Справа "Красношапка проти України" (Заява N 23786/02)
Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення, Справа від 30.11.2006
Документ 974_137, поточна редакція — Прийняття від 30.11.2006
 

                  ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ 
П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я

Справа "Красношапка проти України"
(Заява N 23786/02)
Страсбург, 30 листопада 2006 року

Переклад офіційний
Це рішення стане остаточним відповідно до умов, визначених
п. 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ). Воно може підлягати
редакційним виправленням.
У справі "Красношапка проти України" Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи
палатою у складі: п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова, пані С.Ботучарова (S.Botoucharova), п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert), п. В.Буткевич (V.Butkevych), пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska), п. Р.Маруст (R.Maruste), п. М.Віллігер (M.Villiger), судді, та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції, після обговорення у нарадчій кімнаті 6 листопада 2006 року, виносить таке рішення, яке було прийняте того ж дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа порушена за заявою (N 23786/02), поданою до Суду
проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод ( 995_004 ) (далі - Конвенція)
громадянкою України пані Тетяною Володимирівною Красношапкою
(далі - заявниця) 27 квітня 2002 року.
2. Український уряд (далі - Уряд) був представлений його
Уповноваженими - пані В.Лутковською та паном Ю.Зайцевим.
3. 22 листопада 2005 року Суд прийняв рішення направити заяву
на комунікацію з Урядом. Відповідно до положень п. 3 статті 29
Конвенції ( 995_004 ) Суд вирішив розглядати питання щодо суті та
прийнятності заяви разом.
ЩОДО ФАКТІВ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявниця народилась у 1963 році та проживає у м. Лохвиця
Полтавської області, Україна.
5. Заявниця працювала продавцем у магазині "Крам"
ДП "Лохвицький спиртовий комбінат" (далі - відповідач).
6. У липні 1998 року відповідно до результатів проведеної
перевірки, що виявила нестачу товарів, заявницю було звільнено із
займаної посади.
7. 21 серпня 1998 року заявниця звернулась до Лохвицького
районного суду з позовом до колишнього роботодавця, заперечуючи її
звільнення.
8. 10 листопада 1998 року суд визнав, що справа готова для
розгляду, і призначив слухання на 27 листопада 1998 року.
9. 21 листопада 1998 року за результатами проведеної
перевірки було відкрито кримінальну справу.
10. 27 листопада 1998 року цивільне провадження у справі
заявниці було призупинено до закінчення розслідування у
кримінальній справі.
11. 25 березня 1999 року кримінальне розслідування було
закінчено у зв'язку із відсутністю corpus delicti в діях заявниці.
12. 14 грудня 2001 року розгляд справи у суді було
призупинено за клопотанням заявниці.
13. 17 грудня 2001 року суд звернувся до Лохвицької районної
прокуратури з проханням надати інформацію про результати
розслідування.
14. 20 грудня 2001 року суд було повідомлено про те, що
кримінальне провадження у справі заявниці завершено.
15. 14 червня 2002 року суд розглянув обставини справи і
переніс слухання.
16. 14 червня 2002 року заявниця змінила позовні вимоги.
17. 23 липня 2002 року суд розглянув обставини справи і
переніс слухання для того, щоб дозволити відповідачу ознайомитись
з новими документами, наданими заявницею.
18. 2 жовтня 2002 року суд відклав слухання у справі у
зв'язку з відсутністю представника відповідача у суді.
19. 22 листопада 2002 року слухання у справі було перенесено
у зв'язку із хворобою представника відповідача.
20. 12 серпня 2003 року суд виніс рішення на користь
заявниці, яким зобов'язав відповідача поновити заявницю на посаді
продавця. Також суд присудив заявниці 16 500 грн за заборгованість
по виплаті заробітної плати та 1000 грн як компенсацію за нанесену
нематеріальну шкоду.
21. 18 серпня 2003 року апеляційний суд Полтавської області
залишив скаргу відповідача проти вищезазначеного рішення суду без
розгляду та надав йому час для усунення процедурних недоліків.
22. 18 грудня 2003 року апеляційний суд скасував рішення та
направив справу на повторний розгляд. Він зауважив, що суд першої
інстанції не вивчив належним чином усі обставини справи.
23. 1 червня 2005 року Верховний Суд України скасував рішення
апеляційного суду та направив справу на повторний розгляд.
Верховний Суд України дійшов висновку, що апеляційний суд
Полтавської області мав компетенцію розглянути обставини справи
самостійно.
24. 27 липня 2005 року апеляційний суд Полтавської області
частково змінив рішення суду від 12 серпня 2003 року. Він відхилив
позов заявниці на відшкодування нематеріальної шкоди, але
задовольнив другу частину рішення.
25. 14 листопада 2005 року Верховний Суд України затвердив це
рішення.
26. У квітні 2006 року заявниця повідомила Суд, що рішення,
винесене на її користь, залишилось без виконання.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
27. Стаття 221-4 Цивільного процесуального кодексу України
( 1618-15 ) передбачає, що суд може зупинити провадження у справі
у разі неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що
розглядається у цивільному, кримінальному чи адміністративному
порядку. Відповідно до статті 224-1 в такій ситуації провадження у
справі зупиняється до набрання законної сили рішенням, від якого
залежить вирішення справи.
ЩОДО ПРАВА
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
28. Суд зауважує, що заявниця подала нову скаргу щодо
невиконання рішення, винесеного на її користь, після комунікації
справи з Урядом-відповідачем.
29. Суд зауважує, що сторони прокоментували первинну скаргу
заявниці стосовно терміну провадження у справі. Таким чином, межі
розгляду справи звужуються Судом до цієї скарги (див. рішення у
справі "Лещенко і Толюпа проти України" ( 980_438 ), N 56918/00,
п. 48, від 8 листопада 2005 року).
II. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ
П. 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
( 995_004 )
30. Заявниця скаржилась, що тривалість виконавчого
провадження була несумісною з вимогою "розумного строку",
гарантованою п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), яка проголошує: "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його
справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом,
......, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного
характеру..."
А. Щодо прийнятності
31. Уряд стверджував, що скаргу заявниці визнано неприйнятною
у зв'язку із тим, що вона не скористалася всіма засобами
національного захисту. Зокрема, вона не оскаржила рішення
від 27 листопада 1998 року, яким Лохвицький районний суд
призупинив слухання у справі до повного розслідування кримінальної
справи. Він далі стверджував, що заявниця мала можливість
ініціювати провадження проти суддів, які розглядали її справу.
32. Заявниця не погодилась. Вона стверджувала, що її ніколи
не повідомляли про таке процесуальне право та воно не було
включено до матеріалів справи. Вона у подальшому стверджувала, що
кримінальне розслідування у її справі тривало близько чотирьох
місяців і цей період не вплинув значним чином на загальну
тривалість провадження.
33. Суд зауважує, що заявниця мала право оскаржити рішення,
винесене 27 листопада 1998 року. Однак Суд визнав, що право щодо
використання засобів національного захисту не є абсолютним або
таким, що можна застосовувати автоматично. Переглядаючи, чи було
його дотримано, варто звернути увагу на особливі обставини кожної
справи. Це означає, що, окрім інших речей, Суд має врахувати
реалістичність загального правового контексту, в якому діють
засоби захисту (див. рішення у справі Mentes and Others v. Turkey,
від 28 листопада 1997 року, Звіт по рішеннях і ухвалах 1997-VIII,
п. 58).
34. Суд зауважує, що в обставинах, що склались у даній
справі, суд першої інстанції був зобов'язаний відповідно до
статті 221-4 Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 )
(див. пункт 27) призупинити провадження у справі. У будь-якому
випадку, навіть припускаючи, що цей засіб можна вважати ефективним
для запобігання відстрочок, пов'язаних із необґрунтованими
підозрами, Суд вважає, як вірно зауважила заявниця, що період
кримінального розслідування тривав тільки чотири місяці, в той
самий час як загальна тривалість провадження у справі заявниці
складає приблизно вісім років. Тому саме загальна тривалість
провадження береться до уваги у даній справі.
35. Стосовно дисциплінарного провадження проти суддів Суд
раніше зазначав, що такий засіб не можна вважати ефективним у
цілях Конвенції ( 995_004 ) (див. рішення у справі "Єфименко проти
України", N 55870/00 ( 974_168 ), пункт 49, від 18 липня 2006
року).
36. Суд зауважує, що ця скарга не є явно необґрунтованою в
значенні п. 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Він далі зауважує,
що вона не є неприйнятною за будь-яких інших причин. Тому її можна
вважати прийнятною.
В. Щодо суті
37. Суд нагадує, що "розумність" тривалості провадження має
оцінюватись відповідно до обставин справи за такими критеріями:
складність справи, поведінка заявника та компетентних органів і
важливість предмета спору для позивача (див., серед багатьох
інших, Frydlender v. France [GC], no. 30979/96, п. 43,
ECHR 2000-VII).
а. Період, який береться до уваги
38. Суд звертає увагу, що провадження у справі розпочалось
21 серпня 1998 року і досі триває. Щодо цього Суд нагадує, що у
цивільних справах виконавче провадження є другим етапом у
провадженні, оскільки право, яке відстоювалось, фактично не
реалізовано до виконання (див. рішення у справі Scordino v. Italy
(N 1) [GC], N 36813/97, п. 197, ЄСПЛ 2006-...). Отже, загальна
тривалість провадження в даній справі складає приблизно вісім
років і два місяці.
б. Складність справи
39. Уряд стверджував, що цивільне провадження у справі було
ускладнено кримінальним розслідуванням.
40. Суд не погоджується із твердженням Уряду та посилається
на факти (п. 34 вище), що період кримінального розслідування не
вплинув суттєво на тривалість провадження у цій справі. Суд далі
зауважує, що провадження у справі стосується трудового спору.
Національні суди повинні були встановити правомірність звільнення
заявниці та суму заробітної плати за період незаконного
звільнення. Отже, Суд доходить висновку, що предмет спору у справі
не може розглядатись як особливо складний.
в. Поведінка заявниці
41. Відповідно до тверджень Уряду заявниця несе
відповідальність за затримку у розгляді справи в період
з 14 по 17 грудня 2001 року, коли на її прохання слухання було
відкладено. Уряд далі зауважив, що 14 червня 2002 року заявниця
змінила первинні позовні вимоги і надала нові документи, вимагаючи
проведення додаткового розслідування. Уряд також заявив, що
заявниця власними діями сприяла подовженню строку розгляду справи,
зокрема поданням апеляційної скарги з недотриманням процесуальних
вимог, які потрібно було усунути, а також поданням касаційної
скарги.
42. Заявниця не погодилась. Вона стверджувала, що суди не
змогли протистояти обструкції відповідача у вирішенні справи,
оскільки відповідачем виступало державне підприємство.
43. Суд зауважує, що період відстрочки у три дні, а також
зміна первинної позовної заяви, відповідальність за які було
покладено на заявницю, не можуть слугувати виправданням тривалості
судового провадження, що продовжувалось понад вісім років. Суд
далі звертає увагу на те, що заявниця оскаржила рішення суду,
винесені 18 грудня та 27 липня 2005 року, у судах вищої інстанції.
Однак її не можна звинувачувати за використання засобів, доступних
їй у національному законодавстві з метою захисту своїх інтересів
(див. рішення у справі "Сілін проти України" ( 974_103 ),
N 23926/02, п. 29, від 13 липня 2006 року).
44. Суд також зазначає, що відповідно до матеріалів справи
саме відповідач мав би подати повторно апеляційну скаргу проти
рішення, винесеного 12 серпня 2003 року за недотримання
спеціальної процедури, хоча Уряд стверджував, що саме заявниця
подала цю скаргу. Таким чином, відповідальність за цей період
затримки у розгляді справи не може бути покладена на заявницю.
45. Виходячи із вищезазначеного, Суд доходить висновку, що
дії заявниці не вплинули значною мірою на тривалість провадження у
справі.
г. Предмет спору у справі
46. Суд зазначає, що на національному рівні заявниця вимагала
поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за період
вимушеного прогулу. Суд нагадує, що робітник, який вважає себе
незаконно звільненим роботодавцем, має значний особистий інтерес у
отриманні судового рішення щодо правомірності такої міри та що
трудові спори потребують особливої уваги (див., серед інших,
рішення у справі Obermeier v. Austria, від 28 червня 1990 року,
Серія А, N 72, та Trevisan v. Italy від 26 лютого 1993 року,
Серія А, N 257-F, п. 18).
47. Суд, таким чином, вважає, що розгляд справи мав
незаперечне значення для заявниці та предмет спору вимагав
швидкого винесення рішення за її скаргами.
д. Поведінка національних органів влади
48. Суд зазначає, що відповідно до національного
законодавства (п. 27 вище) суд першої інстанції повинен був
поновити цивільне провадження у справі після того, як було
винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи
проти заявниці. Рішення було прийняте 25 березня 1999 року; однак
провадження у справі було поновлено тільки в грудні 2001 року.
Таким чином, держава несе відповідальність за значний період
затримки у розгляді справи.
49. Крім того, Суд звертає увагу на твердження Уряду,
відповідно до яких розгляд справи переносили декілька разів у
зв'язку з відсутністю відповідача - підприємства державної форми
власності. Органи влади є відповідальними за ці періоди затримки у
розгляді справи тому, що не було вжито належних заходів для того,
щоб гарантувати присутність відповідача у залі суду.
50. Суд далі вказує на тривалість невиконання рішення,
винесеного на користь заявниці (див. рішення у справі "Михайленки
та інші проти України" ( 980_231 ), N 35091/02 і наступні,
пп. 44-45, ЄСПЛ 2004-XII).
51. Суд нагадує, що роль національних судів полягає у
швидкому та ефективному розгляді справ. Таким чином, на думку
Суду, національні суди не діяли належним чином, якщо взяти до
уваги ситуацію, в якій опинилась заявниця.
52. Загалом, враховуючи обставини даної справи, загальний
період розгляду справи та їх дворазовий перегляд, Суд вважає, що
тривалість провадження у справі була надмірною та перебільшила
вимоги "розумного строку".
53. Отже, було порушено п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
III. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ
СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ
( 995_004 )
54. Заявниця скаржилась на порушення статті 13 Конвенції
( 995_004 ), а саме на відсутність ефективних засобів юридичного
захисту за її скаргами щодо надмірного терміну цивільного розгляду
справи.
55. Уряд зазначив, що цивільне судочинство в Україні не
передбачало можливості оскарження тривалості розгляду цивільних
справ. Таким чином, він стверджував, що дана скарга є неприйнятною
у зв'язку з тим, що заявниця не використала національні засоби
юридичного захисту, оскільки не оскаржила рішення Лохвицького
районного суду від 27 листопада 1998 року, яким слухання у справі
було перенесено до повного розслідування у кримінальній справі.
56. Суд повторює, що стаття 13 гарантує ефективний засіб
юридичного захисту в національному органі щодо стверджуваного
порушення вимог відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ),
а саме - розглянути справу протягом "розумного строку"
(див. рішення у справі Kudla v. Poland, N 30210/96, п. 156,
ЄСПЛ 2000-XI). Суд відхиляє аргументи щодо невикористання засобів
національного юридичного захисту, посилаючись на вищезазначені
факти (див. пп. 33-34 вище). Суд далі посилається на факти у
справі "Єфименко проти України" ( 974_168 ), стверджуючи, що
будь-яке оскарження процесуальних рішень призводить до подальших
затримок у розгляді справи (див. рішення у справі "Єфименко проти
України" ( 974_168 ), зазначене вище, п. 64).
57. Суд відповідно робить висновок, що у даній справі було
порушено статтю 13 Конвенції ( 995_004 ) щодо відсутності
ефективних засобів юридичного захисту у національному
законодавстві за скаргами заявниці стосовно тривалості провадження
у її цивільній справі.
IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
( 995_004 )
58. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) проголошує: "Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до
неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони
передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності,
надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
59. Заявниця вимагала 9000 євро відшкодування нематеріальної
шкоди.
60. Уряд стверджував, що вимога заявниці про відшкодування
нематеріальної шкоди була перебільшена та необґрунтована.
61. Суд вважає вимоги заявниці надмірними. Однак Суд
стверджує, що заявниця зазнала нематеріальної шкоди у зв'язку з
надмірною тривалістю цивільного провадження у справі про її
звільнення. Суд, об'єктивно оцінюючи ситуацію, як того вимагає
стаття 41 Конвенції ( 995_004 ), вважає за доцільне присудити
заявниці загальну суму 2100 євро з огляду на моральну шкоду, яку
зазнала заявниця.
Б. Судові витрати
62. Заявниця також вимагала 200 грн (33,3 євро) на
відшкодування витрат на поштові послуги та 2000 грн (333,3 євро)
за послуги юриста. Вона надала сертифікат, виданий юристом, що
підтверджував отримання юридичних послуг. Однак заявниця не надала
рахунок за поштові послуги.
63. Уряд стверджував, що даний сертифікат не може бути взятий
до уваги, оскільки він не є фінансовим документом. Він
стверджував, що не отримав жодного документа, що підтверджував
витрати заявниці на поштові послуги.
64. Відповідно до прецедентної практики Суду заявниця має
право на відшкодування витрат, тільки якщо встановлено, що вони
були фактично і необхідно понесені та є розумними за розміром. У
даній справі заявниця не надала докази, що підтверджують витрати
на поштові послуги.
65. Відносно вимоги заявниці щодо відшкодування витрат на
послуги юриста Суд зауважує, що заявниця ніколи не інформувала Суд
про свого юридичного представника у Суді. Юрист, на якого
посилалась заявниця, не подавав жодних заяв до Суду від імені
заявниці. Таким чином, цю вимогу заявниці відхилено.
66. Однак заявниця мала певні витрати, пов'язані з розглядом
її справи у Європейському суді з прав людини. Враховуючи
прецедентну практику Суду та наявну інформацію, Суд вважає за
доцільне присудити заявниці 600,60 грн (100 євро) (див., mutatis
mutandis, "Романченко проти України" ( 974_024 ), N 5596/03,
п. 38, 22 листопада 2005 року).
В. Пеня
67. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру
граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс
три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною;
2. Вирішує, що у справі було порушено п. 1 статті 6 Конвенції
( 995_004 );
3. Вирішує, що у справі було порушено статтю 13 Конвенції
( 995_004 );
4. Вирішує, що: (а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане
остаточним згідно з п. 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ),
держава-відповідач повинна сплатити заявниці 2100 євро (дві тисячі
сто євро) відшкодування нематеріальної шкоди та 100 євро
(сто євро) за судові витрати в українських гривнях за курсом на
день здійснення платежу плюс будь-який податок, який може
підлягати сплаті із зазначених сум;
(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до моменту
повного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток
(simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки
Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період
несплати, плюс три відсотки;
5. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої
сатисфакції. Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 30 листопада
2006 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду
( 980_067 ).
Секретар (підпис) К.Вестердік
(C.Westerdiek)
Голова (підпис) П.Лоренцен
(P.Lorenzen)

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...