Конвенція про організацію служби зайнятості N 88
Міжнародна організація праці; Конвенція, Міжнародний документ від 09.07.194888
Документ 993_224, чинний, поточна редакція — Набрання чинності від 10.08.1950
 

                            Конвенція 
про організацію служби зайнятості
N 88
Статус Конвенції див. ( 993_405 )

Генеральна конференція Міжнародної організації праці, що скликана в Сан-Франциско Адміністративною радою
Міжнародного бюро праці та зібралася 17 червня 1948 року на свою
тридцять першу сесію, ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно організації служби
зайнятості, що є четвертим пунктом порядку денного сесії, вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції, ухвалює цього дев'ятого дня липня місяця тисяча дев'ятсот
сорок восьмого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися
Конвенцією 1948 року про організацію служби зайнятості:
Стаття 1
1. Кожний член Міжнародної організації праці, для якого ця
Конвенція є чинною, утримує чи забезпечує утримання безплатної
державної служби зайнятості. 2. Основним обов'язком служби зайнятості є забезпечення, якщо
треба, у співробітництві з іншими заінтересованими громадськими та
приватними установами, найкращої можливої організації ринку
зайнятості як невід'ємної частини національної програми досягнення
й підтримки повної зайнятості, розвитку і використання
продуктивних сил.
Стаття 2
Служба зайнятості складається з національної системи бюро
найму, що працює під керівництвом державної влади.
Стаття 3
1. Ця система містить мережу місцевих, а де це видається,
доцільним, і регіональних бюро, достатніх за кількістю для
обслуговування кожного географічного району країни і зручно
розташованих для роботодавців та працівників. 2. Організація цієї мережі: a) піддається обстеженню:
i) у разі значних змін у розподілі економічної діяльності
і самодіяльного населення;
ii) у разі, якщо компетентний орган влади вважає таке
обстеження бажаним для оцінки набутого за пробний період досвіду; b) переглядається кожного разу, коли таке обстеження вказує
на потребу перегляду.
Стаття 4
1. Треба вживати належних заходів через консультативні
комітети для залучення представників роботодавців і працівників до
співробітництва у справі організації та діяльності служби
зайнятості, а також у розробленні її політики. 2. Такі заходи передбачають створення одного чи кількох
національних консультативних комітетів, а там, де це потрібно,
регіональних і місцевих комітетів. 3. Однакова кількість представників роботодавців і
працівників призначається до цих комітетів після консультацій з
представницькими організаціями роботодавців і працівників, де такі
організації існують.
Стаття 5
Загальна політика служби зайнятості у справі направлення
працівників на вакантні місця відпрацьовується після консультацій
з представниками роботодавців та працівників через передбачені
статтею 4 консультативні комітети.
Стаття 6
Служба зайнятості організується таким чином, щоб забезпечити
ефективний набір та влаштування працівників на роботу і для цього: a) допомагає працівникам знайти підхожу роботу, а
роботодавцям - прийняти потрібних їм працівників; зокрема, на
підставі розроблених у загальнодержавному масштабі правил вона:
i) реєструє шукачів роботи; веде облік їхньої професійної
кваліфікації, досвіду і побажань; опитує їх з метою пошуку для них
роботи; у разі потреби проводить перевірку їхнього фізичного стану
і професійної підготовки; надає їм, коли це потрібно, сприяння в
проходженні професійної орієнтації, перепідготовки чи навчання;
ii) збирає у роботодавців точні дані щодо вакантних посад,
які вони оголошують вільними, і щодо вимог, які вони ставлять
перед працівниками;
iii) направляє на вакантні посади кандидатів з потрібною
кваліфікацією і придатних до праці відповідно до їхнього фізичного
стану;
iv) організує обмін списками шукачів роботи і вакантних
посад між окремими бюро найму в разі, коли шукачам роботи не може
бути надано підхожі місця або коли вільні посади не можуть бути
заповнені підхожими кандидатами через бюро, до якого вони спочатку
звернулися, або в іншому разі, що виправдовує такий захід; b) вживає потрібних заходів для того, щоб:
i) полегшувати зміну професій для узгодження пропозиції
робочої сили з попитом на неї серед різних видів занять;
ii) полегшувати територіальну рухливість з метою сприяння
переміщенню працівників у райони, де є можливості знайти підхожу
роботу;
iii) полегшити тимчасове переведення робітників з одного
району до іншого для того, щоб ліквідувати тимчасову місцеву
розбіжність між пропозицією і попитом на робочу силу;
iv) полегшувати переміщення працівників з однієї країни до
іншої там, де це дозволено заінтересованими урядами; c) у співробітництві з іншими органами влади і там, де це
доцільно, з роботодавцями та профспілками збирає і вивчає всю
наявну інформацію щодо становища на ринку зайнятості та про його
імовірну еволюцію як по всій країні взагалі, так і по окремих
галузях промисловості, професіях і районах та систематично і без
затримки надає ці відомості органам влади, заінтересованим
організаціям роботодавців і працівників та громадськості; d) співробітничає в управлінні справами страхування від
безробіття, а також в інших заходах щодо полегшення становища
безробітних; e) сприяє, де це потрібно, іншим державним та приватним
установам у розробленні соціально-економічних планів, спрямованих
на забезпечення сприятливого становища в питаннях зайнятості.
Стаття 7
Треба вживати заходів щодо: a) полегшення спеціалізації різних бюро найму за професіями і
галузями промисловості, як наприклад, у сільському господарстві та
інших галузях діяльності, де така спеціалізація може бути
корисною; b) належного задоволення потреб особливих категорій осіб, які
шукають роботу, наприклад інвалідів.
Стаття 8
В рамках служб зайнятості і професійного орієнтування треба
вживати і розробляти спеціальні заходи для підлітків.
Стаття 9
1. Персонал служби зайнятості складається з державних
службовців, які відповідно до свого правового стану та умов служби
не залежать від зміни уряду й вільні від неналежного впливу ззовні
і яким, оскільки це поєднується з вимогами служби, забезпечується
постійність служби. 2. За умови дотримання правил, запроваджених національним
законодавством для набору державних службовців, персонал служби
зайнятості набирається тільки за ознакою його кваліфікації для
виконання своїх обов'язків. 3. Компетентний орган влади встановлює способи перевірки цієї
кваліфікації. 4. Персонал служби зайнятості дістає потрібну для виконання
своїх обов'язків підготовку.
Стаття 10
Служба зайнятості, а там, де це вважається за доцільне, інші
органи влади у співробітництві з організаціями роботодавців і
працівників та іншими заінтересованими органами вживають усіх
можливих заходів для заохочування роботодавців і працівників до
повного використання на добровільних засадах можливостей, які
пропонує служба зайнятості.
Стаття 11
Компетентні органи влади вживають усіх потрібних заходів для
забезпечення ефективного співробітництва між державною службою
зайнятості та приватними бюро найму, які не ставлять комерційної
мети.
Стаття 12
1. Якщо на території члена Організації є великі райони, де,
через розпорошеність населення або рівень розвитку району,
компетентний орган влади вважає практично нездійсненним
застосування положень цієї Конвенції, цей орган влади може
вилучити такі райони з-під дії Конвенції або взагалі, або з такими
винятками щодо деяких підприємств чи професій, які він вважає за
доцільне зробити. 2. Кожний член Організації у своїй першій щорічній доповіді
про застосування цієї Конвенції, яка подається відповідно до
статті 22 Статуту Міжнародної організації праці ( 993_154 ),
зазначає всі райони, щодо яких він передбачає застосувати
положення цієї статті, а також причини, через які він має наміри
застосувати ці положення. Жоден член Організації не може після
подання своєї першої доповіді користуватися положеннями цієї
статті, за винятком тих районів, які були зазначені в цій
доповіді. 3. Кожний член Організації, який застосовує положення цієї
статті, зазначає у подальших щорічних доповідях будь-які райони,
щодо яких він відмовляється від права застосовувати положення цієї
статті.
Стаття 13
1. Щодо територій, згаданих у статті 35 Статуту Міжнародної
організації праці ( 993_154 ), який змінено відповідно до акта про
поправку 1946 року до Статуту Міжнародної організації праці, за
винятком територій, згаданих у параграфах 4 і 5 вказаної статті,
кожен член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, додає до
документа про ратифікацію чи надсилає Генеральному директорові
Міжнародного бюро праці в якомога стисліший строк після
ратифікації заяву, в якій зазначає: a) території, до яких заінтересований член Організації
зобов'язується застосовувати положення Конвенції без змін; b) території, до яких він зобов'язується застосовувати
положення Конвенції зі змінами, а також деталі таких змін; c) території, на яких ця Конвенція застосовуватися не буде, і
у цьому разі причини, з яких вона не буде застосовуватися; d) території, щодо яких він резервує своє рішення. 2. Зобов'язання, згадані в a) і b) параграфа 1 цієї статті,
визнаються невід'ємною частиною документа про ратифікацію і
спричиняють однакові з ним наслідки. 3. Будь-який член Організації може новою заявою відмовитися
від усіх або від частини застережень, які містяться в його
попередній заяві, на підставі підпунктів b), c) і d) параграфа 1
цієї статті. 4. Будь-який член Організації може в періоди, протягом яких
ця Конвенція може бути денонсована відповідно до положень статті
17, надіслати Генеральному директорові нову заяву, що змінює в
будь-якому іншому відношенні умови будь-якої попередньої заяви і
сповіщає про становище, що існує на певних територіях.
Стаття 14
1. Якщо питання, яких торкається ця Конвенція, належать до
компетенції самої влади території поза метрополією, член
Організації, відповідальний за міжнародні відносини на цій
території може за погодженням із урядом цієї території надіслати
Генеральному директорові Міжнародного бюро праці заяву про взяття
зобов'язань за цією Конвенцією від імені такої території. 2. Заяву про взяття зобов'язань за цією Конвенцією може бути
надіслано Генеральному директорові Міжнародного бюро праці: a) двома чи більше членами Організації щодо території, якою
вони спільно управляють; b) будь-якою міжнародною владою, відповідальною за управління
будь-якою територією на підставі положень Статуту Організації
Об'єднаних Націй ( 995_010 ) чи будь-якої іншої чинної щодо цієї
території постанови. 3. Заяви, що надсилаються Генеральному директорові
Міжнародного бюро праці відповідно до положень попередніх
параграфів цієї статті, зазначають, чи будуть положення Конвенції
застосовуватися на цій території без змін чи зі змінами; у разі,
якщо в заяві зазначається, що положення Конвенції будуть
застосовуватися із змінами, в ній уточнюється, які саме це будуть
зміни. 4. Заінтересований член або члени Організації чи міжнародна
влада можуть у будь-який час новою заявою відмовитися цілком або
частково від права користуватися змінами, які обумовлено в
будь-якій попередній заяві. 5. Заінтересований член або члени Організації чи міжнародна
влада в періоди, коли Конвенція може бути денонсована відповідно
до положень статті 17, можуть надіслати Генеральному директорові
нову заяву, яка змінює у всякому іншому відношенні умови
будь-якої попередньої заяви і сповіщає про становище із
застосуванням цієї Конвенції.
Стаття 15
Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції
надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для
реєстрації.
Стаття 16
1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної
організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував
Генеральний директор. 2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того,
як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від
двох членів Організації. 3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена
Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його
документа про ратифікацію.
Стаття 17
1. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію,
може після закінчення десятирічного періоду від дня, коли вона
початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію,
надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці, та
зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після
реєстрації акта про денонсацію. 2. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію і
протягом року після згаданого у попередньому параграфі
десятирічного періоду не скористався своїм правом на денонсацію,
передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період
тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію
після кожного десятирічного періоду відповідно до встановленого
цією статтею порядку.
Стаття 18
1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх
членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх
документів про ратифікацію та актів про денонсацію, отриманих ним
від членів Організації. 2. Надсилаючи повідомлення членам Організації про реєстрацію
останнього документа про ратифікацію, потрібного для того, щоб
Конвенція набула чинності, Генеральний директор звертає увагу
членів Організації на дату, коли Конвенція набула чинності.
Стаття 19
Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає
Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для
реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних
Націй ( 995_010 ) повні відомості щодо всіх документів про
ратифікацію та актів про денонсацію, зареєстрованих ним відповідно
до положень попередніх статей.
Стаття 20
Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро
праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції
доповідь про застосування цієї Конвенції та вирішує, чи слід
вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або
частковий перегляд.
Стаття 21
1. У разі, якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що
цілком або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо в новій
конвенції не передбачено іншого, то: a) ратифікація будь-яким членом Організації нової конвенції,
яка переглядає цю Конвенцію, спричиняє автоматично, незалежно від
положень статті 17, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що
нова, переглянута конвенція набула чинності; b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої
конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами
Організації. 2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою
та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але
не ратифікували нової, переглянутої конвенції.
Стаття 22
Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають
однакову силу.
Дата набуття чинності: 10 серпня 1950 року.
Конвенції та рекомендації, ухвалені
Міжнародною організацією праці
1919-1964, Том I
Міжнародне бюро праці, Женева

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...