Документ 603-2013-р, чинний, поточна редакція — Редакція від 25.12.2013, підстава - 1070-2013-р

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
РОЗПОРЯДЖЕННЯ

від 17 липня 2013 р. № 603-р
Київ

Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2020 року

{Із змінами, внесеними згідно з Розпорядженням КМ
№ 1070-р від 25.12.2013}

1. Схвалити Концепцію Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2020 року, що додається.

Визначити Міністерство промислової політики державним замовником Програми.

{Абзац другий пункту 1 із змінами, внесеними згідно з Розпорядженням КМ № 1070-р від 25.12.2013}

2. Міністерству промислової політики разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати до 31 березня 2014 р. Кабінетові Міністрів України проект Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2020 року.

{Пункт 2 із змінами, внесеними згідно з Розпорядженням КМ № 1070-р від 25.12.2013}

3. Визнати таким, що втратило чинність, розпорядження Кабінету Міністрів України від 9 липня 2008 р. № 947 “Про схвалення Концепції проекту Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2017 року” (Офіційний вісник України, 2008 р., № 53, ст. 1781).

Прем'єр-міністр України

М.АЗАРОВ

Інд. 70





СХВАЛЕНО
розпорядженням Кабінету Міністрів України
від 17 липня 2013 р. № 603-р

КОНЦЕПЦІЯ
Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2020 року

Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована Програма

Забезпечення формування якісно нової державної політики є важливим фактором відновлення стратегічної ролі вітчизняної промисловості у стимулюванні економічного зростання та підвищенні конкурентоспроможності економіки України.

Реалізація Державної програми розвитку промисловості на 2003-2011 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003 р. № 1174 (Офіційний вісник України, 2003 р., № 31, ст. 1628), забезпечила певні позитивні зрушення в технологічному, економічному і соціальному стані промисловості, завдяки чому досягнуто збільшення обсягів промислового виробництва в цілому за 2003-2011 роки на 17,5 відсотка.

Недостатнє врахування вимог до конкуренції на світових ринках, тенденцій щодо диверсифікації промислового виробництва та експорту, швидкості технологічного оновлення, продуктивного використання матеріальних та людських ресурсів загальмувало процеси структурної трансформації промисловості.

Визначальний вплив на ситуацію у промисловості має цінова кон’юнктура на основні експортні позиції (сталь, прокат) та попит на продукцію машинобудування. У той час, як частка металургійного виробництва в обсязі реалізованої продукції переробної промисловості становила за підсумком 2012 року 27,8 відсотка, частка машинобудування становила всього 18,7 відсотка. Це у 2-4 рази нижче за рівень, що мають розвинуті країни.

Основними проблемними питаннями розвитку промисловості є:

недосконалість інвестиційно-кредитної системи, що спричиняє відплив власного капіталу, зменшення фінансових ресурсів та зниження рівня інноваційно-інвестиційної активності суб’єктів господарювання;

низький рівень задоволення потреб внутрішнього ринку у продукції вітчизняного виробництва (питома вага експорту вітчизняної продукції металургійного виробництва - більш як 60 відсотків, машинобудування - більш як 50 відсотків);

висока енергоємність виробництва та споживання енергоресурсів, значна частка яких імпортується в Україну;

відсутність зв’язку між наукою та виробництвом;

істотне відставання України в сфері використання інформаційних технологій;

залежність економіки України від зовнішньої кон’юнктури;

низький рівень інноваційної активності;

зменшення частки високотехнологічних виробництв, що призводить до скорочення попиту на власні науково-дослідні та прикладні розробки і стримує розвиток трансферу технологій.

Передумовою для формування ефективної сучасної промислової політики є, по-перше, посилення координуючої ролі держави у створенні належних умов та організаційно-економічного механізму реалізації політики та завдань програмних документів у цій сфері, по-друге, інтеграція промислової політики в наукову, технологічну та інноваційну політику.

Державна промислова політика повинна визначати стратегію розвитку промислового комплексу держави. Потрібна державна програма розвитку промисловості, яка б об’єднала у собі збалансовані організаційно-економічні заходи, спрямовані на формування ефективної структури економіки, підвищення рівня інвестиційної та інноваційної діяльності, зростання рівня конкурентоспроможності промислової продукції, захист внутрішнього ринку та нарощування експортного потенціалу країни.

Питання розвитку окремих галузей, зокрема вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу, оборонно-промислового комплексу, ракетно-космічної та авіаційної галузі, будуть деталізовані в рамках окремих програмних документів.

Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання програмним методом

Основними причинами виникнення проблеми є:

недостатній рівень конкурентоспроможності вітчизняної промислової продукції внаслідок використання застарілих технологій та значного зносу основних засобів;

обмежений доступ підприємств базових галузей промисловості до кредитних ресурсів через високі відсоткові ставки комерційних банків, особливо на довгостроковий період для технічного переозброєння;

зниження попиту на продукцію вітчизняних товаровиробників на внутрішньому ринку;

несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість підприємствам - експортерам вітчизняної продукції;

підвищення цін на енергоносії, частка яких у структурі собівартості продукції надто висока, особливо у металургійній та хімічній галузях виробництва;

значна експортоорієнтованість промислових виробництв;

несприятлива зовнішньоекономічна кон’юнктура.

Розв’язання зазначених проблем потребує комплексного підходу,  формування Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2020 року (далі - Програма), яка охоплюватиме не тільки завдання технологічного оновлення всіх галузей промислового виробництва, а і взаємопов’язані завдання науково-технічної та інноваційної політики шляхом впровадження результатів власних науково-технічних розробок, з урахуванням визначених національних пріоритетів промислово-інноваційного розвитку.

Мета Програми

Метою Програми є комплексне розв’язання проблемних питань функціонування промислового сектору економіки України шляхом розроблення організаційно-економічного механізму та залучення ресурсів для реалізації завдань структурно-технологічної модернізації вітчизняної промисловості у напрямі збільшення частки високотехнологічних видів діяльності в обсягах виробництва та експорту, задоволення потреб внутрішнього ринку у продукції власного виробництва, зростання зайнятості та підвищення завдяки цьому добробуту населення.

Визначення оптимального варіанта розв’язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів

Можливі такі основні варіанти розв’язання проблеми.

Перший варіант передбачає практично відсутній вплив органів державної влади на промислове виробництво в країні.

Перевагою такого варіанта є те, що фінансування розвитку галузей національної промисловості здійснюється переважно за допомогою приватних інвестицій. Бюджетне фінансування промислових підприємств практично відсутнє.

При цьому держава використовує прямі методи впливу на розвиток окремих галузей промисловості шляхом фінансування виконання державних замовлень промисловими підприємствами.

Негативною стороною даного варіанта є хаотичний розвиток промислового виробництва, відсутність захисту вітчизняного виробника з боку держави, що може призвести до виникнення додаткових проблем у діяльності промислових підприємств та дисбалансу в структурі промислового виробництва держави.

Другий - модернізація промислового виробництва на базі імпортних науково-технічних досягнень (технологій, устаткування, видів продукції, послуг), які практично не використовуються на світовому ринку як інноваційний продукт.

Перевагами такого підходу є тимчасове підвищення конкурентних можливостей вітчизняних виробників шляхом залучення ззовні нових технологій та економічних механізмів у виробництво промислових видів продукції.

Негативною стороною даного варіанта є закріплення периферійного статусу вітчизняної промисловості як місткого ринку та задоволення потреб держав індустріального центру. Такий підхід можливо застосовувати як проміжний варіант до переходу на засади інноваційного розвитку.

Третій, оптимальний варіант розв’язання проблеми полягає у реалізації державної політики структурно-технологічних перетворень промисловості на середньо- і високотехнологічні виробництва шляхом збільшення частки вітчизняних розробок на основі поєднання інноваційної та промислової політики.

Перевагами даного варіанта є сприяння інноваційній діяльності в усіх перспективних сферах економічної діяльності, створення науково-інноваційно-виробничих кластерів у високотехнологічних галузях на базі комерціалізації власних наукових розробок з використанням незадіяних виробничих потужностей державних підприємств та галузевих наукових інститутів.

Основним ризиком у застосуванні такого підходу є цільове використання запланованих фінансових ресурсів для розвитку промислового сектору економіки за рахунок коштів державного бюджету на засадах державно-приватного партнерства, залучення кредитів, інвестицій, позичок.

Шляхи і способи розв’язання проблеми, строк виконання Програми

Основними шляхами розв’язання проблеми є:

визначення національних пріоритетів у промисловості шляхом забезпечення взаємоузгодженості параметрів промислової політики з бюджетною, податковою, митною політикою;

накопичення та подальше використання у виробництві науково-технологічного, ресурсного та інтелектуального потенціалу;

створення умов для проведення інноваційно-технологічної модернізації виробництва із збільшенням промислових виробництв новітніх технологічних укладів з поглибленою переробкою та випуском інноваційної продукції кінцевого споживання;

активізація виробничої і фінансової кооперації із зарубіжними країнами на прийнятних для України умовах;

оптимізація структури промислового виробництва з посиленням ролі внутрішнього ринку і прискореним розвитком видів діяльності, здатних забезпечити імпортозаміщення та приріст експорту в конкурентоспроможних секторах економіки;

визначення та законодавче закріплення чіткого порядку фінансування (співфінансування) кластерів, пріоритетних проектів, а також прозорого розподілу за результатами діяльності прибутку та активів;

реалізація енергозберігаючої моделі розвитку з розширенням використання нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії, диверсифікацією енергопостачання та формуванням ефективної структури енергогенеруючих потужностей у промисловому виробництві; зменшення рівня енергоємності виробництва;

приведення системи технічного регулювання у відповідність з міжнародними стандартами стосовно якості продукції, екологічних вимог до продукції та технологічного процесу її виробництва, охорони праці, техніки безпеки;

упровадження екологічно ефективних методів організації виробництва, принципів корпоративної соціальної відповідальності з метою зменшення обсягів викидів і скидів, мінімізації утворення відходів та комплексного використання матеріально-сировинних ресурсів, у тому числі вторинних;

розвиток технологій промислового виробництва, що унеможливлюють або зменшують обсяг використання екологічно небезпечних хімічних речовин та їх сполук;

здійснення заходів, спрямованих на вдосконалення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з вищою освітою, кваліфікованих робітників, професійного розвитку працівників промисловості.

У рамках реалізації Програми передбачається створити систему стратегічного планування розвитку промисловості, що дасть можливість:

прискорити прийняття управлінських рішень;

оцінити можливі переваги та ризики внутрішньої і міжнародної економічної інтеграції видів економічної діяльності;

підвищити стійкість промисловості України до глобальних геостратегічних та кон’юнктурних процесів.

Конкретні заходи, включаючи нормативно-правове забезпечення, захист внутрішнього ринку та вітчизняного виробництва, спрямовані на вирішення проблемних питань розвитку окремих видів економічної діяльності, будуть наведені в проекті Програми.

Програму планується виконати протягом 2013-2020 років.

Очікувані результати виконання Програми, визначення її ефективності

Виконання Програми дасть змогу забезпечити збільшення:

індексу промислової продукції на 2-2,2 відсотка щороку;

частки інноваційної продукції в обсязі виробництва промислової продукції до 50 відсотків;

частки промислових підприємств, що провадять інноваційну діяльність, до 25 відсотків.

Реалізація Програми сприятиме:

збереженню існуючих та створенню нових робочих місць, підвищенню реального життєвого рівня громадян та їх соціального захисту (підвищення реальної заробітної плати працівника промисловості очікується на рівні 10-15 відсотків щороку);

зменшенню залежності від імпорту промислових товарів завдяки освоєнню їх виробництва вітчизняними підприємствами, що дасть змогу знизити темпи щорічного приросту до 9-9,5 відсотка;

забезпеченню середньорічних темпів приросту експорту промислової продукції не менш як на 7-10 відсотків;

зменшенню обсягу споживання енергоресурсів шляхом модернізації енерговитратного технологічного обладнання промислових підприємств.

Оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання Програми

Фінансування Програми в необхідних обсягах передбачається здійснювати в рамках реальних можливостей державного бюджету виходячи з наявних фінансових ресурсів, а також на засадах державно-приватного партнерства із залученням власних коштів підприємств та організацій, кредитів, інвестицій.

Обсяг матеріально-технічних і трудових ресурсів, необхідних для виконання Програми, визначатиметься під час розроблення відповідних завдань і заходів.



вгору