Конвенція про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження (укр/рос)
ЮНЕСКО; Конвенція, Міжнародний документ від 20.10.2005
Документ 952_008, чинний, поточна редакція — Ратифікація від 20.01.2010, підстава 1811-17
 

Сторінки:  [ 1 ]  2  3
наступна сторінка »  

                            Конвенція 
про охорону та заохочення розмаїття форм
культурного самовираження
(укр/рос)
{ Конвенцію ратифіковано Законом
N 1811-VI ( 1811-17 ) від 20.01.2010 }

Дата підписання: 20.10.2005 Дата ратифікації Україною: 20.01.2010 Дата набрання чинності для України: 10.06.2010
Офіційний переклад
Генеральна конференція Організації Об'єднаних Націй з питань
освіти, науки і культури, проводячи засідання в м. Париж з 3 до
21 жовтня 2005 р. під час своєї 33 сесії,
підтверджуючи, що культурне розмаїття є невід'ємною
характерною рисою людства;
усвідомлюючи, що культурне розмаїття є загальною спадщиною
людства й що необхідно цінувати й зберігати її на благо всіх;
розуміючи, що культурне розмаїття створює багатий і
різноманітний світ, який розширює діапазон вибору та сприяє
людським можливостям і цінностям, будучи, отже, рушійною силою
сталого розвитку для громад, народів та націй;
нагадуючи, що культурне розмаїття, яке розцвітає в умовах
демократії, терпимості, соціальної справедливості й взаємної
поваги між народами та культурами, є необхідним для забезпечення
миру й безпеки на місцевому, національному та міжнародному рівнях;
особливо відзначаючи важливість культурного розмаїття для
повного здійснення прав людини та основоположних свобод,
проголошених у Загальній декларації прав людини ( 995_015 ) та в
інших загальновизнаних документах;
наголошуючи на необхідності залучення культури як одного зі
стратегічних елементів до національної та міжнародної політики
розвитку, а також до міжнародного співробітництва для розвитку, у
тому числі з урахуванням Декларації тисячоліття Організації
Об'єднаних Націй (2000 р.) ( 995_621 ), в якій особлива увага
звертається на викорінення зубожіння;
беручи до уваги, що культура набуває різноманітних форм у
часі та просторі й що це розмаїття виявляється в унікальних і
різноманітних формах самобутності й культурного самовираження
народів і суспільств, які складають людство;
визнаючи важливість традиційних знань як джерела
нематеріального й матеріального багатства, зокрема систем знань
корінних народів, та їхній позитивний внесок у сталий розвиток, а
також необхідність забезпечення їхньої належної охорони та
заохочення;
визнаючи необхідність уживання заходів для охорони розмаїття
форм культурного самовираження, у тому числі їхнього змісту,
особливо в тих ситуаціях, коли формам культурного самовираження
може загрожувати зникнення або серйозна шкода;
наголошуючи на важливості культури для соціальної
згуртованості в цілому та її можливості для підвищення статусу й
ролі жінки в суспільстві зокрема;
усвідомлюючи, що культурне розмаїття зміцнюється в результаті
вільного поширення ідей і що воно збагачується завдяки постійним
обмінам і взаємодії між культурами;
знову підтверджуючи, що свобода думки, вираження поглядів та
інформації, а також різноманіття засобів інформації створюють
умови для розквіту форм культурного самовираження в суспільствах;
визнаючи, що розмаїття форм культурного самовираження, у тому
числі традиційні форми, є важливим фактором, який дає людям і
народам можливість висловлювати свої ідеї та цінності й
обмінюватися ними з іншими;
нагадуючи, що мовне розмаїття є основним елементом
культурного розмаїття;
знову підтверджуючи ту найважливішу роль, яку відіграє освіта
в охороні й заохоченні форм культурного самовираження;
ураховуючи важливе значення життєздатності культур, у тому
числі для осіб, що належать до меншин і корінних народів, яка
виявляється в їхній свободі створювати, поширювати й передавати
свої традиційні форми культурного самовираження й мати до них
доступ, щоб використовувати їх для власного розвитку;
наголошуючи на життєво важливій ролі культурної взаємодії й
творчості, які збагачують й оновлюють форми культурного
самовираження й підвищують роль тих, хто бере участь у розвитку
культури для прогресу суспільства в цілому;
визнаючи важливість прав інтелектуальної власності для
забезпечення підтримки тих, хто бере участь у культурній
творчості;
будучи переконаними, що культурна діяльність і культурні
товари та послуги мають як економічний, так і культурний характер,
оскільки вони є вираженням форм самобутності, цінностей і змісту,
і тому до них не можна ставитись як до чогось, що має тільки
комерційну цінність;
відзначаючи, що процеси глобалізації, яким посприяв швидкий
розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, створюючи
безпрецедентні умови для ширшої взаємодії культур, також кидають
виклик культурному розмаїттю, особливо що стосується небезпеки
поглиблення диспропорцій між багатими й бідними країнами;
усвідомлюючи конкретне завдання ЮНЕСКО забезпечити повагу до
розмаїття культур і рекомендувати підписання таких міжнародних
угод, які можуть бути необхідними для сприяння вільному поширенню
ідей за допомогою слова та образу;
посилаючися на положення прийнятих ЮНЕСКО міжнародних
правових документів, які стосуються культурного розмаїття й
реалізації культурних прав, та, зокрема, на Загальну декларацію
2001 року про культурне розмаїття,
приймає 20 жовтня 2005 року цю Конвенцію.
I. Цілі та керівні принципи
Стаття 1
Цілі
Цілями цієї Конвенції є:
a) охорона та заохочення розмаїття форм культурного
самовираження;
b) створення умов для розквіту й вільної взаємодії культур на
взаємовигідній основі;
c) заохочення діалогу між культурами для забезпечення ширших
і збалансованіших культурних обмінів у всьому світі в інтересах
взаємоповаги культур і культури миру;
d) заохочення міжкультурності для розвитку взаємодії між
культурами в дусі наведення мостів між народами;
e) заохочення поваги до розмаїття форм культурного
самовираження й підвищення усвідомлення цінності цього розмаїття
на місцевому, національному та міжнародному рівнях;
f) підтвердження важливості взаємозв'язку між культурою та
розвитком для всіх країн, особливо тих, що розвиваються, і
підтримка заходів, яких уживають на національному й міжнародному
рівнях для забезпечення визнання справжньої цінності цього
взаємозв'язку;
g) визнання особливого характеру культурної діяльності,
культурних товарів та послуг як носіїв самобутності, цінностей і
змісту;
h) підтвердження суверенних прав держав на підтримку,
прийняття й здійснення політики та заходів, які вони вважають
належними для охорони й заохочення розмаїття форм культурного
самовираження на своїй території;
i) зміцнення міжнародного співробітництва й солідарності в
дусі партнерства, зокрема для збільшення можливостей країн, що
розвиваються, для охорони й заохочення розмаїття форм культурного
самовираження.
Стаття 2
Керівні принципи
1. Принцип поваги до прав людини та основоположних свобод
Охорона та заохочення культурного розмаїття можливі тільки
тоді, коли гарантовано права людини та основоположні свободи,
як-от: свободу вираження думок, інформації та комунікації, а також
можливість для окремих осіб вибирати форми культурного
самовираження. Ніхто не може використовувати положень цієї
Конвенції для порушення прав людини та основоположних свобод,
проголошених у Загальній декларації прав людини ( 995_015 ) й
гарантованих міжнародним правом, або для їхнього обмеження.
2. Принцип суверенітету
Згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй ( 995_010 )
та принципами міжнародного права держави мають суверенне право
уживати заходів і проводити політику з охорони та заохочення
розмаїття форм культурного самовираження на своїй території.
3. Принцип рівної гідності й поваги до всіх культур
Охорона й поширення розмаїття форм культурного самовираження
передбачають визнання рівної гідності й поваги до всіх культур, у
тому числі культури осіб, які належать до меншин і корінних
народів.
4. Принцип міжнародної солідарності й співробітництва
Міжнародне співробітництво й солідарність повинні бути
спрямовані на надання всім країнам, особливо тим, що розвиваються,
можливості створювати й зміцнювати свої засоби культурного
самовираження, у тому числі свої галузі культури, незважаючи на
те, чи вони лише формуються, чи їх уже створено, на місцевому,
національному та міжнародному рівнях.
5. Принцип взаємодоповнюваності економічних і культурних
аспектів розвитку
Оскільки культура є однією з головних рушійних сил розвитку,
культурні аспекти розвитку мають таке саме важливе значення, як і
його економічні аспекти, і люди та народи мають основне право
брати в них участь і користуватися їхніми здобутками.
6. Принцип сталого розвитку
Культурне розмаїття є цінним надбанням людей і суспільства.
Охорона, заохочення та підтримка культурного розмаїття є однією з
найважливіших вимог забезпечення сталого розвитку в інтересах
теперішнього та прийдешніх поколінь.
7. Принцип рівного доступу
Важливими елементами забезпечення культурного розмаїття й
заохочення взаєморозуміння є рівний доступ до насиченої гами
різноманітних форм культурного самовираження в усьому світі й
доступ культур до засобів самовираження та поширення.
8. Принцип відкритості й збалансованості
Коли держави вживають заходів для підтримки розмаїття форм
культурного самовираження, вони повинні прагнути сприяти належним
чином їхній відкритості для інших культур світу й забезпечувати
відповідність таких заходів цілям, передбаченим цією Конвенцією.
II. Сфера застосування
Стаття 3
Сфера застосування
Ця Конвенція застосовується до політики й заходів, прийнятих
або вжитих Сторонами для охорони й заохочення розмаїття форм
культурного самовираження.
III. Визначення
Стаття 4
Визначення
Для цілей цієї Конвенції розуміється, що:
1. Культурне розмаїття
"Культурне розмаїття" означає розмаїття форм, за допомогою
яких культури груп і суспільств знаходять своє вираження. Ці форми
самовираження передаються всередині груп та суспільств і між ними.
Культурне розмаїття виявляється не тільки через застосування
різноманітних заходів, за допомогою яких культурна спадщина
людства виражається, розширяється й передається завдяки розмаїттю
форм культурного самовираження, а й через різні види художньої
творчості, виробництва, поширення, розподілу та споживання
продуктів культурного самовираження, незалежно від засобів і
технологій, які використовуються.
2. Культурний зміст
"Культурний зміст" означає символічне значення, художній
аспект і культурні цінності, джерелами яких є культурна
самобутність або які відображають таку самобутність.
3. Форми культурного самовираження
"Формами культурного самовираження" є такі форми
самовираження, які випливають з творчості окремих осіб, груп або
суспільств і які мають культурний зміст.
4. Культурна діяльність, культурні товари та послуги
"Культурна діяльність, культурні товари та послуги" означає
таку діяльність і такі товари та послуги, які, коли їх розглядають
з погляду конкретної властивості, застосування або мети, утілюють
або передають форми культурного самовираження, незалежно від своєї
можливої комерційної цінності. Культурна діяльність може бути
самоціллю або може сприяти виробництву культурних товарів та
послуг.
5. Галузі культури
"Галузі культури" означає ті галузі, які виробляють і
поширюють культурні товари та послуги, визначені у викладеному
вище пункті 4.
6. Культурна політика й заходи
"Культурна політика й заходи" означає таку політику й такі
заходи, які стосуються культури на місцевому, регіональному або
міжнародному рівнях, які або зосереджені на культурі як такій, або
призначені для здійснення безпосереднього впливу на окремих осіб,
групи або суспільства, у тому числі на створення, виробництво,
поширення та розподіл культурної діяльності й культурних товарів
та послуг, а також доступ до них.
7. Охорона
"Охорона" означає вживання заходів, спрямованих на
збереження, захист і збільшення розмаїття форм культурного
самовираження.
"Охороняти" означає вживати таких заходів.
8. Міжкультурність
"Міжкультурність" означає існування й рівноправну взаємодію
різноманітних культур, а також можливість створення загальних форм
культурного самовираження на основі діалогу й взаємної поваги.
IV. Права та обов'язки Сторін
Стаття 5
Загальна норма,
яка стосується прав та обов'язків
1. Сторони відповідно до Статуту Організації Об'єднаних
Націй ( 995_010 ), принципів міжнародного права й загальновизнаних
документів у галузі прав людини підтверджують своє суверенне право
розробляти й здійснювати свою культурну політику та вживати
заходів для охорони й заохочення розмаїття форм культурного
самовираження, а також для зміцнення міжнародного співробітництва
з метою досягнення цілей цієї Конвенції.
2. Коли Сторона здійснює політику й уживає заходів для
охорони й заохочення різноманіття форм культурного самовираження
на своїй території, її політика й заходи повинні відповідати
положенням цієї Конвенції.
Стаття 6
Права Сторін на національному рівні
1. У рамках своєї культурної політики та заходів, визначених
у пункті 6 статті 4, і з урахуванням своїх конкретних умов і
потреб кожна Сторона може вживати заходів, спрямованих на охорону
й заохочення розмаїття форм культурного самовираження на своїй
території.
2. Такі заходи можуть охоплювати:
a) регуляторні заходи, спрямовані на охорону й заохочення
форм культурного самовираження;
b) заходи, які належним чином забезпечують можливості для
національної культурної діяльності, культурних товарів та послуг
серед усіх доступних видів культурної діяльності, культурних
товарів та послуг, що існують на їхній території, для створення,
виробництва, поширення, розподілу такої національної культурної
діяльності, культурних товарів та послуг, а також користування
ними, у тому числі умови, які стосуються мови, що використовується
у зв'язку з такою діяльністю, товарами та послугами;
c) заходи, спрямовані на надання незалежним національним
галузям культури й діяльності неофіційного сектора реального
доступу до засобів виробництва, поширення та розподілу культурної
діяльності, культурних товарів та послуг;
d) заходи, спрямовані на надання державної фінансової
допомоги;
e) заходи, спрямовані на надання підтримки некомерційним
організаціям, а також державним і приватним інституціям, творчим
працівникам та іншим спеціалістам у галузі культури, для розвитку
й заохочення вільного обміну й поширення ідей, форм культурного
самовираження, культурної діяльності, культурних товарів та
послуг, а також для стимулювання творчого й підприємницького духу
їхньої діяльності;
f) заходи, спрямовані, де це доцільно, на створення та
підтримку державних закладів;
g) заходи, спрямовані на заохочення й підтримку творчих
працівників та інших осіб, які беруть участь у створенні форм
культурного самовираження;
h) заходи, спрямовані на збільшення розмаїття засобів масової
інформації, у тому числі шляхом розвитку громадського
радіомовлення.
Стаття 7
Засоби заохочення
форм культурного самовираження
1. Сторони докладають зусиль для створення на своїй території
такого середовища, яке допомагає окремим особам і соціальним
групам:
a) створювати, виробляти, поширювати й розподіляти свої форми
культурного самовираження й мати доступ до них, звертаючи належну
увагу на особливі умови й потреби жінок, а також різноманітних
соціальних груп, у тому числі осіб, які належать до меншин і
корінних народів;
b) мати доступ до різноманітних форм культурного
самовираження, які виникли на їхній території або в інших країнах
світу.
2. Сторони докладають також зусиль для визнання важливого
внеску творчих працівників, інших осіб, залучених до творчого
процесу, культурних спільнот, а також організацій, які підтримують
їхню роботу, та їхньої центральної ролі в збагаченні розмаїття
форм культурного самовираження.
Стаття 8
Засоби з охорони
форм культурного самовираження
1. Без обмеження положень статті 5 й 6 Сторона може визначити
ті особливі ситуації, коли форми культурного самовираження на її
території перебувають під загрозою знищення, їм загрожує серйозна
небезпека або вони інакше потребують термінового захисту.
2. Сторони можуть вживати усіх належних заходів для охорони й
збереження форм культурного самовираження в ситуаціях, зазначених
у пункті 1, відповідно до положень цієї Конвенції.
3. Сторони повідомляють Міжурядовому комітетові, зазначеному
в статті 23, про всі заходи, яких ужито з урахуванням потреб
конкретної ситуації, а Комітет може зробити відповідні
рекомендації.
Стаття 9
Обмін інформацією та прозорість
Сторони:
a) надають один раз на чотири роки у своїх доповідях ЮНЕСКО
відповідну інформацію про заходи, яких ужито для охорони й
заохочення розмаїття форм культурного самовираження на їхній
території та на міжнародному рівні;
b) призначають координатора, який відповідає за обмін
інформацією стосовно цієї Конвенції;
c) діляться й обмінюються інформацією, яка стосується охорони
й заохочення розмаїття форм культурного самовираження.
Стаття 10
Освіта й підвищення
інформованості громадськості
Сторони:
a) сприяють розумінню важливості охорони й заохочення
розмаїття форм культурного самовираження, inter alia(*), за
допомогою програм у галузі освіти й підвищення інформованості
громадськості;
--------------- (*) Inter alia - між іншим, зокрема (лат.). - Прим.пер.
b) співробітничають з іншими Сторонами й міжнародними та
регіональними організаціями для досягнення цілей цієї статі;
c) докладають зусиль для стимулювання творчості й зміцнення
виробничого потенціалу шляхом розробки освітніх програм і програм
професійної підготовки та обміну у сфері галузей культури. Ці
засоби повинні здійснюватись у такий спосіб, який не має
негативного впливу на традиційні форми виробництва.
Стаття 11
Участь громадянського суспільства
Сторони визнають основну роль суспільства в охороні та
заохоченні розмаїття форм культурного самовираження. Сторони
заохочують активну участь громадянського суспільства у своїх
зусиллях для досягнення цілей цієї Конвенції.
Стаття 12
Заохочення міжнародного співробітництва
Сторони докладають зусиль для зміцнення свого двостороннього,
регіонального та міжнародного співробітництва, сприятливого для
заохочення розмаїття форм культурного самовираження, звертаючи
особливу увагу на ситуації, зазначені в статтях 8 та 17, зокрема
для:
a) сприяння діалогові між Сторонами з питань культурної
політики;
b) посилення стратегічного та управлінського потенціалу
державного сектора в громадських культурних закладах шляхом
здійснення культурних обмінів та обміну найліпшою практикою між
спеціалістами на міжнародному рівні;
c) зміцнення партнерства з громадянським суспільством,
неурядовими організаціями та приватним сектором, а також між ними
для заохочення розмаїття форм культурного самовираження;
d) сприяння застосуванню нових технологій, стимулювання
партнерства з метою посилення обміну інформацією та поліпшення
культурного взаєморозуміння, а також заохочення розмаїття форм
культурного самовираження;
e) заохочення укладання угод про спільне виробництво й
спільне поширення.
Стаття 13
Інтеграція культури в сталий розвиток
Сторони докладають зусиль для залучення питання культури до
своєї політики в галузі розвитку на всіх рівнях з метою створення
умов, сприятливих для сталого розвитку, і в цих рамках сприяють
аспектам, пов'язаних з охороною та заохоченням розмаїття форм
культурного самовираження.
Стаття 14
Співробітництво для розвитку
Сторони докладають зусиль для підтримки співробітництва з
метою сталого розвитку й зменшення масштабів зубожіння, особливо у
зв'язку з конкретними потребами країн, що розвиваються, для
сприяння формуванню динамічного сектора культури, inter alia,
шляхом:
а) зміцнення галузей культури в країнах, що розвиваються,
завдяки: i) створенню та зміцненню потенціалу виробництва й поширенню
в галузі культури в країнах, що розвиваються; ii) сприянню ширшому доступові до глобального ринку й
міжнародних мереж поширення для їхньої культурної діяльності та
їхніх культурних товарів та послуг; iii) створенню умов для формування життєздатних місцевих і
регіональних ринків; iv) уживанню, якщо це можливо, належних заходів у розвинених
країнах для полегшення доступу на їхню територію для культурної
діяльності й культурних товарів та послуг з країн, що
розвиваються; v) підтримці творчої діяльності й створенню настільки,
наскільки це можливо, умов, які забезпечують мобільність творчих
працівників з країн, що розвиваються; vi) заохоченню відповідної взаємодії між розвиненими країнами
та країнами, що розвиваються, inter alia, у галузі музичного й
кінематографічного мистецтв;
b) створення потенціалу завдяки обмінові інформацією,
досвідом і спеціальними знаннями, а також підготовці людських
ресурсів у країнах, що розвиваються, як у державному, так і в
приватному секторах, які, inter alia, стосуються стратегічного та
управлінського потенціалу, розробки й здійснення політики,
заохочення й поширення форм культурного самовираження, розвитку
малих, середніх підприємств і мікропідприємств, застосування
технологій, а також підвищення кваліфікації та передачі
професійних навичок;
с) передачі технології та спеціальних знань і досвіду завдяки
вживанню належних заходів для стимулювання, особливо у сфері
галузей культури та культурного підприємництва;
d) забезпечення фінансової підтримки завдяки: i) створенню Міжнародного фонду культурного розмаїття,
передбаченого в статті 18; ii) надання, де це доцільно, офіційної допомоги для розвитку,
у тому числі технічної допомоги для стимулювання й підтримки
творчої діяльності; iii) використання інших форм фінансової допомоги, як-от:
позик під низький процент, субсидій та інших механізмів
фінансування.
Стаття 15
Спільні домовленості
Сторони заохочують розвиток партнерства між державним і
приватним секторами й некомерційними організаціями та всередині
них для співробітництва з країнами, що розвиваються, у нарощенні
їхнього потенціалу в галузі охорони та заохочення розмаїття форм
культурного самовираження. З урахуванням потреб країн, що
розвиваються, особлива увага в рамках цих новаторських форм
партнерства звертається на дальший розвиток інфраструктури,
людських ресурсів і політики, а також обмін культурною діяльністю
й культурними товарами та послугами.
Стаття 16
Преференційний режим для країн, що розвиваються
Розвинені країни сприяють культурним обмінам з країнами, що
розвиваються, шляхом надання на належній інституційній та
юридичній основі преференційного режиму для творчих працівників та
інших спеціалістів і працівників у галузі культури, а також для
їхніх культурних товарів та послуг.
Стаття 17
Міжнародне співробітництво
в ситуаціях виникнення серйозної загрози для форм
культурного самовираження
Сторони співробітничають для надання допомоги одна одній та,
зокрема, країнам, що розвиваються, у ситуаціях, зазначених у
статті 8.
Стаття 18
Міжнародний фонд культурного розмаїття
1. Цією Конвенцією створюється Міжнародний фонд культурного
розмаїття (далі - Фонд).
2. Фонд складається із цільових фондів, заснованих відповідно
до Положень про фінанси ЮНЕСКО.
3. Ресурси Фонду складаються з:
a) добровільних внесків Сторін;
b) коштів, асигнованих із цією метою Генеральною конференцією
ЮНЕСКО;
c) внесків, пожертв або заповітного майна, що надійшли від
інших держав, організацій та програм системи Організації
Об'єднаних Націй, інших регіональних або міжнародних організацій,
а також державних або приватних установ чи фізичних осіб;
d) будь-яких процентних нарахувань на ресурси цього Фонду;
e) коштів зборів і надходжень від заходів, організованих на
користь Фонду;
f) будь-яких інших ресурсів, передбачених положеннями Фонду.
4. Рішення про використання ресурсів Фонду приймає
Міжурядовий комітет на основі керівних принципів, визначених
Конференцією Сторін, зазначеною в статті 22.
5. Міжурядовий комітет може приймати внески та допомогу в
інших формах для загальних і конкретних цілей, пов'язаних з
визначеними проектами, за умови, що він ухвалив такі проекти.
6. Внесення внесків до Фонду не може супроводжуватися жодними
політичними, економічними чи іншими умовами, несумісними із цілями
цієї Конвенції.
7. Сторони докладають зусиль для надання на постійній основі
добровільних внесків, необхідних для здійснення цієї Конвенції.
Стаття 19
Обмін інформацією, її аналіз та поширення
1. Сторони домовляються обмінюватись інформацією та ділитися
спеціальними знаннями, які стосуються збору даних і статистики про
розмаїття форм культурного самовираження, а також найліпшою
практикою його охорони та заохочення.
2. ЮНЕСКО, використовуючи існуючі механізми в рамках
Секретаріату, сприяє зборові, аналізові та поширенню всієї
відповідної інформації, статистики та найліпшої практики.
3. ЮНЕСКО також створює та оновлює банк даних з різних
секторів й урядових, приватних та некомерційних організацій,
діяльність яких пов'язана з формами культурного самовираження.
4. Для сприяння зборові даних ЮНЕСКО звертає особливу увагу
на питання створення потенціалу й розширення спеціальних знань і
досвіду Сторін, які звертаються з проханням про надання їм такої
допомоги.
5. Збір інформації, визначеної в цій статті, доповнює
інформацію, яку збирають згідно з положеннями статті 9.
V. Зв'язок з іншими правовими актами
Стаття 20
Зв'язок з іншими договорами: взаємна
підтримка, взаємодоповнюваність і непідпорядкованість
1. Сторони визнають, що вони сумлінно виконують свої
зобов'язання за цією Конвенцією та всіма іншими міжнародними
договорами, сторонами яких вони є. Відповідно, не підпорядковуючи
цієї Конвенції будь-якому іншому договору,
а) вони заохочують взаємну підтримку між цією Конвенцією та
іншими договорами, сторонами яких вони є, а також
b) під час тлумачення чи застосування інших договорів,
сторонами яких вони є, або під час прийняття інших міжнародних
зобов'язань, Сторони враховують відповідні положення цієї
Конвенції.
2. Ніщо в цій Конвенції не тлумачиться як таке, що змінює
права та обов'язки Сторін за будь-якими іншими договорами,
сторонами яких вони є.
Стаття 21
Міжнародні консультації та координація
Сторони зобов'язуються сприяти цілям та принципам цієї
Конвенції на інших міжнародних форумах. Із цією метою Сторони, де
це доцільно, консультуються одна з одною, беручи до уваги
зазначені цілі та принципи.
VI. Органи Конвенції
Стаття 22
Конференція Сторін
1. Засновується Конференція Сторін. Конференція Сторін є
пленарним вищим органом цієї Конвенції.
2. Конференція Сторін збирається на чергову сесію один раз на
два роки, настільки, наскільки це можливо, разом з Генеральною
конференцією ЮНЕСКО. Вона може зібратися на позачергову сесію,
якщо вона так вирішить або якщо Міжурядовий комітет отримає
прохання про це від щонайменше третини загальної кількості Сторін.
3. Конференція Сторін затверджує власний регламент.
4. Функціями Конференції Сторін є, inter alia:
a) обрання членів Міжурядового комітету;
b) отримання й розгляд доповідей Сторін цієї Конвенції,
надісланих Міжурядовим комітетом;
c) затвердження оперативних керівних принципів, розроблених
Міжурядовим комітетом на її прохання;
d) уживання інших заходів, які можуть уважатися необхідними
для сприяння цілям цієї Конвенції.
Стаття 23
Міжурядовий комітет
1. У рамках ЮНЕСКО створюється Міжурядовий комітет з охорони
й заохочення розмаїття форм культурного самовираження (далі -
Міжурядовий комітет). До його складу входять 18 держав - учасниць
Конвенції, яких Конференція Сторін обирає на чотирирічний строк
після набрання цією Конвенцією чинності відповідно до статті 29.
2. Міжурядовий комітет збирається щорічно.
3. Міжурядовий комітет здійснює свою діяльність під
керівництвом Конференції Сторін та є підзвітним їй.
4. Як тільки кількість Сторін Конвенції досягне 50, число
членів Міжурядового комітету збільшується до 24.
5. Вибори членів Міжурядового комітету ґрунтуються на
принципах справедливого географічного розподілу, а також ротації.
6. Без шкоди для інших обов'язків, передбачених для нього
цією Конвенцією, Міжурядовий комітет здійснює такі функції:
a) сприяння досягненню цілей цієї Конвенції, а також
заохочення й перевірки її здійснення;
b) підготовки та подання на затвердження Конференцією Сторін
на її прохання оперативних керівних принципів здійснення та
застосування положень Конвенції;
c) подання до Конференції Сторін доповідей Сторін Конвенції
разом зі своїми коментарями та коротким викладом їхнього змісту;
d) вироблення належних рекомендацій у ситуаціях, про які
Сторони йому повідомили згідно з відповідними положеннями
Конвенції, зокрема статті 8;
е) установлення процедур та інших механізмів консультацій,
спрямованих на сприяння принципам і цілям цієї Конвенції в рамках
інших міжнародних форумів;
f) виконання будь-яких інших завдань, які Конференція Сторін
може йому доручити.
7. Згідно зі своїм регламентом Міжурядовий комітет може
будь-коли запропонувати державним або приватним установам чи
фізичним особам узяти участь у його засіданнях для проведення
консультацій з певних питань.
8. Міжурядовий комітет готує та подає на затвердження
Конференцією Сторін свій регламент.
Стаття 24
Секретаріат ЮНЕСКО
1. Органам Конвенції допомагає Секретаріат ЮНЕСКО.
2. Секретаріат готує документацію Конференції Сторін та
Міжурядового комітету, а також порядок денний їхніх засідань,
сприяє виконанню їхніх рішень та повідомляє про виконання цих
рішень.
VII. Прикінцеві положення
Стаття 25
Вирішення спорів
1. У разі виникнення спору між Сторонами цієї Конвенції
стосовно тлумачення або застосування Конвенції Сторони намагаються
вирішити його шляхом проведення переговорів.
2. Якщо відповідні Сторони не можуть досягти згоди шляхом
проведення переговорів, вони можуть спільно звернутися до третьої
сторони з проханням про добрі послуги або посередництво.
3. Якщо добрі послуги чи посередництво не надаються або якщо
переговори, добрі послуги чи посередництво не можуть вирішити
спору, Сторона може вдатися до вирішення згідно з процедурою,
викладеною в додатку до цієї Конвенції. Сторони сумлінно
розглядають пропозицію, яку вносить Погоджувальна комісія для
вирішення спору.
4. Кожна Сторона під час ратифікації, прийняття, затвердження
або приєднання може заявити про те, що вона не визнає зазначеної
вище погоджувальної процедури. Будь-яка Сторона, яка зробила таку
заяву, може будь-коли її відкликати, повідомивши про це
Генеральному директору ЮНЕСКО.
Стаття 26
Ратифікація, прийняття, затвердження
або приєднання державами-членами
1. Ця Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю, затвердженню
або приєднанню державами - членами ЮНЕСКО згідно з їхніми
відповідними конституційними процедурами.
2. Документи про ратифікацію, прийняття, затвердження або
приєднання здаються на зберігання Генеральному директору ЮНЕСКО.
Стаття 27
Приєднання
1. Ця Конвенція є відкритою для приєднання всіх держав, які
не є членами ЮНЕСКО, але є членами Організації Об'єднаних Націй
або однієї з її спеціалізованих установ, і яких Генеральна
конференція ЮНЕСКО запрошує приєднатися до неї.
2. Ця Конвенція також є відкритою для приєднання територій,
які мають повне внутрішнє самоврядування і визнані такими
Організацією Об'єднаних Націй, але не отримали повної незалежності
згідно з резолюцією 1514 (XV) Генеральної Асамблеї ( 995_280 ), і
які компетентні в питаннях, охоплюваних цією Конвенцією, у тому
числі підписувати договори з таких питань.
3. До організацій регіональної економічної інтеграції
застосовуються такі положення:
а) ця Конвенція є відкритою також для приєднання будь-якої
організації регіональної економічної інтеграції, яка, за винятком
випадків, зазначених нижче, є цілком обмеженою положеннями
Конвенції в такий самий спосіб, як і держави-члени;
b) у разі, коли одна або декілька держав - членів такої
організації також є Сторонами цієї Конвенції, організація й
держава-член або держави-члени домовляються про розподіл
відповідальності за виконання своїх зобов'язань за цією Конвенцію.
Такий розподіл набирає чинності після завершення процедури
повідомлення, описаної в підпункті "с". Організація та
держави-члени не можуть здійснювати прав, які випливають із цієї
Конвенції, одночасно. Крім цього, організації регіональної
економічної інтеграції в питаннях, у яких вони є компетентними,
здійснюють свої права для голосування тією кількістю голосів, що
дорівнює кількості їхніх держав-членів, які є Сторонами цієї
Конвенції. Ця організація не може скористатися своїм правом
голосу, якщо це право здійснює її держава-член, і навпаки;
с) організація регіональної економічної інтеграції та її
держава-член або держави-члени, які домовилися про розподіл
відповідальності, як це передбачено в підпункті "b", повідомляють
Сторонам про такий запропонований розподіл так: i) у своєму документі про приєднання ця організація чітко
заявляє про розподіл відповідальності в питаннях, які регулюються
Конвенцією; ii) у разі будь-якої пізнішої зміни їхніх відповідних
зобов'язань організація регіональної економічної інтеграції
повідомляє депозитарієві про будь-яку запропоновану зміну їхніх
відповідних зобов'язань; у свою чергу, депозитарій повідомляє про
таку зміну Сторонам;
d) припускається, що держави - члени організації регіональної
економічної інтеграції, які стають Сторонами цієї Конвенції,
залишаються компетентними в усіх питаннях, що не є предметом
передачі повноважень організації, про яку чітко заявлено й
повідомлено депозитарієві;
е) "організація регіональної економічної інтеграції" означає
організацію, яка складається із суверенних держав, які є членами
Організації Об'єднаних Націй або однієї з її спеціалізованих
установ, якій ці держави передали свої повноваження стосовно
питань, що регулюються цією Конвенцією, і яка належним чином
уповноважена згідно з її внутрішніми процедурами стати Стороною
Конвенції.
4. Документ про приєднання здається на зберігання
Генеральному директору ЮНЕСКО.
Стаття 28
Координатор
Ставши Стороною цієї Конвенції, кожна Сторона призначає
координатора, зазначеного в статті 9.
Стаття 29
Набрання чинності
1. Ця Конвенція набирає чинності після закінчення трьох
місяців з дати здачі на зберігання тридцятого документа про
ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання, але лише для
тих держав або організацій регіональної економічної інтеграції,
які здали на зберігання свої відповідні документи про ратифікацію,
прийняття, затвердження або приєднання станом на цю дату або
раніше. Вона набирає чинності для будь-якої іншої Сторони через
три місяці після здачі на зберігання документа про ратифікацію,
прийняття, затвердження або приєднання.
2. Для цілей цієї статті жодний документ, зданий на
зберігання організацією регіональної економічної інтеграції, не
повинен додаватися до числа документів, зданих на зберігання
державами - членами цієї організації.
Стаття 30
Федеральні або неунітарні конституційні системи
Визнаючи, що міжнародні угоди є однаково обов'язковими для
Сторін незалежно від їхніх конституційних систем, до Сторін, які
мають федеральну або неунітарну систему, застосовуються такі
положення:
a) стосовно положень цієї Конвенції, виконання яких підпадає
під правову юрисдикцію федерального або центрального законодавчого
органу, федеральний або центральний уряд несе ті самі
зобов'язання, що й Сторони, які не є федеральними державами;
b) стосовно положень цієї Конвенції, виконання яких підпадає
під юрисдикцію кожного із суб'єктів, які входять до складу
держави, як-от: штатів, графств, провінцій або кантонів, які
згідно з конституційною системою федерації не зобов'язані вживати
законодавчих заходів, федеральний уряд повідомляє в разі потреби
компетентним органам таких суб'єктів, як-от: штатів, графств,
провінцій або кантонів, про викладені вище положення зі своєю
рекомендацією для їхнього прийняття.
Стаття 31
Денонсація
1. Будь-яка Сторона цієї Конвенції може денонсувати цю
Конвенцію.
2. Про денонсацію повідомляється в письмовій формі в
документі, який здається на зберігання Генеральному директору
ЮНЕСКО.
3. Денонсація набирає чинності через дванадцять місяців після
отримання документа про денонсацію. Вона жодним чином не впливає
на фінансові зобов'язання, які Сторона, що денонсує Конвенцію,
повинна виконувати до дати, коли припинення участі набере
чинності.
Стаття 32
Функції депозитарію
Генеральний директор ЮНЕСКО як депозитарій цієї Конвенції
повідомляє державам - членам Організації, державам, які не є
членами Організації, організації регіональної економічної
інтеграції, зазначеній у статті 27, а також Організації Об'єднаних
Націй про здачу на зберігання документів про ратифікацію,
прийняття, затвердження або приєднання, зазначених у статтях 26 і
27, та документів про денонсацію, передбачених у статті 31.
Стаття 33
Поправки
1. Сторона цієї Конвенції може шляхом надіслання письмового
повідомлення, адресованого Генеральному директору, пропонувати
поправки до цієї Конвенції. Генеральний директор надсилає таке
повідомлення всім Сторонам. Якщо протягом шести місяців з дати
надіслання повідомлення не менше половини загальної кількості
Сторін позитивно відреагують на запит, Генеральний директор
рекомендує таку пропозицію на наступній сесії Конференції Сторін
для обговорення й можливого прийняття.
2. Поправки приймаються більшістю, що складає дві третини
голосів присутніх Сторін, які беруть участь у голосуванні.
3. Поправки до цієї Конвенції після їхнього прийняття
подаються на розгляд Сторонам для ратифікації, прийняття,
затвердження або приєднання.
4. Для Сторін, які ратифікували, прийняли або затвердили
поправки до цієї Конвенції або приєдналися до них, такі поправки
набирають чинності через три місяці після здачі на зберігання
документів, зазначених у пункті 3 цієї Конвенції, двома третинами
загальної кількості Сторін. Після цього для кожної Сторони, яка
ратифікує, приймає, затверджує поправку або приєднується до неї,
зазначена поправка набирає чинності через три місяці після здачі
на зберігання цією Стороною документа про ратифікацію, прийняття,
затвердження або приєднання.
5. Процедура, зазначена в пунктах 3 й 4, не застосовується
стосовно поправок до статті 23, які стосуються числа членів
Міжурядового комітету. Ці поправки набирають чинності в момент
їхнього прийняття.
6. Держава або організація регіональної економічної
інтеграції, зазначена в статті 27, яка стає Стороною цієї
Конвенції після набрання поправками чинності згідно з пунктом 4
цієї статті, якщо не буде висловлено іншого наміру, вважається:
a) Стороною цієї Конвенції з унесеними до неї таким чином
поправками, а також
b) Стороною цієї Конвенції без унесених до неї поправок
стосовно будь-якої Сторони, яку такі поправки не зобов'язують.
Стаття 34
Тексти, які мають юридичну силу
Цю Конвенцію складено англійською, арабською, іспанською,
китайською, російською та французькою мовами, причому всі шість
текстів мають однакову юридичну силу.
Стаття 35
Реєстрація
Відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй
( 995_010 ) ця Конвенція реєструється Секретаріатом Організації
Об'єднаних Націй на прохання Генерального директора ЮНЕСКО.

Додаток

ПОГОДЖУВАЛЬНА ПРОЦЕДУРА

Стаття 1
Погоджувальна комісія
Погоджувальна комісія створюється на прохання однієї зі
Сторін, яка є стороною в спорі. Якщо Сторони не домовляться про
інше, Комісія складається з п'яти членів: кожна відповідна Сторона
призначає по два члени, які за загальною домовленістю обирають
голову.
Стаття 2
Члени Комісії
У спорах між більш як двома Сторонами Сторони, які мають
спільні інтереси, призначають своїх членів Комісії за загальною
домовленістю. У випадках, коли дві чи більше Сторін мають окремі
інтереси або коли в них виникають розбіжності стосовно того, чи
мають вони спільні інтереси, вони призначають своїх членів
самостійно.
Стаття 3
Призначення
Якщо Сторони не роблять будь-яких призначень протягом двох
місяців після дати звернення з проханням про створення
Погоджувальної комісії, то Генеральний директор ЮНЕСКО на прохання
Сторони, яка запропонувала створити таку Комісію, робить ці
призначення протягом наступного двомісячного періоду.
Стаття 4
Голова Комісії
Якщо голову Погоджувальної комісії не було обрано протягом
двох місяців з моменту призначення останнього члена Комісії,
Генеральний директор ЮНЕСКО на прохання Сторони призначає голову
протягом наступного двомісячного періоду.
Стаття 5
Рішення
Погоджувальна комісія приймає свої рішення більшістю голосів
своїх членів. Якщо Сторони спору не домовляються про інше, вона
сама визначає порядок своєї роботи. Вона вносить пропозицію про
вирішення спору, яку Сторони розглядають сумлінно.
Стаття 6
Розбіжності
Погоджувальна комісія вирішує стосовно розбіжностей, чи є
Комісія компетентною.

Конвенция
об охране и поощрении разнообразия
форм культурного самовыражения
(Париж, 20 октября 2005 года)

Генеральная конференция Организации Объединенных Наций по
вопросам образования, науки и культуры, собравшаяся с 3 по 21
октября 2005 г. в Париже на свою 33-ю сессию,
утверждая, что культурное разнообразие является неотъемлемой
отличительной чертой человечества,
сознавая, что культурное разнообразие является общим
наследием человечества и что необходимо дорожить им и сохранять
его на благо всех,
сознавая, что культурное разнообразие создает богатый и
многообразный мир, который расширяет диапазон выбора и
обеспечивает питательную среду для человеческих возможностей и
ценностей, являясь, таким образом, движущей силой устойчивого
развития для сообществ, народов и наций,
напоминая о том, что культурное разнообразие, расцветающее в
условиях демократии, терпимости, социальной справедливости и
взаимного уважения между народами и культурами, необходимо для
обеспечения мира и безопасности на местном, национальном и
международном уровнях,

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2  3
наступна сторінка »