Конвенція про працівників-мігрантів (переглянута 1949 року) N 97 (укр/рос)
Міжнародна організація праці; Конвенція, Міжнародний документ від 01.07.194997
Документ 993_159, чинний, поточна редакція — Редакція від 24.06.1975, підстава 993_163
 

Сторінки:  [ 1 ]  2
наступна сторінка »  

                            Конвенція 
про працівників-мігрантів
(переглянута 1949 року)
N 97 (укр/рос)
Статус Конвенції див. ( 993_497 )
( Про доповнення до Конвенції додатково див. Конвенцію
( 993_163 ) від 24.06.1975 )

Генеральна конференція Міжнародної організації праці, що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро
праці та зібралася 8 червня 1949 року на свою тридцять другу
сесію, ухваливши прийняти ряд пропозицій щодо перегляду Конвенції
1939 року про працівників-мігрантів, яка була ухвалена
Конференцією на її двадцять п'ятій сесії, що є дев'ятнадцятим
пунктом порядку денного сесії, вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції, ухвалює цього першого дня липня місяця тисяча дев'ятсот сорок
дев'ятого року нижченаведену Конвенцію, яка називатиметься
Конвенцією (переглянутою) 1949 року про працівників-мігрантів:
Стаття 1
Кожний член Міжнародної організації праці, для якого ця
Конвенція є чинною, зобов'язується надавати в розпорядження
Міжнародного бюро праці та будь-якого іншого члена Організації на
їхню вимогу: a) відомості про політику та законодавство своєї країни у
сфері еміграції та імміграції; b) відомості про особливі положення щодо міграції з метою
працевлаштування, а також про умови праці та проживання
працівників-мігрантів; c) відомості про загальні угоди та спеціальні домовленості,
укладені членом Організації з них питань.
Стаття 2
Кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною,
зобов'язується заснувати компетентну та безплатну службу допомоги
працівникам-мігрантам, яка б, зокрема, надавала їм точну
інформацію, або пересвідчитись, що в його країні така служба вже
існує.
Стаття 3
1. Кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною,
зобов'язується вживати в межах, дозволених законодавством країни,
відповідних заходів проти будь-якої пропаганди, що вводить в
оману, щодо еміграції та імміграції. 2. З цією метою він діє відповідно разом з іншими
заінтересованими членами Організації.
Стаття 4
Кожний член Організації вживає належних заходів, у межах
своєї юрисдикції, для полегшення від'їзду, переїзду та прийому
працівників-мігрантів.
Стаття 5
Кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною,
зобов'язується утворити, в межах своєї юрисдикції, відповідні
медичні служби, до функцій яких входить: a) засвідчувати, у разі потреби, що стан здоров'я
працівників-мігрантів і членів їхніх сімей, яким дозволено їх
супроводжувати або приєднатись до них, на час від'їзду і приїзду є
задовільним; b) забезпечувати працівникам-мігрантам та членам їхніх сімей
потрібне медичне обслуговування та добрі гігієнічні умови на час
їхнього від'їзду, у дорозі та після приїзду до країни призначення.
Стаття 6
1. Кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною,
зобов'язується надавати, без дискримінації за ознакою
національності, раси, релігії або статі, іммігрантам, що законно
прибувають на його територію, умови не менш сприятливі ніж ті,
якими користуються його власні громадяни, щодо таких питань: a) наскільки такі питання регламентуються законодавством і
підлягають контролю з боку адміністративних органів:
i) заробітна плата, в тому числі допомога багатодітним
сім'ям у разі, коли ця допомога є частиною заробітної плати;
робочий час; понаднормова праця; оплачувані відпустки; обмеження
надомної праці; вік прийняття на роботу; учнівство та професійне
навчання; жіноча праця та праця підлітків;
ii) членство в профспілках та користування перевагами, що
надаються колективними договорами;
iii) проживання; b) соціальне забезпечення (під яким розуміють постанови
закону щодо нещасних випадків на виробництві, охорони материнства,
хвороби, інвалідності, старості, смерті, безробіття та сімейних
обов'язків, а також усіх інших випадків, які, згідно з
законодавством країни, входять до системи соціального
забезпечення) з урахуванням таких обмежень, як:
i) існування відповідної угоди для збереження вже набутих
прав або прав у процесі набуття;
ii) законодавство країни імміграції може вимагати
укладання спеціальних угод щодо допомоги або часткової допомоги,
яка повністю виплачується з громадських фондів, а також допомоги,
яка виплачується особам, котрі не задовольняють умов, потрібних
для отримання нормальної пенсії; c) податки, збори або внески, що сплачуються за працівника; d) судочинство з питань, згаданих у цій Конвенції. 2. У федеративній державі положення цієї статті
застосовуються в тій мірі, в якій зазначені в ній питання
регулюються федеральним законодавством або підлягають контролю з
боку федеральних органів влади. Ступінь і спосіб застосування
положень цієї статті щодо питань, які регулюються законодавством
складових федерації (штатів, провінцій чи кантонів) або підлягають
контролю з боку їхніх адміністративних органів, визначаються
кожним членом Організації окремо. Кожний член Організації у своєму
щорічному звіті про застосування цієї Конвенції зазначає, в якій
мірі питання, яких стосується ця стаття, регулюються федеральним
законодавством або підлягають контролю з боку федеральних
адміністративних органів. Щодо питань, які регулюються
законодавством складових федерації - штатів, провінцій або
кантонів, кожний член Організації вживає заходів, викладених в
пункті b) параграфа 7 статті 19 Статуту Міжнародної організації
праці ( 993_154 ).
Стаття 7
1. Кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною,
гарантує, що його служба зайнятості та інші установи, робота яких
пов'язана з питаннями міграції, буде у належних випадках
співробітничати з відповідними установами інших членів
Організації. 2. Кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною,
гарантує, що послуги, які надають працівникам-мігрантам його
державні служби зайнятості, є безплатними.
Стаття 8
1. Працівник-мігрант, якого було допущено в країну на
постійне місце проживання, а також члени його сім'ї, яким було
дозволено його супроводжувати або приєднатися до нього, не
висилаються до країни походження або до країни, з якої вони
емігрували, на тій підставі, що цей мігрант не здатний
продовжувати виконувати свою роботу через хворобу або травму,
отримані ним після приїзду, крім тих випадків, коли
заінтересований працівник сам бажає цього, або якщо це
передбачається будь-якою міжнародною угодою, стороною якої є даний
член Організації. 2. Коли працівникам-мігрантам після прибуття до країни
дозволяється постійне проживання в ній, компетентний орган влади
цієї країни може вирішити, що положення параграфа 1 цієї статті
будуть застосовуватися до даних емігрантів тільки після закінчення
розумного періоду, який ні в якому разі не перевищує п'яти років,
починаючи від дати видачі дозволу на постійне проживання.
Стаття 9
Кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною,
зобов'язується, беручи до уваги обмеження, встановлені
законодавством про ввіз та вивіз іноземної валюти, дозволяти
перерахування в іноземну валюту будь-якої частини заробітку або
заощаджень працівника-мігранта, яку останній забажає перерахувати.
Стаття 10
Коли кількість мігрантів, що їдуть з території одного члена
Організації на територію іншого, є достатньо великою, компетентні
органи влади заінтересованих країн укладають, коли це потрібно чи
бажано, угоди з метою регулювання питань, які виникають у зв'язку
з застосуванням положень цієї Конвенції і становлять взаємний
інтерес.
Стаття 11
1. Відповідно до мети цієї Конвенції термін
"працівник-мігрант" означає особу, яка мігрує з однієї країни в
іншу з наміром отримати роботу інакше, ніж за власний рахунок, і
охоплює будь-яку особу, яка визнається згідно з законом як
працівник-мігрант. Ця Конвенція не стосується: a) прикордонних працівників; b) осіб вільних професій та артистів, що в'їжджають на
короткий строк; c) моряків.
Стаття 12
Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції
надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для
реєстрації.
Стаття 13
1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної
організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував
Генеральний директор. 2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того,
як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від
двох членів Організації. 3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена
Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його
документа про ратифікацію.
Стаття 14
1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію,
за допомогою письмової заяви, доданої до документа про
ратифікацію, може вилучити з нього всі або деякі додатки до цієї
Конвенції. 2. Враховуючи застереження, зроблені в будь-якій
вищезазначеній письмовій заяві, положення додатків до цієї
Конвенції мають однакову з положеннями самої Конвенції чинність. 3. Кожний член Організації, що зробив таку заяву, може надалі
за допомогою наступної заяви повідомити Генерального директора про
прийняття ним усіх або деяких із додатків, згаданих у заяві;
починаючи від дати реєстрації у Генерального директора такої
наступної заяви положення вказаних додатків набувають чинності для
цього члена Організації. 4. В той час як заява, згадана в параграфі 1 цієї статті,
залишається чинною стосовно будь-якого додатка, член Організації,
що зробив таку заяву, може заявити про свій намір прийняти це
положення як таке, що має силу рекомендації.
Стаття 15
1. Заяви, передані Генеральному директорові Міжнародного бюро
праці згідно з параграфом 2 статті 35 Статуту Міжнародної
організації праці ( 993_154 ), містять вказівки щодо: a) територій, стосовно яких заінтересований член Організації
зобов'язується застосовувати положення цієї Конвенції та деякі або
всі її додатки без змін; b) територій, стосовно яких заінтересований член Організації
зобов'язується застосовувати положення цієї Конвенції та деякі або
всі її додатки зі змінами, та щодо деталей цих змін; c) територій, стосовно яких ця Конвенція та деякі або всі її
додатки не будуть застосовуватись, і в цьому разі підстав, через
які вони не будуть застосовуватись; d) територій, стосовно яких заінтересований член Організації
відкладає своє рішення до подальшого розгляду своєї позиції. 2. Зобов'язання, зазначені в пунктах a) та b) параграфа 1
цієї статті, вважаються невід'ємною частиною документа про
ратифікацію та спричиняють однакові з ним наслідки. 3. Будь-який член Організації може у будь-який час за
допомогою нової заяви відмовитися від усіх або від частини
застережень, що містяться в його попередній заяві, на підставі
пунктів b), c) та d) параграфа 1 цієї статті. 4. Будь-який член Організації в той час, коли ця Конвенція
може бути денонсована згідно з положеннями статті 17, може
надіслати Генеральному директорові нову заяву, що змінює у
будь-якому іншому відношенні умови будь-якої попередньої заяви та
повідомляє про його поточну позицію щодо визначених ним територій.
Стаття 16
1. У заявах, що надсилаються Генеральному директорові
Міжнародного бюро праці відповідно до положень параграфів 4 і 5
статті 35 Статуту Міжнародної організації праці ( 993_154 ),
зазначається, чи будуть положення Конвенції чи деяких або всіх
додатків до неї застосовуватись на визначеній території зі змінами
чи без змін; якщо в заяві зазначається, що положення Конвенції чи
всіх або деяких додатків до неї будуть застосовуватись зі змінами,
в заяві уточнюється, в чому саме полягають ці зміни. 2. Заінтересований член або члени Організації або міжнародний
орган можуть у будь-який час за допомогою нової заяви відмовитися
повністю або частково від права посилатися на зміни, визначені в
будь-якій попередній заяві. 3. Заінтересований член або члени Організації або міжнародний
орган у той час, коли Конвенція чи будь-який або всі додатки до
неї можуть бути денонсовані відповідно до положень статті 17,
можуть подати Генеральному директорові нову заяву, що змінює в
будь-якому іншому відношенні умови будь-якої попередньої заяви та
повідомляють поточну позицію щодо застосування цієї Конвенції.
Стаття 17
1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію,
може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона
початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію,
надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та
зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після
реєстрації акта про денонсацію. 2. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який
протягом року після закінчення згаданого у попередньому параграфі
десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію,
передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період
тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію
після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку,
встановленому в цій статті. 3. У будь-який час, коли ця Конвенція може бути денонсована
згідно з положеннями попередніх параграфів, будь-який член
Організації, який не денонсує її таким способом, може подати
Генеральному директорові заяву, що денонсує окремо будь-який з
додатків до неї, які є чинними для цього члена Організації. 4. Денонсація цієї Конвенції чи деяких або всіх додатків до
неї не зачіпає прав, що надаються працівнику-мігрантові та членам
його сім'ї на підставі цієї Конвенції, якщо такий
працівник-мігрант іммігрував, коли Конвенція або відповідний
додаток були чинними стосовно тієї території, щодо якої постає
питання про збереження чинності даних прав.
Стаття 18
1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх
членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх
документів про ратифікацію та актів про денонсацію, отриманих ним
від членів Організації. 2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманого
ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор
звертає їхню увагу на дату настання чинності цієї Конвенції.
Стаття 19
Генеральний директор Міжнародного бюро праці, надсилає
Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для
реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних
Націй ( 995_010 ) повні дані щодо всіх документів про ратифікацію
та актів про денонсацію, зареєстрованих ним згідно з положеннями
попередніх статей.
Стаття 20
Через кожні десять років з моменту настання чинності цієї
Конвенції Адміністративна рада Міжнародного бюро праці подає
Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і
вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання
про її повний або частковий перегляд.
Стаття 21
1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або
частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не
передбачає іншого, то: a) ратифікація будь-яким членом Організації нової,
переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від
положень статті 17, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що
нова, переглянута конвенція набула чинності; b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої
конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами
Організації. 2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою
та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але
не ратифікували нової, переглянутої конвенції.
Стаття 22
1. Міжнародна конференція праці може на будь-якій своїй
сесії, на якій це питання внесено до порядку денного, ухвалити
більшістю в дві третини голосів переглянутий текст будь-якого або
кількох додатків до цієї Конвенції. 2. Кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною,
протягом одного року або за виняткових обставин протягом
вісімнадцяти місяців, починаючи від дати закриття сесії
Конференції, передає будь-який переглянутий таким способом текст
компетентним органові або органам для оформлення його як закону
або для вжиття заходів іншого порядку. 3. Будь-який переглянутий таким способом текст набуває
чинності для кожного члена Організації, для якого ця Конвенція є
чинною, після передачі заяви від цього члена Організації з
повідомленням про прийняття переглянутого тексту Генеральному
директорові Міжнародного бюро праці. 4. Від дня ухвалення Конференцією переглянутого тексту
додатка тільки переглянутий текст відкрито для прийняття членами
Організації.
Стаття 23
Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають
однакову силу.
Додаток I
Вербування, працевлаштування та умови праці
працівників-мігрантів, набраних іншим способом,
ніж за угодами про групові переміщення,
які укладаються під контролем уряду
Стаття 1
Цей додаток застосовується до працівників-мігрантів,
завербованих іншим способом, ніж за угодами про групові
переміщення, які укладаються під контролем уряду.
Стаття 2
Відповідно до мети цього додатка: a) термін "вербування" означає:
i) найняття особи, яка перебуває на одній території, від
імені роботодавця, який перебуває на іншій території, або
ii) зобов'язання, дане особі на одній території,
забезпечити їй роботу на іншій території, одночасно з вжиттям будь-яких заходів у зв'язку з діями,
зазначеними в підпунктах i) та ii) цього параграфа, враховуючи
пошук та відбір осіб, що бажають емігрувати, а також їхню
підготовку до від'їзду; b) термін "оформлення в'їзду" означає всі операції щодо
забезпечення чи полегшення прибуття або допуску на територію осіб,
яких було завербовано відповідно до пункту a) цієї статті; c) термін "призначення на місце роботи" означає всі операції
з забезпечення або полегшення працевлаштування осіб, яких було
оформлено відповідно до пункту b) цієї статті.
Стаття 3
1. Кожний член Організації, для якого цей додаток є чинним і
законодавство якого дозволяє здійснення операцій з вербування,
оформлення в'їзду та призначення на місце роботи мігрантів так, як
це визначено в статті 2, здійснює ті з вищезгаданих операцій, які
дозволяються його законодавством, відповідно до положень цієї
статті. 2. Відповідно до положень наступного параграфа право
здійснювати операції з вербування, оформлення в'їзду та
призначення на місце роботи мігрантів мають лише: a) державні бюро працевлаштування або інші державні органи
території, де здійснюються відповідні операції; b) державні органи території, іншої між та, де здійснюються
відповідні операції, яким угодою, укладеною між заінтересованими
урядами, дозволено здійснювати операції на цій території; c) будь-який орган, створений згідно з вимогами, визначеними
у відповідному міжнародному акті. 3. У тій мірі, в якій це дозволяється законодавством країни
або двосторонніми угодами, операції з вербування, оформлення
від'їзду та призначення на роботу мігрантів можуть здійснюватися: a) можливим роботодавцем або особою у нього на службі, що діє
від його імені, за умови одержання дозволу від компетентних
органів та під їхнім контролем, якщо це потрібно в інтересах
мігранта; b) приватним агентством, яке отримало на це попередній дозвіл
компетентних органів тієї території, де мають здійснюватися ці
операції, у тих випадках та згідно з вимогами, що можуть
передбачатися:
i) законодавством цієї території або
ii) угодою, укладеною між компетентним органом влади
території еміграції чи будь-якою установою, створеною відповідно
до міжнародного договору, з одного боку, та компетентним органом
влади території імміграції - з другого. 4. Компетентний орган влади території, де відбуваються
зазначені операції, здійснює контроль над діяльністю установ та
осіб, що отримали дозвіл відповідно до пункту b) параграфа 3, за
винятком установ, створених за умовами міжнародного акта,
становище яких і далі регулюється умовами цього акта чи будь-якої
іншої угоди, укладеної між вищеназваними установами та відповідним
компетентним органом влади. 5. Положення цієї статті ні в якому разі не можуть
розглядатися як такі, що дозволяють прийняття працівника-мігранта
з метою допущення його на територію будь-якого члена Організації
будь-якою іншою особою або установою, крім компетентного органу
влади території імміграції.
Стаття 4
Кожний член Організації, для якого цей додаток є чинним,
зобов'язується забезпечити безплатне надання з боку його державних
служб зайнятості послуг, пов'язаних з вербуванням, оформленням
в'їзду та призначенням на роботу працівників-мігрантів.
Стаття 5
1. Кожний член Організації, для якого цей додаток є чинним і
який підтримує в своїй країні систему контролю за трудовими
угодами, укладеними між роботодавцем або його уповноваженою
особою, з одного боку, та працівником-мігрантом, з другого -
зобов'язується вимагати: a) щоб один екземпляр трудової угоди передавався мігрантові
до його від'їзду, або, якщо на це є згода заінтересованих урядів,
видавався йому в прийомному пункті відразу після його прибуття
на територію країни імміграції; b) щоб угода містила в собі положення, які визначають умови
праці, і, зокрема, винагороду, запропоновану мігрантові; c) щоб мігранта повідомляли в письмовій формі до його
від'їзду за допомогою документа, що стосується або його особисто,
або групи мігрантів, членом якої він є, про загальні умови життя
та праці, що очікують на нього на території країни імміграції. 2. У разі, коли екземпляр трудового договору видається
мігрантові в момент його прибуття на територію країни імміграції,
його повідомляють у письмовій формі до його від'їзду за допомогою
документа, що стосується або його особисто, або групи мігрантів,
членом якої він є, про рід занять, для яких він найнятий, а також
про інші умови його роботи, зокрема, про гарантовану йому
мінімальну заробітну плату. 3. Компетентний орган влади забезпечує виконання положень,
викладених у попередніх параграфах, і передбачає відповідні
санкції за порушення їх.
Стаття 6
Заходи, яких вживають відповідно до положень статті 4 цієї
Конвенції, охоплюють у відповідних випадках: a) спрощення адміністративних формальностей; b) надання усних перекладачів; c) будь-яку потрібну допомогу в початковий період поселення
мігрантів та членів їхніх сімей, яким дозволено їх супроводжувати
або приєднатися до них; d) забезпечення добробуту в дорозі, зокрема на судні,
мігрантів та членів їхніх сімей, яким дозволено супроводжувати їх
або приєднатися до них.
Стаття 7
1. У разі, коли кількість працівників-мігрантів, що
відбувають з території одного члена Організації на територію
іншого, є достатньо великою, компетентні органи влади обох
заінтересованих територій укладають, коли це потрібно чи бажано,
угоди з метою врегулювання питань, що становлять взаємний інтерес,
і можуть виникнути у зв'язку із застосуванням положень цього
додатка. 2. Там, де члени Організації підтримують систему нагляду за
трудовими договорами, в таких угодах визначаються методи, за
допомогою яких роботодавців примушують виконувати свої договірні
обов'язки.
Стаття 8
Будь-яка особа, котра сприяє таємній або незаконній
імміграції, підлягає відповідному покаранню.
Додаток II
Вербування, працевлаштування та умови праці
працівників-мігрантів, набраних за угодами
про групові переміщення, що укладаються
під контролем уряду
Стаття 1
Цей додаток застосовується до працівників-мігрантів, набраних
за угодами про групові переміщення, що укладаються під контролем
уряду.
Стаття 2
Відповідно до мети цього додатка: a) термін "вербування" означає:
i) найняття особи, яка перебуває на одній території, від
імені роботодавця, що перебуває на іншій території, за угодами про
групові переміщення, які укладаються під контролем уряду, або
ii) зобов'язання, дане особі на одній території
забезпечити їй роботу на іншій території за угодами про групові
переміщення, що укладаються під контролем уряду, одночасно з вжиттям будь-яких заходів у зв'язку з діями,
зазначеними в підпунктах i) та ii) цього параграфа, в тому числі
пошук і відбір осіб, котрі бажають емігрувати, а також їхню
підготовку до від'їзду; b) термін "оформлення в'їзду" означає всі операції, котрі
здійснюються для забезпечення полегшення прибуття або допуску на
територію осіб, яких було завербовано за угодами про групові
переміщення, що укладаються лід контролем уряду відповідно до
пункту а) цієї статті; та c) термін "призначення на місце роботи" означає всі операції,
котрі здійснюються для забезпечення або полегшення
працевлаштування осіб, яких було оформлено за угодами про групові
переміщення, що укладаються під контролем уряду відповідно до
пункту b) цієї статті.
Стаття 3
1. Кожний член Організації, для якого цей додаток є чинним і
законодавство якого дозволяє здійснення операцій з вербування,
оформлення в'їзду та призначення на місце роботи мігрантів так, як
це визначено в статті 2, здійснює ті з вищезазначених операцій,
які дозволяються його законодавством, відповідно до положень цієї
статті. 2. Відповідно до положень наступного параграфа право
здійснювати операції з вербування, оформлення в'їзду та
призначення на місце роботи мігрантів мають лише: a) державні бюро працевлаштування або інші державні установи
території, де здійснюються відповідні операції; b) державні установи території, іншої ніж та, де здійснюються
відповідні операції, яким на підставі угоди, укладеної між
заінтересованими урядами, дозволено здійснювати операції на цій
території; c) будь-який орган, створений згідно з вимогами, визначеними
у відповідному міжнародному акті. 3. У тій мірі, в якій це дозволяється законодавством країни
або двосторонніми угодами, та, якщо це потрібно в інтересах
мігранта, за умови схвалення і нагляду з боку компетентних органів
влади, операції з вербування, оформлення від'їзду та призначення
на роботу мігрантів можуть здійснюватись: a) можливим роботодавцем або особою у нього на службі,
уповноваженою діяти від його імені; b) приватним агентством. 4. Право на здійснення операцій з вербування, оформлення
в'їзду та призначення на місце роботи має бути отримане завчасно
від компетентного органу влади території, де мають здійснюватись
ці операції, у тих випадках і за тих умов, що вимагаються: a) законодавством цієї території; або b) угодою, укладеною між компетентним органом влади території
еміграції чи будь-якою установою, створеною відповідно до
міжнародного договору, з одного боку, та компетентним органом
влади території імміграції - з другого. 5. Компетентний орган влади території, де відбуваються
зазначені операції, відповідно до угод, укладених між
заінтересованими компетентними органами влади, наглядає за
діяльністю установ і осіб, що отримали дозвіл згідно з попереднім
параграфом, за винятком установ, створених за умовами міжнародного
акта, становище яких і далі регулюється умовами цього акта або
умовами будь-якої іншої угоди, укладеної між вищеназваними
установами та відповідним компетентним органом влади. 6. Перед тим, як видати дозвіл на в'їзд працівника-мігранта,
компетентний орган влади території імміграції пересвідчується, що
на цій території немає достатньої кількості людей, здатних
виконувати відповідну роботу. 7. Положення цієї статті ні в якому разі не можуть
розглядатися як такі, що дозволяють прийняття працівника-мігранта
з метою допущення його на територію якого-небудь члена Організації
будь-якою іншою особою або установою, крім компетентного органу
влади території імміграції.
Стаття 4
1. Кожний член Організації, для якого цей додаток є чинним,
зобов'язується забезпечити безплатне надання з боку його державних
служб зайнятості послуг, пов'язаних з вербуванням, оформленням
в'їзду та призначенням на роботу працівників-мігрантів. 2. Мігранти не платять адміністративні витрати на вербування,
оформлення в'їзду та призначення на місце роботи.
Стаття 5
Якщо у разі колективного перевезення мігрантів з однієї
країни в іншу потрібен проїзд транзитом через третю країну,
компетентний орган влади території країни транзиту вживає заходів
для прискорення такого проїзду, щоб уникнути затримок і ускладнень
адміністративного плану.
Стаття 6
1. Кожний член Організації, для якого цей додаток є чинним і
який підтримує в своїй країні систему нагляду за трудовими
угодами, укладеними між роботодавцем або його уповноваженою
особою, з одного боку, та працівником-мігрантом, з другого -
зобов'язується вимагати: a) щоб один екземпляр трудової угоди передавався мігрантові
до його від'їзду, або, якщо на це є згода заінтересованих урядів,
видавався йому в приймальному пункті відразу після його прибуття
на територію країни імміграції; b) щоб угода містила в собі положення, які визначають умови
праці, і, зокрема, розмір винагороди, запропонованої мігрантові; c) щоб мігранта до його від'їзду повідомляли в письмовій
формі за допомогою документа, що стосується або його особисто, або
групи мігрантів, членом якої він є, про загальні умови життя та
праці, котрі очікують на нього на території країни імміграції. 2. У разі, коли екземпляр трудового договору видається
мігрантові в момент його прибуття на територію країни імміграції,
його повідомляють до його від'їзду в письмовій формі за допомогою
документа, що стосується або його особисто, або групи мігрантів,
членом якої він є, про рід занять, для яких він найнятий, а також
про інші умови праці, зокрема, про гарантовану йому мінімальну
заробітну плату. 3. Компетентний орган влади забезпечує виконання положень,
викладених у попередніх параграфах, і передбачає відповідні
санкції за їх порушення.
Стаття 7
1. Заходи, яких вживають відповідно до положень статті 4 цієї
Конвенції, охоплюють у відповідних випадках: a) спрощення адміністративних формальностей; b) надання усних перекладачів; c) будь-яку потрібну допомогу в початковий період поселення
мігрантів і членів їхніх сімей, яким дозволено їх супроводжувати
або приєднатися до них; d) забезпечення добробуту в дорозі, зокрема, на судні,
мігрантів та членів їхніх сімей, яким дозволено супроводжувати їх
або приєднатися до них; e) дозвіл ліквідувати та перевезти майно, що належить
працівникам-мігрантам, яких прийнято на постійне проживання.
Стаття 8
Компетентний орган влади вживає відповідних заходів щодо
надання допомоги працівникам-мігрантам під час початкового періоду
їхнього перебування в країні імміграції у питаннях, котрі
стосуються умов їхнього найму; у разі потреби таких заходів можуть
вживати у співробітництві з заінтересованими добровільними
організаціями.
Стаття 9
Якщо працівник-мігрант, котрий прибув на територію члена
Організації відповідно до статті 3 цього додатка, з незалежних від
нього причин неспроможний отримати роботу, для якої його було
завербовано, або будь-яку іншу підхожу роботу, то витрати на його
повернення, а також на повернення членів його сім'ї, яким було
дозволено його супроводжувати або приєднатись до нього, серед них
адміністративні витрати, витрати на перевезення та утримання аж до
кінцевого пункту призначення, а також витрати, пов'язані з
перевезенням його домашнього майна, мігрант не платить.
Стаття 10
Якщо компетентний орган влади території імміграції вирішить,
що робота, для якої працівника-мігранта було завербовано
відповідно до статті 3 цього додатка, є для нього непридатною, то
цей орган вживає відповідних заходів, щоб допомогти мігрантові
знайти підхожу роботу, за умови, що це не зашкодить інтересам
працівників тієї країни, а також вживає заходів для забезпечення
утримання мігранта до призначення його на таку роботу або до
повернення в район, де його було завербовано, якщо мігрант згоден
на це або висловив під час вербування бажання повернутись у такому
разі, або ж для його переселення в інше місце.
Стаття 11
Якщо працівник-мігрант, який є біженцем або переміщеною
особою і в'їхав на територію міграції відповідно до статті 3 цього
додатка, стає зайвим для певної роботи на цій території,
компетентний орган влади згаданої території докладає всіх зусиль
до пошуку мігрантові підхожої роботи, за умови, що це не зашкодить
інтересам відповідної країни, а також вживає заходів для
забезпечення його утримання до одержання ним такої роботи або ж до
його переселення в інше місце.
Стаття 12
1. Компетентні органи влади заінтересованих територій
укладають угоди з метою врегулювання питань, що становлять
взаємний інтерес і виникають у зв'язку із застосуванням положень
цього додатка. 2. Там, де члени Організації підтримують систему нагляду за
трудовими договорами, в таких угодах зазначаються методи, за
допомогою яких роботодавців примушують виконувати свої договірні
обов'язки. 3. Такі угоди передбачають у відповідних випадках
співробітництво між компетентним органом влади території еміграції
або органом, створеним за умовами міжнародного акта, з одного
боку, та компетентним органом влади територій імміграції, з
другого боку, в питаннях допомоги, яка надається мігрантам щодо
умов їхнього найняття на підставі положень статті 8.
Стаття 13
Будь-яка особа, котра сприяє таємній або незаконній
імміграції, підлягає відповідному покаранню.
Додаток III
Ввезення працівниками-мігрантами особистого майна,
робочих інструментів і обладнання
Стаття 1
1. Особисте майно, що належить завербованим
працівникам-мігрантам і членам їхніх сімей, яким було дозволено
супроводжувати їх або приєднатися до них, звільняється від сплати
митних зборів під час прибуття на територію імміграції. 2. Переносні ручні інструменти та переносне обладнання такого
типу, що звичайно використовується робітниками для свого
особливого роду занять, які належать завербованим
працівникам-мігрантам та членам їхніх сімей, котрим було дозволено
супроводжувати їх або приєднатися до них, звільняються від сплати
митних зборів під час прибуття на територію імміграції у тому
разі, якщо на момент ввезення ці інструменти та обладнання можуть
бути засвідчені як такі, що є їхньою власністю або вже перебувають
в їхньому володінні та вжитку довгий час і призначені для
використання в їхній роботі.
Стаття 2
1. Особисте майно, що належить працівникам-мігрантам та
членам їхніх сімей, яким було дозволено супроводжувати їх або
приєднатись до них, звільняється від сплати митних зборів під час
повернення зазначених осіб у країну їхнього походження, якщо такі
особи зберегли громадянство цієї країни на момент свого повернення
до неї. 2. Переносні ручні інструменти та переносне обладнання такого
типу, що звичайно використовується робітниками для свого
особливого роду занять, які належать завербованим
працівникам-мігрантам та членам їхніх сімей, котрим було дозволено
супроводжувати їх або приєднатися до них, звільняються від сплати
митних зборів під час повернення зазначених осіб до країни їхнього
походження, якщо такі особи зберегли громадянство цієї країни на
момент свого повернення до неї, а також, у тому разі, якщо на
момент ввезення ці інструменти і обладнання можуть бути засвідчені
як такі, що є їхньою власністю або вже перебувають у їхньому
володінні та вжитку довгий час і призначені для використання в
їхній роботі.
Дата набуття чинності: 22 січня 1952 року.
Конвенції та рекомендації, ухвалені
Міжнародною організацією праці
1919-1964, Том I
Міжнародне бюро праці, Женева
Конвенция
о трудящихся-мигрантах
(пересмотренная в 1949 году)
N 97

Генеральная конференция Международной организации труда,
созванная в Женеве Административным советом Международного бюро
труда и собравшаяся 8 июня 1949 года на свою тридцать вторую
сессию, постановив принять ряд предложений о пересмотре Конвенции
1939 года о трудящихся-мигрантах, принятой Конференцией на ее
двадцать пятой сессии, решив придать этим предложениям форму международной
конвенции, принимает 1 июля 1949 года нижеследующую Конвенцию,
которая будет именоваться Конвенцией (пересмотренной) 1949 года о
трудящихся-мигрантах:
Статья 1
Каждый член Международной организации труда, для которого
настоящая Конвенция находится в силе, обязуется предоставлять в
распоряжение Международного бюро труда и любого другого члена
Организации по их требованию: а) сведения о политике и законодательстве его страны в
области эмиграции и иммиграции; b) сведения об особых положениях, касающихся миграции в целях
трудоустройства, а также об условиях труда в жизненных условиях
трудящихся-мигрантов; с) сведения об общих соглашениях и особых мероприятиях,
принятых данным членом Организации по этим вопросам.
Статья 2
Каждый член Организации, для которого настоящая Конвенция
находится в силе, обязуется учредить компетентную и бесплатную
службу помощи трудящимся-мигрантам, в частности снабжающую их
точной информацией, или удостовериться, что в его стране уже
существует такая служба.
Статья 3
1. Каждый член Организации, для которого настоящая Конвенция
находится в силе, обязуется принимать в пределах, разрешаемых
законодательством страны, соответствующие меры против всякой
вводящей в заблуждение пропаганды по вопросам эмиграции и
иммиграции. 2. В этих целях он действует в соответствующих случаях
совместно с другими заинтересованными членами Организации.
Статья 4
Каждый член Организации принимает в надлежащих случаях меры,
в пределах своей юрисдикции, для облегчения отъезда, переезда и
приема трудящихся-мигрантов.
Статья 5
Каждый член Организации, для которого настоящая Конвенция
находится в силе, обязуется предусмотреть, в пределах своей
юрисдикции, соответствующие медицинские службы, в функции которых
входит: а) удостоверять в случае необходимости, что как в момент
отъезда, так и по приезде трудящиеся-мигранты и члены их семей,
которым разрешено их сопровождать или присоединяться к ним,
находятся в удовлетворительном состоянии здоровья; b) обеспечить трудящимся-мигрантам и членам их семей
необходимое медицинское обслуживание и хорошие гигиенические
условия в момент отъезда, во время пути и по приезде в страну
назначения.
Статья 6
1. Каждый член Организации, для которого настоящая Конвенция
находится в силе, обязуется предоставлять, без дискриминации по
признаку национальности, расы, религии или пола, иммигрантам,
законно пребывающим на его территории, условия не менее
благоприятные, чем те, которыми пользуются его собственные
граждане в отношении нижеследующих вопросов: а) поскольку такие вопросы регламентируются законодательством
или подлежат контролю административных органов: i) заработная плата, включая семейные пособия в тех случаях,
когда эти пособия составляют часть заработной платы; рабочее
время; сверхурочные работы; оплачиваемые отпуска; ограничения
надомного труда; возраст принятия на работу; ученичество и
профессиональное обучение; женский труд и труд подростков; ii) принадлежность к профессиональным союзам и пользование
преимуществами, предоставляемыми коллективными договорами; iii) жилищный вопрос; b) социальное обеспечение (под которым подразумеваются
постановления закона в отношении: несчастных случаев на
производстве, охраны материнства, болезни, инвалидности, старости,
смерти, безработицы и семейных обязанностей, а также всех прочих
случаев, которые, согласно законодательству страны, охватываются
системой социального обеспечения) при соблюдении следующих
условий: i) могут существовать особые соглашения для сохранения уже
приобретенных прав или прав, находящихся в процессе приобретения; ii) законодательство страны иммиграции может предписывать
особые положения относительно пособий, покрываемых полностью из
общественных фондов, и пособий, выплачиваемых лицам, не отвечающим
условиям, необходимым для получения нормальной пенсии; c) налоги, сборы или взносы, уплачиваемые за трудящегося; и d) судопроизводство по вопросам, упомянутым в настоящей
Конвенции. 2. В случае федеративного государства положения настоящей
статьи применяются постольку, поскольку указанные в ней вопросы
регулируются федеральным законодательством или подлежат контролю
федеральных органов власти. В какой степени и каким образом
положения настоящей статьи применяются в отношении вопросов,
регулируемых законодательством входящих в федерацию штатов,
провинций или кантонов или подлежащих контролю их административных
органов, определяется каждым членом Организации в отдельности.
Каждый член Организации в своем ежегодном докладе о применении
настоящей Конвенции указывает, в какой степени вопросы, которых
касается настоящая статья, регулируются федеральным
законодательством или подлежат контролю федеральных
административных органов. В отношении вопросов, которые
регулируются законодательством входящих в федерацию штатов,
провинций или кантонов или которые подлежат контролю их
административных органов, каждый член Организации принимает меры,
изложенные в пункте 7 "b" статьи 19 Устава Международной
организации труда ( 993_154 ).
Статья 7
1. Каждый член Организации, для которого настоящая Конвенция
находится в силе, обязуется в том, что его служба занятости и
другие учреждения, имеющие отношение к миграции, будет в
соответствующих случаях сотрудничать с соответствующими
учреждениями других членов Организации. 2. Каждый член Организации, для которого настоящая Конвенция
находится в силе, обязуется в том, что услуги, оказываемые
трудящимся-мигрантами его государственными службами
трудоустройства, предоставляются бесплатно.
Статья 8
1. Трудящийся-мигрант, который был допущен в страну на
постоянное жительство, а также члены его семьи, которым было
разрешено его сопровождать или присоединиться к нему, не
высылаются в страну происхождения или в ту страну, из которой они
эмигрировали, на том основании, что данный мигрант не в состоянии
продолжать исполняемую им работу по болезни или увечью, полученным
им после его приезда, кроме тех случаев, когда заинтересованный
трудящийся сам этого желает, или если это предусматривается в
каком-либо международном соглашении, в котором участвует данный
член Организации. 2. Когда трудящимся-мигрантам по прибытии в страну
разрешается постоянное проживание в ней, компетентный орган власти
данной страны может решить, что положения пункта 1 настоящей
статьи будут применяться к данным мигрантам только по истечении
известного периода, который ни в каком случае не превышает пяти
лет, считая со дня выдачи разрешения на постоянное проживание.
Статья 9
Каждый член Организации, для которого настоящая Конвенция
находится в силе, обязуется, принимая во внимание пределы,
установленные законодательством о вывозе и ввозе валюты, разрешать
перевод в иностранную валюту любой части заработка или сбережений
трудящегося-мигранта, которую тот пожелает перевести.
Статья 10
Когда число мигрантов, отправляющихся с территории одного
государства-члена на территорию другого, достаточно велико,
компетентные органы власти заинтересованных стран заключают, когда
это является необходимым или желательным, соглашения в целях
регулирования вопросов, представляющих взаимный интерес и
возникающий в связи с применением положений настоящей Конвенции.
Статья 11
1. Для целей настоящей Конвенции термин "трудящийся-мигрант"
означает лицо, которое мигрирует из одной страны в другую с
намерением получить работу, иначе чем на собственный счет, и
включает всякое лицо, допускаемое в соответствии с законом в
качестве трудящегося-мигранта.

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2
наступна сторінка »