після
набрання чинності цим Законом:
подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо
приведення законів України у відповідність з цим Законом;
привести у відповідність з цим Законом свої
нормативно-правові акти;
забезпечити прийняття відповідно до компетенції
нормативно-правових актів, що випливають з цього Закону;
забезпечити перегляд і скасування міністерствами, іншими
центральними органами виконавчої влади України їх
нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 6 квітня 2000 року
N 1645-III

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  1  [ 2 ]
« попередня сторінка