Справа «Марчук проти України» (Заява № 65663/12)
Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення, Справа, Заява від 28.07.2016
Документ 974_b59, поточна редакція — Прийняття від 28.07.2016
 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Марчук проти України»
(Заява № 65663/12)

СТРАСБУРГ
28 липня 2016 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Марчук проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:


Ерік Мьосе (<…>), Голова,
Йонко Грозєв (<…>),
Мартіньш Мітс (<…>), судді,
та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 5 липня 2016 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 65663/12), яку 3 жовтня 2012 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Андрій Васильович Марчук (далі - заявник).

2. Заявника представляла пані Г. Артюшенко - юрист, який практикує у м. Ковелі. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Урядовий Уповноважений.

3. 18 грудня 2014 року про скарги за статтями 2, 6 та 13 Конвенції щодо ефективності кримінального і цивільного проваджень на національному рівні за фактом смерті доньки заявника було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду.

ФАКТИ

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1969 році та проживає у м. Ковелі.

5. Близько 13 год. 30 хв. 27 серпня 2003 року доньку заявника, якій на той час було 2 роки, у критичному стані було доставлено до інфекційного відділення Ковельської центральної районної лікарні. У неї було діагностовано гострий ентероколіт із супутніми захворюваннями. О 15 год. 45 хв. її стан погіршився, у неї було виявлено акроціаноз губ та крил носу. О 16 год. лікарі-реаніматологи провели штучну вентиляцію легень та зробили закритий масаж серця. О 17 год. 40 хв. лікарі констатували смерть доньки заявника.

А. Кримінальне провадження

6. 9 вересня 2003 року заявник подав до Ковельської міжрайонної прокуратури (далі - прокуратура) скаргу щодо смерті його доньки у лікарні.

7. 19 вересня 2003 року прокуратура, провівши дослідчу перевірку, винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо лікарів у зв’язку з відсутністю в їхніх діях складу злочину. Наступного дня цю постанову було скасовано вищестоящим прокурором, який постановив провести додаткову перевірку.

8. 10 жовтня 2003 року прокуратура порушила кримінальну справу за фактом неналежного виконання професійних обов’язків медичними працівниками та порушення права доньки заявника на безоплатну медичну допомогу.

9. 16 червня 2004 року комісія судово-медичних експертів встановила, зокрема, що реанімаційні заходи було проведено із затримкою, проте навіть якби ці заходи було проведено вчасно, не було гарантії, що наслідки були б позитивними. Експерти вважали, що головною причиною смерті були характер і тяжкість хвороби, які спричинили набряк головного мозку пацієнтки.

10. 24 червня 2005 року прокуратура Волинської області повідомила заявника про затримки у розслідуванні, а також що слідчому було надано вказівки належним чином розслідувати справу.

11. 16 вересня 2006 року судово-медичні експерти склали додатковий висновок, в якому зазначалося, зокрема, що доньку заявника було доставлено до лікарні через п’ять днів після перших проявів патологічного процесу. Якби її родина своєчасно звернулась по медичну допомогу, прогноз для життя та здоров’я дитини міг бути більш сприятливим.

12. 3 грудня 2007 року слідчих, у провадженні яких перебувала кримінальна справа, було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за спричинення затримок та невжиття усіх необхідних заходів під час проведення розслідування.

13. 24 липня 2008 року лікарю Г. були пред’явлені обвинувачення у ненаданні допомоги хворому медичним працівником та порушенні права на безоплатну медичну допомогу.

14. 7 серпня 2008 року досудове слідство у справі було завершене. Справу було передано до суду для розгляду по суті.

15. 5 листопада 2008 року Турійський районний суд Волинської області повернув справу до прокуратури, зазначивши, що при переданні справи до суду прокурор не дотримався процесуальних вимог.

16. 8 січня 2009 року прокуратура постановила направити кримінальну справу на додаткове розслідування.

17. 30 березня 2009 року Турійський районний суд Волинської області призначив справу щодо лікаря Г. до судового розгляду.

18. 26 жовтня 2009 року Турійський районний суд Волинської області встановив що 27 серпня 2003 року лікар Г. вчинила злочин, не надавши доньці заявника медичну допомогу. Потім Суд звільнив її від покарання у зв’язку із закінченням строків давності. Суд також виправдав лікаря Г. за пунктом обвинувачення у порушенні права на безоплатну медичну допомогу, встановивши, що це обвинувачення було необґрунтованим. Заявник та прокурор оскаржили цей вирок.

19. 23 лютого 2010 року Апеляційний суд Волинської області залишив вирок щодо лікаря Г. від 26 жовтня 2009 року у частині виправдання без змін. Щодо її засудження апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не вказав покарання, від якого вона була звільнена. Отже, апеляційний суд скасував вирок у цій частині та повернув справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

20. 30 червня 2010 року Турійський районний суд визнав лікаря Г. винною у ненаданні доньці заявника медичної допомоги. Суд встановив, що з 15 год. 45 хв. до 16 год. 27 серпня 2003 року лікар не провела штучну вентиляцію легень та масаж серця та що непроведення цих дій зменшило шанси на успіх реанімаційних заходів, які після цього проводилися іншими лікарями. Суд призначив лікарю Г. покарання у вигляді штрафу із позбавленням права займатися медичною діяльністю на строк три роки. Проте суд звільнив її від покарання у зв’язку із закінченням строків давності.

21. 24 вересня 2010 року Апеляційний суд Волинської області залишив цей вирок без змін.

B. Цивільне провадження

22. 23 вересня 2011 року заявник звернувся з цивільним позовом про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ненаданням лікарнею належної медичної допомоги його доньці. Лікаря Г. було залучено до участі у справі як третю особу.

23. 7 березня 2012 року Старовижівський районний суд Волинської області встановив, що заявник зазнав моральної шкоди у зв’язку з неналежним виконанням лікарем Г. своїх професійних обов’язків. Суд присудив заявнику 20000 грн-1 відшкодування моральної шкоди. У мотивувальній частині рішення суд посилався на висновки національного суду, який розглядав кримінальну справу щодо лікаря Г. Суд також встановив, щ відповідно до статуту Ковельського міськрайонного територіального медичного об’єднання зазначена юридична особа зобов’язана сплатити присуджену суму.

__________
-1 Близько 1865 євро.

24. 18 квітня 2012 року Апеляційний суд Волинської області залишив рішення суду від 7 березня 2012 року без змін.

25. 25 травня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив касаційну скаргу заявника на зазначені рішення без розгляду.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

26. Відповідні положення національного законодавства наведено в рішенні у справах «Арская проти України» (Arskaya v. Ukraine) (заява № 45076/05, пп. 52-55, від 5 грудня 2013 року).

ПРАВО

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

27. Заявник скаржився, що національні кримінальне та цивільне провадження не відповідали процесуальним вимогам статті 2 Конвенції. У згаданій статті Конвенції зазначається таке:

«1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання…».

A. Прийнятність

28. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «a» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

1. Доводи сторін

29. Заявник доводив, що слідство у кримінальній справі не проводилось із розумною швидкістю. Кримінальне провадження було необґрунтовано затягнуто, а відшкодування за цивільним позовом було можливе лише після встановлення обґрунтованості висунутих проти лікаря кримінальних обвинувачень.

30. Уряд доводив, що відповідні обставини було оперативно розглянуто на національному рівні та що порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції не було. Уряд визнав, що розгляд цивільного позову був тісно пов’язаний із встановленням обґрунтованості висунутих проти лікаря Г. кримінальних обвинувачень. Проте суди швидко розглянули цивільний позов заявника у рамках окремого цивільного провадження.

2. Оцінка Суду

31. Суд неодноразово наголошував на тому, що ефективна судова система відповідно до вимог статті 2 Конвенції може, а за певних обставин повинна включати застосування кримінального законодавства. Проте, якщо порушення права на життя чи фізичну недоторканність не здійснюється навмисно, позитивне зобов’язання за статтею 2 Конвенції щодо створення ефективної судової системи не обов’язково вимагає надання кримінально-правового засобу юридичного захисту в кожному випадку. У конкретному випадку недбалості медичних працівників це зобов’язання, наприклад, може бути виконано, якщо правова система надасть потерпілим можливість отримати відшкодування за допомогою або виключно цивільно-правових засобів юридичного захисту, або у поєднанні останніх із кримінально-правовими засобами юридичного захисту, що дозволить встановити відповідальність певних лікарів і отримати будь-яке відповідне цивільно-правове відшкодування, таке як відшкодування завданої шкоди та оприлюднення рішення. Також можуть бути передбачені дисциплінарні заходи (див. рішення у справі «Во проти Франції» (Vo v. France) [ВП], заява № 53924/00, п. 90, ECHR 2004-VIII, з подальшими посиланнями).

32. Статті 2 Конвенції не буде дотримано, якщо захист, забезпечений національним законодавством, існуватиме тільки в теорії: насамперед, він повинен також ефективно працювати на практиці, а це вимагає швидкого розгляду справи без непотрібних затримок (див. рішення у справі «Шиліх проти Словенії» (<…>) [ВП], заява № 71463/01, п. 195, від 9 квітня 2009 року, з подальшими посиланнями). У справах цієї категорії Суд повинен розглянути, чи належним чином правова система в цілому розв’язала питання, яке розглядається у справах «Биржиковський проти Польщі» (Byrzykowski v. Poland), заява № 11562/05, п 107, від 27 червня 2006 року, та «Додов проти Болгарії» (Dodov v. Bulqaria), заява № 59548/00, пп. 83 та 86, від 17 січня 2008 року).

33. У цій справі головним питанням у скарзі заявника є питання оперативності та розумної швидкості провадження на національному рівні. У зв’язку з цим Суд зазначає, що хоча встановлення та покарання осіб, винних у смерті, а також доступність для заявника компенсаційних засобів юридичного захисту є важливими критеріями при оцінці дотримання державою свого обов’язку за статтею 2 Конвенції, у низці справ, які розглядав Суд, встановлення порушення цього положення значною мірою ґрунтувалося на існуванні невиправданих затримок та відсутності ретельності з боку національних органів влади при здійсненні провадження, незалежно від його результату (див., наприклад, згадане рішення у справі «Шиліх проти Словенії» (<…>), п. 211, та «Сергієнко проти України» (Sergiyenko v. Ukraine), заява № 47690/07, пп. 50 та 54, від 19 квітня 2012 року, з подальшими посиланнями).

34. У світлі наведених вище принципів Суд зазначає, що після смерті доньки заявник подав скаргу до прокуратури, вимагаючи притягнення лікарів до кримінальної відповідальності. З огляду на факти справи, його звернення до кримінально-правового засобу юридичного захисту не видається необґрунтованим. Ця дія також не вважалась необґрунтованою національними органами влади, які порушили кримінальну справу та згодом визнали винною лікаря, яка була відповідальною за надання медичної допомоги дитині заявника. Спільною позицією сторін є те, що поки тривало кримінальне провадження, жодне паралельне цивільне провадження про відшкодування шкоди не було б ефективним способом дії. Сторони погодились, що за таких обставин суди, які б розглядали цивільний позов, не були б в змозі вирішити спір у рамках цивільного провадження на основі фактів, зокрема, дій або бездіяльності медичного персоналу, які також були предметом кримінального провадження, що тривало. Отже, Суд повинен розглянути питання, чи відповідало кримінальне провадження критеріям оперативності відповідно до статті 2 Конвенції.

35. У зв’язку з цим Суд зазначає, що кримінальне провадження тривало сім років. Впродовж цього часу національні органи влади неодноразово визнавали, що розслідування проводилось із затримками, та повідомляли заявника, що вони вжили заходів для прискорення провадження (див. пп. 10 та 12). Згодом, після надання судом вказівок, слідчим органам знадобився значний час для проведення додаткових слідчих дій та повторного передання справи на розгляд до суду першої інстанції (див. пп. 14-17). Більше того, наявні матеріали справи не свідчать про те, що тривалість розслідування та провадження у суді можуть бути виправдані складністю справи або поведінкою заявника. Розглянувши доводи сторін, Суд встановлює, що кримінальне провадження у цій справі було невиправдано затягнуте органами влади.

36. Щодо наступного провадження, розпочатого у 2011 році, суди дійсно розглянули цивільний позов заявника за короткий проміжок часу. Проте така швидкість стала можливою здебільшого тому, що більшу частину доказів було зібрано слідчими органами під час кримінального провадження, а при розгляді цивільного позову суди могли покладатися на висновки судів, що розглядали кримінальну справу. Отже, ефективність цього засобу юридичного захисту не може розглядатись окремо. Навпаки, оцінюючи загальну тривалість обох проваджень, Суд вважає, що національні органи не здійснили оперативного розгляду цивільного позову заявника.

37. Загалом провадження на національному рівні за фактом смерті доньки заявника тривало надмірно довгий час, а, отже, було несумісне з обов’язком держави за статтею 2 Конвенції щодо проведення ефективного розслідування. Наслідком цієї затримки стало те, що винного лікаря було звільнено від кримінальної відповідальності (штраф та позбавлення права займатися медичною діяльністю на строк три роки - див. п. 20).

38. Отже, було порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6 ТА 13 КОНВЕНЦІЇ

39. Заявник скаржився, що неефективне провадження на національному рівні у цій справі призвело також до порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.

40. Зважаючи на встановлення порушення за статтею 2 Конвенції та враховуючи обґрунтування, яке призвело до встановлення цього порушення, Суд вважає, що ця частина заяви є прийнятною, але не порушує жодних питань, окремих від тих, що вже було розглянуто за статтею 2 Конвенції.

41. Суд постановляє, що немає необхідності окремо розглядати скарги за статтями 6 та 13 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

42. Статтею 41 Конвенції передбачено:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

A. Шкода

43. Заявник вимагав 100000 євро відшкодування моральної шкоди.

44. Уряд стверджував, що ця вимога є безпідставною.

45. Суд вважає, що внаслідок подій, які призвели до встановлення порушення у цій справі, заявник вочевидь мав зазнати болю та страждань. Суд, постановляючи рішення на засадах справедливості, присуджує заявнику 4000 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

46. Заявник не подав жодних вимог за цим пунктом. Тому Суд не присуджує нічого.

C. Пеня

47. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції.

3. Постановляє, що немає необхідності розглядати скарги за пунктом 1 статті 6 та за статтею 13 Конвенції.

4. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 4000 (чотири тисячі) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 28 липня 2016 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Мілан БЛАШКО

Голова

Ерік МЬОСЕ

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...