Про проект нової Конституції України
Верховна Рада України; Постанова від 01.07.19922525-XII
Документ 2525-12, поточна редакція — Прийняття від 01.07.1992
 

Сторінки:  [ 1 ]  2  3  4
наступна сторінка »  

                                                          
П О С Т А Н О В А
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Про проект нової Конституції України
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 37, ст.550 )

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
1. Винести проект Конституції України на всенародне
обговорення. Визначити термін його проведення до 1 листопада ц. р.
2. Рекомендувати Радам народних депутатів усіх рівнів
обговорити на сесіях проект Конституції України, висновки і
зауваження надіслати до Конституційної комісії.
3. Організацію роботи по обговоренню проекту нової
Конституції України і узагальненню зауважень і пропозицій, що
надійдуть в ході всенародного обговорення, покласти на Президію
Верховної Ради України та постійні комісії Верховної Ради України.

Голова Верховної Ради України І.ПЛЮЩ
м. Київ, 1 липня 1992 року
N 2525-XII

ПРОЕКТ
Винесений Верховною Радою України
на всенародне обговорення
( 1 липня 1992 р. )

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
ЗМІСТ
Преамбула
РОЗДІЛ I. Загальні засади конституційного ладу РОЗДІЛ II. Права і свободи людини і громадянина
Глава 1. Загальні положення
Глава 2. Громадянство
Глава 3. Громадянські і політичні права
Глава 4. Економічні, соціальні, екологічні
і культурні права
Глава 5. Гарантії прав і свобод
Глава 6. Основні обов'язки людини і
громадянина РОЗДІЛ III. Громадянське суспільство і держава
Глава 7. Загальні положення
Глава 8. Власність
Глава 9. Підприємництво
Глава 10. Екологічна безпека
Глава 11. Сім'я
Глава 12. Освіта, наука і культура
Глава 13. Громадські об'єднання
Глава 14. Свобода інформації РОЗДІЛ IV. Територіальний устрій
Глава 15. Принципи територіального устрою
Глава 16. Система адміністративно-територіального
устрою
Глава 17. Республіка Крим РОЗДІЛ V. Державна влада
Глава 18. Загальні положення
Глава 19. Законодавча влада
Національні Збори України
А. Склад і формування Національних Зборів
Б. Повноваження і організація роботи
Національних Зборів
В. Законодавчий процес
Г. Бюджет. Фінансовий контроль
Глава 20. Виконавча влада
А. Президент України
Б. Кабінет Міністрів України
В. Місцеві органи державної виконавчої
влади
Глава 21. Судова влада
А. Органи правосуддя
Б. Прокуратура
РОЗДІЛ VI. Місцеве і регіональне самоврядування РОЗДІЛ VII. Державна оборона і безпека РОЗДІЛ VIII. Охорона Конституції РОЗДІЛ IX. Державні символи РОЗДІЛ X. Порядок внесення змін і доповнень до
Конституції і Конституційних законів
Перехідні положення
Варіант однопалатних Національних Зборів

Н А Р О Д У К Р А Ї Н И,
ВИРАЖАЮЧИ свою суверенну волю,
ЗДІЙСНЮЮЧИ невід'ємне право на самовизначення,
СПИРАЮЧИСЬ на тисячолітню історію українського
державотворення,
ВИЗНАЮЧИ свободу і природні права людини найвищою
соціальною цінністю,
ДБАЮЧИ про забезпечення умов життя, гідних людини,
ПРАГНУЧИ до збереження і зміцнення соціальної злагоди,
ПІКЛУЮЧИСЬ про розбудову і розвиток громадянського
суспільства,
БАЖАЮЧИ вільно жити в незалежній демократичній державі,
КЕРУЮЧИСЬ Актом проголошення незалежності України
від 24 серпня 1991 року, підтвердженим
1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,
УСВІДОМЛЮЮЧИ відповідальність перед нинішніми і прийдешніми
поколіннями, ПРИЙМАЄ цю Конституцію і проголошує її ОСНОВНИМ
ЗАКОНОМ УКРАЇНИ.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ
Стаття 1. Україна є демократичною, правовою, соціальною
державою.
Стаття 2. Конституційний лад України грунтується на принципі
пріоритету прав і свобод людини й громадянина. Держава відповідальна перед людиною і суспільством за свою
діяльність.
Стаття 3. Україна - республіка. Вся повнота влади в Україні належить народові. Народ, який складають громадяни усіх національностей, є
єдиним джерелом державної влади, місцевого і регіонального
самоврядування. Державна влада здійснюється за принципом її розподілу на
законодавчу, виконавчу і судову. Від імені народу України можуть виступати виключно
Національні Збори України. Жодна частина народу, жодна політична партія, організація,
інше угруповання чи окрема особа не можуть присвоювати право
здійснювати державну владу.
Стаття 4. Держава визнає, підтримує місцеве і регіональне
самоврядування, не втручається у його сферу.
Стаття 5. В Україні діє принцип верховенства права. Найвищу юридичну силу має Конституція. Норми Конституції є
нормами прямої дії. Закони та інші правові акти не повинні
суперечити Конституції України. Громадяни здійснюють свої права за принципом "дозволене все,
що не заборонене законом". Державні органи, органи місцевого і регіонального
самоврядування і їхні посадові особи здійснюють свої повноваження
за принципом "дозволене лише те, що визначене законом".
Стаття 6. Суспільне життя в Україні базується на засадах
політичного, економічного та ідеологічного плюралізму. Держава гарантує рівне право громадян і їхніх об'єднань на
участь у державних справах. Держава визнає різноманітність форм власності, створює рівні
правові умови для їхнього захисту. Жодна ідеологія не повинна обмежувати свободу переконань,
поглядів, думок і не може визнаватись офіційною державною
ідеологією.
Стаття 7. Територія України є єдиною, неподільною,
недоторканною і цілісною. Питання про зміни території і державних
кордонів України вирішуються лише загальноукраїнським
референдумом.
Стаття 8. Україна визнає пріоритет загальнолюдських
цінностей, виявляє повагу до загальновизнаних принципів
міжнародного права. Належним чином ратифіковані або схвалені й офіційно
опубліковані міжнародні договори України становлять частину її
законодавства і є обов'язковими для виконання державними органами,
юридичними і фізичними особами.
Стаття 9. Громадяни України мають право чинити опір
будь-кому, хто намагатиметься протиправно ліквідувати
демократичний конституційний лад України, встановлений цією
Конституцією, якщо інші засоби не можуть бути використані.

Розділ II
ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 10. Усі люди народжуються вільними і рівними у своїй
гідності та правах. Природні права і свободи людини є невід'ємними.
Стаття 11. Перелік прав і свобод людини і громадянина,
закріплений цією Конституцією, не є вичерпним і становить основу
будь-яких інших прав і свобод особи.
Стаття 12. Громадяни України є рівними у користуванні
конституційними правами і свободами без будь-якої різниці щодо
походження, соціального і майнового стану, посади, статі, раси,
національності, мови, релігії, політичних та інших переконань,
роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Здійснення особою її прав і свобод, передбачених Конституцією
і законами, не повинно порушувати прав і свобод інших людей.
Стаття 13. Кожний має право на збереження і захист своєї
національної належності. Громадяни України, що належать до національних меншин, мають
право вільно виявляти, зберігати і розвивати свою етнічну, мовну і
релігійну самобутність, підтримувати і розвивати свою культуру.
Належність до національної меншини є справою вільного вибору
особи. Держава захищає етнічну, культурну, мовну та релігійну
самобутність усіх національних меншин та піклується про
забезпечення умов для її самовиявлення.
Стаття 14. Конституційні права і свободи особи ніким не
можуть бути скасовані. Здійснення конституційних прав і свобод особи може бути
обмежене лише в інтересах захисту прав і свобод інших осіб,
збереження загального добробуту, охорони державної або громадської
безпеки, здоров'я і моралі. Такі обмеження встановлюються лише
законом, мають бути мінімальними і відповідати засадам
демократичної держави. Здійснення прав і свобод, які закріплені в статтях 24, 25,
26, 29, 32, 36, 37, 38, 41, 42, 45 цієї Конституції, може бути
тимчасово обмежене лише у випадках введення воєнного або
надзвичайного стану на той термін і в тій мірі, які обумовлюються
гостротою відповідного стану.

ГЛАВА 2. ГРОМАДЯНСТВО
Стаття 15. В Україні існує єдине громадянство. Громадянин України не може одночасно мати громадянство іншої
держави. Громадянин України не може бути вигнаний за її межі,
позбавлений громадянства і права на вихід із громадянства України. Підстави набуття і втрати громадянства України визначаються
Конституційним Законом про громадянство України.
Стаття 16. Громадянин України не може бути виданий іноземній
державі за винятком випадків, передбачених міжнародними угодами
України.
Стаття 17. Громадянину України держава забезпечує захист і
покровительство за її межами.
Стаття 18. Правове становище іноземних громадян і осіб без
громадянства, які перебувають на території України, визначається
законом у відповідності з нормами міжнародного права і міжнародних
угод України.
Стаття 19. Іноземним громадянам та особам без громадянства
може бути наданий політичний притулок. Порядок і умови надання та
позбавлення притулку визначаються законом.
Стаття 20. Кожний, хто перебуває на території України, має
поважати і дотримуватись її Конституції та законів.

ГЛАВА 3. ГРОМАДЯНСЬКІ І ПОЛІТИЧНІ ПРАВА
Стаття 21. Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто
не може бути свавільно позбавлений життя. Держава захищає життя людини від будь-яких протиправних
зазіхань. Смертна кара до її відміни може застосовуватися відповідно до
закону як виняткова міра покарання за найтяжчі злочини і лише за
вироком суду.
Стаття 22. Кожна людина має право на свободу, особисту
недоторканність та повагу до її гідності. Арешт, тримання під вартою або інше обмеження особистої
свободи у будь-якій формі не допускаються інакше, як на підставі
вмотивованого судового рішення і тільки у випадках та порядку,
передбачених законом. У невідкладних випадках, зумовлених необхідністю припинення
або розкриття злочинів, уповноважені на те органи можуть
затримувати підозрілих осіб, про що протягом 48 годин
повідомляється в суд. Якщо суд протягом наступних 24 годин не прийме вмотивованого
рішення про тримання під вартою, затримана особа негайно
звільняється. Кожному затриманому чи заарештованому повинно бути негайно і
в зрозумілій формі повідомлено про мотиви затримання чи арешту та
роз'яснені його права.
Стаття 23. Ніхто не може піддаватись тортурам або жорстокому,
такому, що принижує людську гідність поводженню чи покаранню. Жодна особа не може бути без її вільної згоди піддана
медичним, науковим чи іншим дослідам. Особи, позбавлені волі, мають право на гуманне ставлення до
себе і на повагу їхньої гідності. Держава відповідальна за їхню
безпеку в місцях позбавлення волі.
Стаття 24. Кожній людині гарантується недоторканність житла.
Забороняється проникати в житло і законні володіння, проводити в
них обшук і огляд майна. Винятки допускаються за рішенням суду. В
рішенні суду повинні бути чітко визначені місце проведення обшуку
або огляду, а також перелік осіб чи предметів, які підлягають
розшуку чи арешту.
У невідкладних випадках, пов'язаних із безпосереднім
переслідуванням осіб, підозрюваних у скоєнні злочину, можливий
інший, встановлений законом, порядок входження в житло людини,
проведення обшуку та огляду майна. Такий порядок обов'язково має
передбачати процедуру судового контролю за законністю і
обгрунтованістю дій службових осіб.
Стаття 25. Кожному гарантується таємниця листування,
телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки
можуть допускатися за рішенням суду для запобігання злочинів чи
з'ясування істини в ході розслідування і розгляду кримінальних
справ на підставах та в порядку, передбачених законом.
Стаття 26. Кожному, хто перебуває в Україні на законних
підставах, забезпечується свобода пересування і вибір місця
проживання, а також право вільно виїздити з України в інші країни
та повертатися до неї на умовах, визначених у законі.
Стаття 27. Ніхто не може зазнавати свавільного втручання у
його особисте і сімейне життя. Не допускається збирання, зберігання, використовування і
поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.
Винятки можуть допускатися за попереднім рішенням суду у випадках
і в порядку, передбачених законом. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати
невірогідну інформацію, яка завдає шкоди його інтересам і
гідності, а також вимагати відшкодування матеріальної і моральної
шкоди, спричиненої обнародуванням або використанням такої
інформації.
Стаття 28. Кожний має право на свободу думки і свободу
совісті. Це право включає свободу змінювати свою релігію чи
переконання, свободу сповідувати чи не сповідувати релігію,
безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні
культи і ритуальні обряди, вести релігійну або атеїстичну
діяльність. Ніхто не може бути примушений до розголошення таємниці
сповіді. Віруючі різних сповідань рівні перед законом.
Розпалювання ворожнечі й ненависті на грунті релігійних вірувань
карається згідно з законом. Кожний має право виховувати своїх дітей у релігійному або
атеїстичному дусі. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед
державою або відмовитися від виконання законів за мотивами
релігійних переконань. Якщо виконання військової повинності суперечить релігійним
переконанням громадянина, вона може бути замінена виконанням
альтернативної (невійськової) служби на такий же термін.
Стаття 29. Кожному гарантується свобода слова і вільне
виявлення в будь-якій формі своїх поглядів і переконань. Кожний має право вільно і незалежно від державних кордонів
шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати і
поширювати будь-яку інформацію усно, письмово чи за допомогою
друку або іншими способами на свій вибір. Обмеження цього права визначається лише в законі з метою
охорони особистої, сімейної, професійної, комерційної або
державної таємниці, забезпечення державної і громадської безпеки,
територіальної цілісності, поважання моралі, захисту прав і свобод
інших осіб.
Стаття 30. Кожний громадянин має право у порядку, визначеному
в законі, знайомитися з відомостями про нього, а також з
офіційними документами, які зберігаються в державних органах і
установах, органах місцевого і регіонального самоврядування. Це право може бути обмежене законом з метою охорони державної
та комерційної таємниці.
Стаття 31. Кожна людина має право на свободу об'єднання з
іншими для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення
інших інтересів, включаючи право створювати та добровільно
вступати до професійних спілок для забезпечення і захисту
економічних і соціальних інтересів. Ніхто не може бути примушений вступати до будь-якого
об'єднання або обмежений у правах за належність чи неналежність до
нього.
Стаття 32. Кожному забезпечується право збиратися мирно, без
зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації. Державні органи мають бути повідомлені не пізніше як за 3
доби до проведення в публічних місцях зборів, мітингів, походів і
демонстрацій. Збори в приміщеннях проводяться без попереднього
повідомлення. Державні органи і органи місцевого та регіонального
самоврядування зобов'язані забезпечити належні умови для
проведення відповідного заходу й гарантувати громадський порядок
та безпеку громадян. Закон встановлює мінімально необхідні вимоги до порядку
здійснення цього права з метою забезпечення громадського порядку,
безпеки, прав і свобод інших людей. Заборона в здійсненні цього права оскаржується через суд.
Стаття 33. Громадяни мають право направляти індивідуальні й
колективні письмові звернення до державних органів, органів
місцевого і регіонального самоврядування та їхніх посадових осіб,
вносити пропозиції про поліпшення їхньої діяльності, критикувати
недоліки в роботі. Державні органи, органи місцевого і регіонального
самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані всебічно й
неупереджено розглядати звернення громадян, давати вмотивовані,
юридично обгрунтовані відповіді у встановлений законом термін і
вживати щодо цих звернень необхідних заходів. Переслідування за критику забороняється.
Стаття 34. Кожному громадянинові, який має право голосу,
гарантується право брати участь в управлінні державою, у місцевому
та регіональному самоврядуванні як безпосередньо, так і через
вільно обраних ним представників.
Стаття 35. Кожний громадянин, який має право голосу,
користується рівним правом доступу до зайняття державних посад, а
також посад в органах місцевого і регіонального самоврядування.
Вимоги до професійної підготовки кандидатів на ці посади
визначаються законом відповідно до особливостей посади та
службових функцій. Заміщення цих посад здійснюється, як правило,
за конкурсом.

ГЛАВА 4. ЕКОНОМІЧНІ, СОЦІАЛЬНІ, ЕКОЛОГІЧНІ
І КУЛЬТУРНІ ПРАВА
Стаття 36. Кожний має право на приватну власність, тобто
право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном та
іншими цінностями як одноособово, так і спільно з іншими. Ніхто не може бути свавільно позбавлений своєї власності. Здійснення права власності не повинно суперечити інтересам
суспільства та правам окремих фізичних і юридичних осіб. Недоторканність приватної власності і право її успадкування
гарантуються законом і забезпечуються судовим захистом. Кожний має право охороняти свою власність усіма законними
засобами.
Стаття 37. Кожний має право користуватися природними
об'єктами публічної власності для задоволення своїх потреб
відповідно до законів України.
Стаття 38. Кожний має право на підприємницьку діяльність, яка
не заборонена законом і має за мету одержання прибутку,
об'єднуватися з іншими для досягнення цієї мети.
Стаття 39. Кожний має право на працю, включаючи можливість
заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку
погоджується. Кожна людина без будь-якої дискримінації має право на рівну
оплату за працю рівної цінності у відповідності з її кількістю і
якістю. Кожний, хто сумлінно працює, має право на справедливу і
задовільну винагороду, яка забезпечувала б гідні умови життя йому
і його сім'ї. Ця винагорода визначається трудовим договором
(контрактом), виходячи із тривалості робочого часу не більше
встановленої законом норми на тиждень; вона не може бути нижчою
встановленого державою мінімального розміру. Держава створює умови для зайнятості працездатного населення,
рівні можливості для громадян у виборі професії і роду трудової
діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання і
підготовки, перепрофілювання працівників у відповідності з їхніми
інтересами і потребами суспільства. У випадках незайнятості з незалежних від особи причин їй
гарантується право на матеріальне забезпечення у відповідності з
законом.
Стаття 40. Кожний має право на умови праці, що відповідають
вимогам безпеки та гігієни праці і не є шкідливими. Загальні умови праці визначаються законом. Ці умови можуть
доповнюватися колективними й індивідуальними трудовими договорами
та угодами, які укладаються внаслідок вільних переговорів сторін.
Стаття 41. Використання примусової праці забороняється. Не
вважається примусовою працею військова або альтернативна їй
невійськова служба, а також робота або служба, яка визначається
для особи за вироком суду або у відповідності з законами про
надзвичайний і воєнний стан.
Стаття 42. Визнається право на страйк, тобто на повне або
часткове припинення роботи на підприємстві, в установі чи
організації з метою захисту професійних, економічних і соціальних
інтересів працівників. Страйк не допускається, якщо він може створити безпосередню
загрозу життю і здоров'ю людей. Забороняється страйк суддів, службових осіб прокуратури,
слідства, державного нотаріату, органів державної адміністрації,
місцевого і регіонального самоврядування, служби безпеки, органів
внутрішніх справ, митних органів, військовослужбовців. Забороняються будь-які обмеження прав працівника та його
звільнення з роботи за участь у страйку, проведеному згідно з
законом.
Стаття 43. Кожний має право на соціальне забезпечення в
старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати
працездатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати
годувальника, безробіття з незалежних від нього обставин. Це право гарантується загальнообов'язковим державним
соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків державних і
приватних установ, інших джерел соціального забезпечення. Пенсії та інші види соціальної допомоги повинні забезпечувати
рівень життя людини, не нижчий встановленого державою прожиткового
рівня. Держава здійснює захист осіб похилого віку та інвалідів,
сприяє їхній участі в житті суспільства.
Стаття 44. Кожний має право на житло. Ніхто не може бути
позбавлений житла без законних підстав. Держава та органи місцевого самоврядування сприяють
задоволенню житлових потреб громадян, безоплатно або на пільгових
умовах надають житло особам, які потребують соціального захисту.
Стаття 45. Кожний має право на відпочинок і дозвілля. Усім, хто працює за наймом, гарантуються встановлені законом
мінімальна тривалість щодобового вільного часу, щотижневі вихідні
дні, святкові дні, щорічна оплачувана відпустка, скорочений
робочий день для певних професій і робіт, для неповнолітніх, осіб
з обмеженою працездатністю, а також для жінок (одного із батьків),
які мають малолітніх дітей.
Стаття 46. Кожний має право на охорону фізичного і психічного
здоров'я. Охорона здоров'я забезпечується створенням належних умов
життя і праці, системою соціально-економічних, медико-санітарних і
оздоровчо-профілактичних заходів, розширенням мережі комунальних
(муніципальних) і приватних медичних установ і підприємств,
розвитком медичної промисловості і науки, досконалою підготовкою
висококваліфікованих спеціалістів у галузі охорони здоров'я і
державним контролем за їхнім фаховим рівнем. Держава створює умови для високоефективного і рівнодоступного
для всіх медичного обслуговування, поєднання безплатних і платних
форм медичної допомоги. Кожний має право на незалежну експертизу у разі застосування
до нього заходів примусового лікування. Держава забезпечує надання кваліфікованих безплатних медичних
послуг особам, які потребують соціального захисту.
Стаття 47. Кожний має право на екологічно безпечне для життя
і здоров'я навколишнє середовище, а також безпечні продукти
харчування і предмети побуту. Держава гарантує кожному право вільного доступу і поширення
вірогідної інформації про стан природного середовища, умови життя
і праці, якість продуктів харчування і предметів побуту. Кожний має право на відшкодування державою матеріальної і
моральної шкоди, яка спричинена його здоров'ю чи майну
екологічними правопорушеннями, а також на компенсацію витрат,
пов'язаних з усуненням шкідливого впливу цих правопорушень. Приховування або спотворення службовими особами інформації
про факти, що завдають шкоди здоров'ю людей, забороняються
законом.
Стаття 48. Кожний має право на освіту. Гарантується доступність і безплатність обов'язкової освіти,
рівень якої визначається законом. Держава поважає свободу батьків або законних опікунів обирати
для своїх дітей вид навчання і тип навчальних закладів.
Стаття 49. Кожний має право брати участь у культурному житті,
користуватися досягненнями культури і результатами
науково-технічного прогресу. Кожному гарантується свобода наукової, літературної,
художньої, технічної, викладацької та іншої творчої діяльності й
досліджень, забезпечується загальнодоступність надбань вітчизняної
і світової науки та культури, які є у публічних фондах. Права громадян на інтелектуальну власність, їхні матеріальні
і моральні інтереси, що виникають у зв'язку з різними видами
інтелектуальної творчості, охороняються законом.

ГЛАВА 5. ГАРАНТІЇ ПРАВ І СВОБОД
Стаття 50. Кожний має право на рівний захист законом. Кожний має право самостійно законними засобами реагувати на
порушення своїх прав і свобод, аж до безпосереднього звернення до
суду. Усі права і свободи людини і громадянина захищаються
незалежним, справедливим і неупередженим судом.
Стаття 51. Держава забезпечує право кожного знати свої права
й обов'язки. З цією метою держава публікує і робить доступними усі
закони та інші нормативні акти. Неопубліковані закони та інші нормативні акти є нечинними і
не підлягають виконанню і застосуванню.
Стаття 52. Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні
розпорядження чи накази навіть в умовах воєнного чи надзвичайного
стану. За видання і виконання явно злочинного розпорядження чи
наказу наступає юридична відповідальність.
Стаття 53. Юридична відповідальність фізичних осіб за
правопорушення має індивідуальний характер. Ніхто не може бути притягнений двічі до відповідальності за
одне і те ж правопорушення.
Стаття 54. Принцип презумпції невинуватості гарантується. Підозрюваний, звинувачуваний або підсудний не зобов'язаний
доводити свою невинуватість; всі сумніви у справі тлумачаться на
його користь. Звинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних
незаконним шляхом. Підозрюваний, звинувачуваний чи підсудний вважається
невинуватим, поки його вина не буде доведена в судовому порядку і
встановлена судовим вироком, який набрав чинності. Ніхто не може бути засуджений інакше, як за вироком суду. У випадку відміни судового рішення як неправосудного держава
відшкодовує матеріальну і моральну шкоду тим, кому вона заподіяна.
Стаття 55. Особа не несе відповідальності за відмову давати
свідчення щодо себе чи близьких родичів, коло яких визначене
законом; не несе відповідальності також один із подружжя за
відмову давати свідчення проти іншого. Підозрюваний, звинувачуваний чи підсудний має право на
захист, адвокатську та іншу кваліфіковану правову допомогу, на
ознайомлення з документами звинувачення і розслідування щодо
нього; має право вимагати очної ставки з особами, які свідчать
проти нього, примусового виклику свідків, проведення експертизи,
знайомитись з питаннями, поставленими перед експертами, ставити
експертам запитання й одержувати письмовий висновок на них. Підозрюваний, звинувачуваний чи підсудний має також інші
гарантії, встановлені законом.
Стаття 56. Метою покарання за злочин є не спричинення
страждань, а виправлення, соціальне перевиховання та запобігання
скоєнню злочинів у майбутньому. Засуджений користується всіма правами людини і громадянина,
за винятком обмежень, які випливають із вироку суду і закону, що
регулює виконання покарань. Особі, яка відбуває покарання в місцях позбавлення волі,
надається оплачувана робота, гарантується соціальний захист,
створюються умови для духовного і фізичного розвитку,
удосконалення своєї особистості.
Стаття 57. Закон, який встановлює або посилює
відповідальність особи, не має зворотної сили. Ніхто не може нести відповідальності за діяння, які під час
їх вчинення не визнавалися законом правопорушеннями. Якщо після вчинення правопорушення відповідальність за нього
відмінена або пом'якшена новим законом, застосовується новий
закон.
Стаття 58. Кожному гарантується право на оскарження в
судовому порядку дій органів державної адміністрації, органів
місцевого і регіонального самоврядування та об'єднань громадян,
їхніх посадових та службових осіб, які порушують чи обмежують
права та свободи людини і громадянина. Кожний має право на відшкодування за рахунок держави
матеріальної і моральної шкоди, заподіяної незаконними діяннями
державних органів та їхніх посадових і службових осіб під час
виконання ними службових обов'язків, а також внаслідок злочинних
посягань на життя, здоров'я і майно людини іншими особами. За
державою зберігається право регресного позову. Посадові та службові особи державної адміністрації, органів
місцевого і регіонального самоврядування та об'єднань громадян
особисто відповідають за діяння, які порушують права і свободи
громадян, у порядку кримінального, адміністративного і цивільного
судочинства.
Стаття 59. Кожному гарантується право на кваліфіковану
юридичну допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога
надається безплатно. Кожний затриманий, взятий під варту чи звинувачений у скоєнні
злочину, має право користуватися допомогою адвоката чи іншого
захисника його інтересів відповідно з моменту затримання, взяття
під варту або пред'явлення звинувачення. Кожний вільний у виборі захисника своїх інтересів.

ГЛАВА 6. ОСНОВНІ ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
Стаття 60. Кожний зобов'язаний неухильно додержуватися
Конституції і законів України, поважати права і свободи, честь і
гідність інших осіб. Громадяни, яким довірене здійснення державних функцій,
зобов'язані виконувати їх дисципліновано, чесно і сумлінно.
Стаття 61. Захист Вітчизни є обов'язком кожного громадянина
України.
Стаття 62. Кожний зобов'язаний платити державні податки і
збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Стаття 63. Кожний зобов'язаний не завдавати шкоди природі, її
багатствам, історичній і культурній спадщині, пам'яткам історії і
культури.

Розділ III
ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО І ДЕРЖАВА
ГЛАВА 7. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 64. Держава підпорядковується служінню громадянському
суспільству і спрямовує свою діяльність на забезпечення рівних
можливостей для всіх як основи соціальної справедливості.
Стаття 65. Держава не втручається у справи людини і
суспільства. Державне регулювання суспільних відносин здійснюється в
межах, визначених цією Конституцією. Законодавча влада обмежена засадами конституційного ладу,
природними правами і свободами людини, загальновизнаними
принципами міжнародного права. Виконавча і судова влади, окрім того, обмежені законом.
ГЛАВА 8. ВЛАСНІСТЬ
Стаття 66. Власність в Україні є публічною і приватною. Публічною власністю є державна і комунальна (муніципальна)
власність. Уся інша власність - приватна. Держава підтримує соціальну функцію власності.
Стаття 67. Надра, води, узбережжя, повітряний простір, ліси,
тваринний світ, природні ресурси континентального шельфу і
виключної (морської) економічної зони України знаходяться лише у
публічній власності.
Стаття 68. Земля може бути у публічній і приватній власності. Право приватної власності на землю набувається на підставах і
в межах, визначених законом. Закон покладає відповідні обов'язки
на власника землі, визначає граничні розміри приватної власності
на землю, стимулює заходи, спрямовані на збереження якості й
родючості грунтів.
Стаття 69. У приватній власності відповідно до закону можуть
бути засоби виробництва, інше майно будь-якого призначення, а
також результати виробничої та інтелектуальної праці.
Стаття 70. В Україні відповідно до закону можуть бути об'єкти
права власності іноземних фізичних і юридичних осіб, спільних
підприємств, а також інших держав і міжнародних організацій.
Стаття 71. Усім власникам гарантується рівний правовий
захист. Власник зобов'язаний відшкодувати матеріальну і моральну
шкоду, завдану фізичним чи юридичним особам при здійсненні ним
права власності.
Стаття 72. Примусове відчуження власності може мати місце
лише з мотивів суспільної необхідності і за умови попереднього і
повного відшкодування його ринкової вартості у порядку,
встановленому законом. Примусове відчуження майна з наступним відшкодуванням його
вартості допускається лише за умов воєнного чи надзвичайного стану
з урахуванням особливостей та гостроти відповідного стану. Конфіскація майна може мати місце у випадках, обсязі і
порядку, встановлених законом, лише у зв'язку із скоєнням
кримінального чи адміністративного правопорушення.
Стаття 73. Права власника можуть бути обмежені лише у
випадках і в порядку, встановлених законом. Такі обмеження
визначаються положеннями, викладеними у частині другій статті 14
цієї Конституції.

ГЛАВА 9. ПІДПРИЄМНИЦТВО
Стаття 74. Держава гарантує свободу підприємництва, договорів
і сумлінної та ненадмірної конкуренції, створює економічні
передумови для їхнього розвитку, використовуючи для цього
економічний механізм регулювання, формуючи валютно-фінансову,
податкову, цінову, інвестиційну, кредитну політику. Забороняється втручання державних органів у безпосередню
господарську діяльність підприємців, за винятком випадків введення
воєнного або надзвичайного стану. Обмеження свободи підприємництва, договорів і конкуренції
допускається лише у випадках і в порядку, встановлених у законі,
за умови дотримання положень, викладених у частині другій статті
14 цієї Конституції.
Стаття 75. З метою забезпечення соціальної справедливості
підприємництва визнається право трудових колективів брати участь в
управлінні підприємствами в формах і межах, встановлених законом.
Стаття 76. Забороняється будь-яка монополістична діяльність,
яка має на меті або призводить до обмеження чи усунення вільної
конкуренції і є зловживанням домінуючим становищем на ринку.
Стаття 77. Не допускається підприємницька діяльність членів
Національних Зборів України, посадових осіб державної
адміністрації, місцевого і регіонального самоврядування, суду,
прокуратури, слідства, державного нотаріату, служби безпеки,
органів внутрішніх справ, митних органів і військовослужбовців.
Стаття 78. Держава захищає інтереси споживачів, здійснює
контроль за якістю і безпекою продукції, усіх видів
обслуговування, забезпечує доступність і вірогідність інформації
про кількість, якість й асортимент продукції.

ГЛАВА 10. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА
Стаття 79. Держава здійснює екологічну політику, спрямовану
на забезпечення екологічної безпеки шляхом охорони навколишнього
середовища, збереження генетичного фонду живої природи.
Стаття 80. Держава здійснює заходи, необхідні для охорони і
науково обгрунтованого, раціонального використання землі, водних
ресурсів, рослинного і тваринного світу, для збереження в чистоті
грунту, повітря і води, відтворення природних ресурсів, а також
організовує відселення людей із зон екологічного лиха, а в разі
потреби - їх лікування. Держава заохочує раціональну переробку і
використання вторинної сировини, відходів виробництва та
споживання.
Стаття 81. В Україні діє система державного і громадського
контролю за станом природного середовища, будівництвом,
розміщенням та діяльністю екологічно небезпечних об'єктів,
постачанням населенню продуктів харчування і предметів побуту, за
додержанням умов життя і праці відповідно до встановлених державою
екологічних стандартів.
Стаття 82. В Україні здійснюється державна, громадська та
інші види екологічної експертизи. Проведення екологічної експертизи є обов'язковим у процесі
законотворчої, проектної, інвестиційної, управлінської,
господарської та іншої діяльності, яка впливає на стан
навколишнього середовища. Порядок проведення екологічної експертизи визначається
законом.
Стаття 83. Будь-які порушення екологічних стандартів,
приховування екологічної інформації або її спотворення є суспільно
небезпечними і тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

ГЛАВА 11. СІМ'Я
Стаття 84. Держава визнає сім'ю природним, основним
соціальним осередком громадянського суспільства і захищає її
права.
Стаття 85. Шлюб грунтується на добровільній і вільній згоді
чоловіка та жінки. Подружжя є повністю рівноправним у сімейних
відносинах.
Стаття 86. Материнство і дитинство охороняється державою, їм
гарантується правовий захист, матеріальна і моральна підтримка. Держава розробляє і здійснює програми соціальної допомоги
молодим, багатодітним і неповним сім'ям. Держава забезпечує соціальний захист дитини, створює умови
для її фізичного і духовного розвитку. Будь-яке насильство над
дитиною і її експлуатація переслідуються за законом. Охорона здоров'я матері і дитини забезпечується організацією
широкої мережі жіночих консультацій, пологових будинків,
санаторіїв, будинків відпочинку для вагітних жінок і матерів з
дітьми, дитячих ясел, садків та інших дитячих установ. Жінкам
надаються відпустки по вагітності і пологах та для догляду за
малолітньою дитиною з виплатою допомоги по соціальному
страхуванню. Забороняється застосування праці жінок на важких і
шкідливих для здоров'я виробництвах.
Стаття 87. Діти рівні перед законом незалежно від походження,
громадянського стану батьків, а також від того, народжені вони у
шлюбі чи поза ним.
Стаття 88. Батьки зобов'язані утримувати, виховувати і
розвивати своїх дітей до їх повноліття, а також в інших випадках,
передбачених законом. Батьки, що відмовилися від утримання своїх дітей, зобов'язані
сплачувати державі кошти у розмірі, встановленому у законі. Усі турботи, пов'язані з утриманням, вихованням і розвитком
дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування,
покладаються на державу. Держава заохочує і підтримує громадську
благодійницьку діяльність щодо цих дітей.

ГЛАВА 12. ОСВІТА, НАУКА І КУЛЬТУРА
Стаття 89. Держава забезпечує умови для вільного і всебічного
розвитку освіти, науки і культури, освоєння духовної спадщини
народу України, всієї світової культури та її примноження.
Стаття 90. Державна система освіти, науки і культури
незалежна від політичних партій, релігійних організацій та інших
громадських об'єднань. Науковим установам та учбовим закладам надається автономія
відповідно до закону.
Стаття 91. Освіта в Україні спрямована на всебічний розвиток
людини та усвідомлення її гідності, виховання поваги до прав і
свобод людини. Держава забезпечує необхідний розвиток професійно-технічної,
середньої спеціальної і вищої освіти, дошкільного і позашкільного
виховання через систему державних і муніципальних навчальних
закладів. Держава й органи місцевого та регіонального самоврядування
утримують достатню кількість навчальних закладів. Дозволяються приватні навчальні і виховні заклади. Держава встановлює загальні норми з питань освіти та єдині
вимоги для одержання документів про освіту, які дають право на
професійну діяльність, здійснює контроль за їхнім дотриманням.
Стаття 92. Держава забезпечує умови для розвитку
фундаментальних наукових досліджень, підготовки наукових кадрів.
Стаття 93. Держава дбає про збереження та охорону пам'яток
історії й архітектури, творів мистецтва та інших культурних
цінностей незалежно від того, хто є їхнім власником. В Україні заохочується і підтримується розвиток професійного
мистецтва і народної художньої творчості.
Стаття 94. Держава вживає заходів до повернення Україні
історичних і культурних цінностей народу, які знаходяться за її
межами. Держава не допускає вивезення за межі України об'єктів
історичної, культурної і художньої спадщини.

ГЛАВА 13. ГРОМАДСЬКІ ОБ'ЄДНАННЯ
Стаття 95. Громадськими об'єднаннями визнаються політичні
партії, масові рухи, професійні спілки, релігійні організації,
добровільні товариства, фонди, асоціації та інші об'єднання
громадян, які не мають за мету одержання прибутку.
Стаття 96. Діяльність громадських об'єднань повинна
грунтуватися на демократичних засадах, відповідати вимогам
відкритості і гласності. Повноваження громадських об'єднань не можуть бути підставою
для обмеження конституційних прав і свобод членів цих об'єднань та
інших осіб.
Стаття 97. Держава створює рівні можливості для діяльності
громадських об'єднань.
Стаття 98. Не допускаються утворення і діяльність партій,
інших громадських об'єднань і рухів, що ставлять за мету зміну
шляхом насильства конституційного ладу, протиправне захоплення
державної влади і порушення територіальної цілісності України, а
також підрив її безпеки, пропаганду війни, насильства,
розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі,
зазіхання на права і свободи людини, здоров'я та мораль. Об'єднання громадян можуть бути заборонені і розпущені лише в
судовому порядку. Забороняються утворення і діяльність будь-яких структурних
підрозділів політичних партій у державних органах (крім партійних
фракцій в Національних Зборах України), органах місцевого і
регіонального самоврядування, Збройних Силах, Національній гвардії
та Прикордонних військах, а також на державних підприємствах, в
установах, організаціях та навчальних закладах.

ГЛАВА 14. СВОБОДА ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 99. В Україні гарантується свобода інформації. Засоби інформації повинні правдиво висвітлювати події і
справедливо відображати різноманітність поглядів на них. Засоби інформації не піддаються цензурі.
Стаття 100. Право на заснування засобів інформації належить
фізичним і юридичним особам. Не допускається монополізація будь-якого виду засобів
інформації.
Стаття 101. Засоби інформації мають право на одержання
інформації від державних органів, об'єднань громадян, органів
місцевого і регіонального самоврядування, підприємств, установ й
організацій, посадових осіб, а також вірогідних даних про їхню
діяльність.
Стаття 102. Чинити заборону або перешкоди з боку державних
органів, підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян,
органів місцевого і регіонального самоврядування, їхніх службових
осіб законній професійній діяльності журналістів або інші форми
тиску на них забороняється.
Стаття 103. Забороняється використання засобів масової
інформації для розголошення відомостей, що становлять державну чи
іншу таємницю, яка охороняється законом, для закликів до повалення
конституційного ладу чи захоплення влади, до порушення
територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства,
розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі,
зазіхання на права і свободи людини та мораль.
Розділ IV
ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ
ГЛАВА 15. ПРИНЦИПИ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ
Стаття 104. Україна є унітарною державою. Територіальний
устрій України грунтується на засадах єдності, неподільності,
недоторканності і цілісності державної території, комплексності
економічного розвитку і керованості окремих її частин з
урахуванням загальнодержавних і регіональних інтересів,
національних і культурних традицій, географічних і демографічних
особливостей, природних і кліматичних умов.
Стаття 105. При вирішенні питань територіального устрою
України враховуються думка громадян, які проживають на відповідній
території, потреби розвитку місцевого та регіонального
самоврядування.
Стаття 106. Не допускається укладення будь-яких політичних
договорів і союзів між окремими адміністративно-територіальними
одиницями в особі їхніх органів місцевого і регіонального
самоврядування. Угоди між ними можуть укладатися лише з питань,
які віднесені до їхньої власної компетенції.

ГЛАВА 16. СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО
ПОДІЛУ
Стаття 107. Адміністративно-територіальними одиницями України
є: область (земля), район, місто, селище і село. У місцевостях традиційного компактного проживання
національних меншин за волевиявленням населення даної місцевості з
метою задоволення національно-культурних, духовних і мовних потреб
громадян утворюються національні адміністративно-територіальні
одиниці.
Стаття 108. Утворення, укрупнення, ліквідація чи зміна меж
адміністративно-територіальних одиниць проводяться за ініціативою
відповідних органів місцевого і регіонального самоврядування з
урахуванням думки зацікавленого населення через проведення
дорадчого опитування. Рішення з цього питання ухвалює Рада Послів Національних
Зборів України.
Стаття 109. Статус адміністративно-територіальних одиниць, а
також порядок їх утворення, змін та ліквідації визначаються
Конституційним законом.

ГЛАВА 17. РЕСПУБЛІКА КРИМ
Стаття 110. Республіка Крим є державно-територіальною
організацією влади і самоврядування населення Криму. Республіка Крим є автономною складовою частиною України.
Стаття 111. Республіка Крим самостійно вирішує питання,
віднесені до її відання Конституцією та законами України.

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2  3  4
наступна сторінка »