Директива 2001/24/ЄС Європейського Парламенту та Ради "Про реорганізацію та ліквідацію кредитних установ"
Європейський Союз; Директива, Міжнародний документ від 04.04.20012001/24/ЄС
Документ 994_179, поточна редакція — Прийняття від 04.04.2001

                       Директива 2001/24/ЄС 
Європейського Парламенту та Ради
"Про реорганізацію та ліквідацію кредитних установ"
від 4 квітня 2001 року

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ, У відповідності з Договором, що засновує Європейське
Співтовариство, та, зокрема, статтею 47 (2) цього Договору, відповідно до пропозиції Комісії (1), відповідно до висновку Комітету з економічних та соціальних
питань (2), відповідно до висновку Європейського валютного інституту (3), діючи відповідно до процедури, викладеної у статті 251
Договору (4), оскільки: (1) згідно з цілями Договору необхідно сприяти гармонійному
та збалансованому розвитку економічної діяльності у всьому
Співтоваристві шляхом усунення будь-яких перешкод свободі
встановлювати та свободі надавати послуги в межах Співтовариства;
(2) одночасно з усуненням таких перешкод потрібно звернути
увагу на ситуацію, яка може виникнути, якщо кредитна установа
стикнеться з перешкодами, особливо коли така установа має філії в
інших Державах-членах;
(3) ця Директива є частиною законодавчої бази Співтовариства,
заснованої Директивою 2000/12/ЄС ( 994_277 ) Європейського
Парламенту та Ради від 20 березня 2000 року стосовно заснування та
діяльності кредитних установ (5). З неї випливає, що під час
здійснення своєї діяльності кредитна установа та її філії
складають єдиний економічний суб'єкт для нагляду компетентними
органами Держави, в якій було надано дозвіл на здійснення
діяльності, який є дійсним на території Співтовариства;
(4) особливо не бажано відмовлятися від такої єдності між
установою та її філіями, коли необхідно вживати реорганізаційних
заходів або розпочинати процедури ліквідації;
(5) прийняття Директиви 94/19/ЄС Європейського Парламенту та
Ради від 30 травня 1994 року щодо програм гарантування вкладів
(6) ( 994_275 ), яка ввела принцип обов'язкового членства
кредитних установ у гарантійній програмі їхньої Держави
походження, ще краще демонструє потребу взаємного визнання
реорганізаційних заходів та процедур ліквідації;
(6) адміністративні або судові органи Держави походження
повинні вирішити, кому належать повноваження вирішувати та
впроваджувати реорганізаційні заходи, передбачені чинними законами
та практикою цієї Держави-члена. Враховуючи труднощі гармонізації
законів та практики Держав-членів необхідно встановити взаємне
визнання Державами-членами заходів, що вживаються кожною з них для
відновлення життєздатності кредитної установи, якій було надано
дозвіл здійснювати свою діяльність;
(7) важливо гарантувати, щоб реорганізаційні заходи, що
застосовуються адміністративними та судовими органами Держави
походження та заходи, що застосовуються особами або органами,
призначеними зазначеними владними органами керувати цими
реорганізаційними заходами, (включаючи заходи щодо можливості
призупинення платежів, призупинення примусових заходів або
зменшення суми позовів (претензій) та будь-яких інших заходів, які
можуть зачіпати існуючі права третіх сторін), були ефективними в
усіх Державах-членах;
(8) певні заходи, особливо ті, що стосуються функціонування
внутрішньої структури кредитних установ або прав керівників чи
акціонерів, не повинні охоплюватись цією Директивою, щоб вони
були дієвими у Державі-члені, оскільки згідно з правилами
міжнародного приватного права застосовується законодавство Держави
походження;
(9) певні заходи, особливо ті, які пов'язані з постійним
виконанням умов надання дозволу, вже є предметом взаємного
визнання згідно з Директивою 2001/12/ЄС, оскільки вони не
зачіпають прав третіх сторін, що вже існували до їхнього
застосування;
(10) особи, які беруть участь у функціонуванні внутрішніх
структур кредитних установ, а також керівники та акціонери таких
установ, які мають таку компетенцію, для цілей цієї Директиви не
повинні розглядатися як треті сторони;
(11) необхідно інформувати треті сторони про впровадження
реорганізаційних заходів у Державах місцезнаходження філії, коли
такі заходи могли б заважати реалізації деяких їхніх прав;
(12) принцип рівного ставлення до кредиторів стосовно
можливостей, наданих їм для вжиття певних дій, вимагає від
адміністративних та судових органів Держави походження вжити таких
заходів, які є необхідними для кредиторів у Державі перебування,
щоб мати змогу здійснювати свої права щодо вжиття дій протягом
визначеного часу;
(13) повинна існувати певна координація ролі адміністративних
та судових органів у реорганізаційних заходах та процедурах
ліквідації для філій кредитних установ, що мають головні офіси за
межами Співтовариства та знаходяться в різних Державах-членах;
(14) за відсутності реорганізаційних заходів або у разі їх
невиконання проблемні кредитні установи повинні ліквідовуватися. В
таких випадках необхідно забезпечити спільне визнання процедур
ліквідації та їх результатів у Співтоваристві;
(15) важлива роль, яку відіграють компетентні органи Держави
походження до започаткування процедур ліквідації, може
продовжуватися під час процесу ліквідації для того, щоб ці
процедури проводилися належним чином;
(16) рівноправне ставлення до кредиторів вимагає, щоб
кредитні установи ліквідовувалися згідно з принципами єдності та
універсальності, що вимагає поширення виключної юрисдикції
адміністративних та судових органів Держави походження, визнання
та реалізації їх рішень в усіх інших Державах-членах, без
будь-яких формальностей, прийняття результатів, приписаних їм
законодавством Держави походження, окрім випадків, коли ця
Директива передбачає інше;
(17) імунітет від впливу реорганізаційних заходів та процедур
ліквідації за певними контрактами та правами обмежується цими
результатами та не поширюється на інші питання щодо
реорганізаційних заходів та процедур ліквідації, таких як подання,
перевірка, приймання та ранжирування позовів (претензій), які
стосуються цих контрактів, а також прав та правил, що керують
розподілом надходжень від реалізації активів, на які
розповсюджується законодавство Держави походження;
(18) добровільна ліквідація можлива у разі, коли кредитна
установа є платоспроможною. Проте адміністративні або судові
органи Держави походження можуть, у разі необхідності, прийняти
рішення щодо реорганізаційних заходів або процедур ліквідації
навіть після того, як добровільна ліквідація розпочалася;
(19) відкликання дозволу на здійснення банківської діяльності
є одним з результатів, яким обов'язково супроводжується
ліквідація. Однак відкликання не повинно заважати продовженню
певних видів діяльності установи тою мірою, яка є необхідною або
доцільною для цілей ліквідації. Таке продовження діяльності може
однак регулюватися Державою походження з дозволу та під наглядом
її компетентних органів;
(20) з метою надання можливості подавати позови (претензії)
або надавати відомості стосовно позовів (претензій) у визначений
час надання інформації відомим кредиторам на індивідуальній основі
є настільки ж важливим, як і публікація. Таке надання інформації
повинно проходити без дискримінації кредиторів, що знаходяться у
Державі-члені іншій, ніж Держава походження, виходячи з їхнього
місцезнаходження або з природи їхніх позовів (претензій).
Кредиторів слід інформувати належним чином під час всього перебігу
процедур ліквідації;
(21) з єдиною метою застосування положень цієї Директиви до
реорганізаційних заходів та процедур ліквідації, що включають
розташовані у Співтоваристві філії кредитної установи, головний
офіс якої знаходиться у третій країні, визначення "Держава
походження", "компетентні органи" та "адміністративні або юридичні
органи" повинні відноситись до тієї Держави-члена, в якій
знаходиться філія;
(22) якщо кредитна установа, яка має головний офіс за межами
Співтовариства, має філії більш, ніж в одній Державі-члені, кожна
філія повинна отримувати індивідуальний режим застосування цієї
Директиви. В такому разі адміністративні або судові органи та інші
компетентні органи, так само як адміністратори та ліквідатори,
повинні намагатися координувати їхню діяльність;
(23) хоча важливо дотримуватись правила, що законодавство
Держави походження визначає всі результати реорганізаційних
заходів або процедур ліквідації, як процедурних так і
субстантивних, також необхідно пам'ятати, що такі результати
можуть суперечити нормативним правилам, які зазвичай
застосовуються у контексті економічної та фінансової діяльності
кредитної установи з сумнівною репутацією та її філій в інших
Державах-членах. У деяких випадках посилання на законодавство
іншої Держави-члена свідчить про обов'язкову умову наявності
принципу, згідно з яким слід застосовувати законодавство Держави
походження;
(24) така умова особливо необхідна для захисту службовців,
які мають трудовий контракт з кредитною установою, для гарантії
безпеки операцій стосовно окремих видів власності та захисту
цілісності регульованих ринків, які функціонують відповідно до
законодавства Держави-члена і на яких здійснюється торгівля
фінансовими інструментами;
(25) операції, які проводяться в межах платіжних та
розрахункових систем, охоплюються Директивою 98/26/ЄС
( 994_455 ) Європейського Парламенту та Ради від 19 травня 1998
року про порядок здійснення розрахунків у платіжних системах та
системах обігу цінних паперів (7);
(26) прийняття цієї Директиви не зачіпає положення Директиви
98/26/ЄС ( 994_455 ), згідно з якою справи про неплатоспроможність
не повинні мати будь-яких наслідків для правомірності
розпоряджень, що обгрунтовано увійшли в систему, або для застави,
передбаченої системою;
(27) деякі реорганізаційні заходи або процедури ліквідації
передбачають призначення особи для управління ними. Таким чином,
визнання призначення такої особи та її повноважень в усіх
Державах-членах є важливим фактором у впровадженні рішень,
прийнятих у Державі походження. Однак повинні визначатися межі, в
яких така особа може здійснювати свої повноваження, коли вона діє
за межами Держави походження;
(28) кредитори, які уклали контракти з кредитною установою до
прийняття рішення про реорганізаційні заходи або застосування
процедур ліквідації, повинні бути захищені від поширення на них
положень про недійсність (анулювання) зобов'язань,
необов'язковість їхнього виконання або не введення в силу, що
встановлені законодавством Держави походження в тому разі, коли
бенефіціар операції надає свідчення про те, що у законі, який
застосовується до такої операції, немає наявних засобів
оспорювання відповідної дії у випадку, що розглядається;
(29) необхідно гарантувати конфіденційність покупців - третіх
сторін у реєстрах або рахунках щодо певних активів, записи про які
містяться у таких реєстрах чи рахунках, і поширити це положення на
покупців нерухомості навіть після того, як були розпочаті
процедури ліквідації або були прийняті реорганізаційні заходи.
Єдиний засіб гарантії такої конфіденційності - це зробити так, щоб
юридична сила купівлі підпадала під вимоги закону, який діє у
місці знаходження нерухомих матеріальних цінностей, або закону
Держави, згідно з яким ведуться записи в реєстрі чи рахунку;
(30) у судовому процесі при розгляді результатів
реорганізаційних заходів або процедур ліквідації керуються
законодавством тієї Держави-члена, де має розглядатися такий позов
(претензія), винятком є застосування lex concursus. Вплив таких
заходів і процедур на примусові дії щодо певної особи, коли ці дії
є результатом судових процесів, регулюється законодавством Держави
походження відповідно до загальної норми, встановленої цією
Директивою;
(31) слід внести положення для адміністративних чи судових
органів у Державі походження стосовно негайного повідомлення
компетентних органів Держави перебування про прийняття будь-яких
реорганізаційних заходів чи відкриття процедур ліквідації, при
можливості до прийняття таких заходів чи відкриття процедур
ліквідації, або ж, якщо це неможливо, повідомити відразу після
цього;
(32) професійна таємниця, як визначено в статті 30 Директиви
2000/12/ЄС ( 994_277 ), є важливим елементом в усіх інформаційних
чи консультаційних процедурах. З цієї причини її мають поважати
всі адміністративні органи, що беруть участь у таких процедурах,
тоді як судові органи щодо цього мають дотримуватися відповідних
національних положень,
УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:
Розділ I. Сфера застосування і визначення
Стаття 1
Сфера застосування
1. Ця Директива має застосовуватися до кредитних установ та
їх філій, відкритих в Державах-членах, окрім тих, де вони мають
головні офіси, як це визначено в пунктах 1 і 3 статті 1 Директиви
2000/12/ЄС ( 994_277 ), з дотриманням умов і винятків, що
містяться в статті 2 (3) вказаної Директиви. 2. Положення цієї Директиви стосовно філій кредитної
установи, яка має головний офіс поза межами Співтовариства, мають
застосовуватися лише тоді, коли така установа має філії принаймні
у двох Державах-членах Співтовариства.
Стаття 2
Визначення
Для цілей цієї Директиви: "Держава походження" означає Державу походження, яка є членом
(Співтовариства), в значенні пункту 6 статті 1 Директиви
2000/12/ЄС; "Держава перебування" означає Державу перебування, яка є
членом (Співтовариства), в значенні пункту 7 статті 1 Директиви
2000/12/ЄС ( 994_277 ); "Філія" означає філію в значенні пункту 3 статті 1 Директиви
2000/12/ЄС; "Компетентні органи" означає компетентні органи в значенні
пункту 4 статті 1 Директиви 2000/12/ЄС; "Адміністратор" означає будь-яку особу або орган, які
призначені адміністративною або судовою владою і завдання яких
полягає у керівництві реорганізаційними заходами; "Адміністративні або судові органи" мають означати такі
адміністративні або судові органи Держав-членів, які є
компетентними для проведення реорганізаційних заходів або процедур
ліквідації; "Реорганізаційні заходи" означають заходи, спрямовані на
збереження або відновлення (оздоровлення) фінансового стану
кредитної установи, які могли б вплинути на попередньо існуючі
права третіх сторін, включаючи заходи, що передбачають можливість
призупинення платежів, тимчасове припинення дії заходів впливу або
зменшення суми позову (претензії"); "Ліквідатор" означає будь-яку особу або орган, які призначені
адміністративними або судовими органами і на які покладено
завдання управління процедурами ліквідації; "Процедури ліквідації" означають колективні процедури, які
започатковуються і контролюються адміністративними або судовими
органами Держави-члена з метою реалізації активів під наглядом цих
органів, у тому числі якщо процедури закінчуються компромісною
угодою боржника з кредитором або іншим подібним засобом; "Регульований ринок" має означати регульований ринок у
значенні пункту 13 статті 1 Директиви 93/22/ЄЕС ( 994_187 ) ; "Інструменти" має означати всі інструменти, зазначені в
розділі B Додатка до Директиви 93/22/ЄЕС.
Розділ II. Реорганізаційні заходи
A. Кредитні установи, головні офіси яких
знаходяться в межах Співтовариства
Стаття 3
Прийняття реорганізаційних заходів:
законодавство, що застосовується
1. Адміністративні або судові органи Держави походження
повинні мати право самі приймати рішення щодо впровадження одного
чи більше реорганізаційних заходів щодо кредитної установи,
включаючи її філії, відкриті в інших Державах-членах. 2. Реорганізаційні заходи повинні застосовуватися згідно з
законами, нормами і процедурами, що діють у Державі походження,
якщо цією Директивою не передбачене інше. Вони повинні
застосовуватись повною мірою відповідно до законодавства такої
Держави-члена на всій території Співтовариства без будь-яких
подальших формальностей, включаючи заходи стосовно третіх сторін в
інших Державах-членах навіть у разі, коли норми Держави
перебування, що застосовуються до них, не передбачають таких
заходів або обумовлюють їх впровадження умовами, що не
виконуються. Реорганізаційні заходи повинні застосовуватись на території
Співтовариства після того, як вони вступають в силу в тій
Державі-члені, в якій вони були прийняті.
Стаття 4
Надання інформації компетентним органам Держави перебування
Адміністративні чи судові органи Держави походження повинні
без затримки повідомляти будь-яким можливим способом компетентні
органи Держави перебування про своє рішення прийняти будь-які
організаційні заходи, включаючи практичні результати, які можуть
мати такі заходи, причому слід здійснювати таке інформування, якщо
є змога, до прийняття таких заходів або відразу після їх
прийняття. Інформація повинна надаватись компетентними органами
Держави походження.
Стаття 5
Надання інформації наглядовим органам Держави походження
У разі, коли адміністративні або судові органи Держави
перебування вважають за необхідне запровадити на своїй території
один чи більше реорганізаційних заходів, вони повинні відповідним
чином повідомити про це компетентні органи Держави походження.
Інформація надається компетентними органами Держави перебування.
Стаття 6
Публікація
1. Якщо впровадження реорганізаційних заходів, про
застосування яких вирішено відповідно до статті 3 (1) і (2), може
вплинути на права третіх сторін у Державі перебування, і якщо в
Державі походження можна подати апеляцію проти рішення про такі
заходи, то адміністративні або судові органи Держави походження чи
адміністратор або будь-яка особа, уповноважена здійснювати такі
заходи в Державі походження, повинні опублікувати витяг із такого
рішення в Офіційному журналі Європейських Співтовариств і в двох
національних газетах кожної Держави перебування з метою, зокрема,
сприяння вчасному використанню права на апеляцію. 2. Витяг із рішення, передбачений в параграфі 1, має бути
направлений якомога раніше і найбільш адекватним способом до Офісу
офіційних публікацій Європейських Співтовариств і двом
національним газетам в кожній Державі перебування. 3. Офіс офіційних публікацій Європейських Співтовариств
повинен опублікувати витяг принаймні протягом 12 днів від дня його
направлення. 4. Витяг із рішення для публікації має, зокрема, визначати
офіційною мовою або мовами відповідних Держав-членів мету і
правову основу прийнятого рішення, часові рамки для подання
апеляцій, конкретне чітко зрозуміле зазначення дати закінчення
часових рамок та повну адресу органів чи суду, компетентних
вислухати апеляцію. 5. Реорганізаційні заходи повинні застосовуватися незалежно
від заходів, визначених у параграфах 1-3, і повинні мати виключну
силу щодо кредиторів, якщо адміністративні або судові органи
Держави походження, або законодавство цієї Держави, яким керуються
при застосуванні таких заходів, не передбачають інший порядок.
Стаття 7
Обов'язок повідомляти відомих кредиторів
і право на подання позовів (претензій)
Якщо законодавство Держави походження вимагає подання позову
(претензії), щоб бути визнаним, або передбачає обов'язкове
повідомлення про такі заходи кредиторів, що мають юридичні адреси,
постійне місце проживання або головні офіси у цій державі, то
адміністративні або судові органи Держави походження, або
адміністратор також повинні поінформувати відомих кредиторів, що
мають юридичні адреси, постійні місця проживання або головні офіси
в інших Державах-членах, як це встановлено процедурами,
викладеними у статтях 14 і 17 (1). Якщо законодавство Держави походження для кредиторів, що
мають юридичні адреси, постійні місця проживання або головні офіси
у цій Державі, передбачає право на подання позовів (претензій) або
представлення міркувань стосовно своїх позовів (претензій), то
кредитори, які мають юридичні адреси, постійні місця проживання
або головні офіси в інших Державах-членах, також мають таке право
відповідно до процедур, визначених у статті 16 і статті 17 (2).
B. Кредитні установи, головні офіси яких знаходяться
за межами Співтовариства
Стаття 8
Філії кредитних установ третіх країн
1. Адміністративні або юридичні органи Держави перебування
філії кредитної установи, яка має головний офіс за межами
Співтовариства, без затримки повинні поінформувати будь-яким
доступним способом компетентні органи інших Держав перебування, в
яких ця установа заснувала філії, включені в список, на який є
посилання в статті 11 Директиви 2000/12/ЄС та який публікується
кожного року в Офіційному журналі Європейських Співтовариств, про
своє рішення вжити певних реорганізаційних заходів, включаючи
практичні результати, які можуть мати такі заходи, якщо є змога,
до їх прийняття, або зразу ж після прийняття. Інформація надається
компетентними органами Держави перебування, адміністративні або
судові органи якої вирішують вжити таких заходів. 2. Адміністративні чи судові органи, про які йдеться в пункті
1, повинні докласти зусиль, щоб координувати свої дії.
Розділ III. Процедури ліквідації
A. Кредитні установи, головні офіси яких знаходяться в
межах Співтовариства
Стаття 9
Початок процедур ліквідації.
Інформація, яку необхідно надавати іншим компетентним органам
1. Тільки адміністративні або судові органи Держави
походження, відповідальні за ліквідацію, повинні мати повноваження
приймати рішення про початок процедури ліквідації кредитної
установи, включаючи її філії, відкриті в інших Державах-членах. 2. Рішення про початок процедури ліквідації, яке приймає
адміністративний або судовий орган Держави походження, повинне без
подальших формальностей бути визнаним на території всіх інших
Держав-членів і вступати на їхній території в силу після того,
коли це рішення вступає в силу в Державі-члені, в якій почалась
процедура ліквідації. 3. Адміністративні або судові органи Держави походження
повинні без затримки всіма доступними способами, якщо можливо - до
початку або відразу після початку ліквідації, повідомити
компетентні органи Держави перебування про своє рішення розпочати
процедури ліквідації, а також про практичні результати, які такі
процедури можуть мати. Інформацію повинні надавати компетентні
органи Держави походження.
Стаття 10
Законодавство, що застосовується
1. Кредитна установа повинна бути ліквідована згідно із
законами, директивами та процедурами, які застосовуються в Державі
походження цієї установи, якщо цією Директивою не передбачено
інше. 2. Законодавство Держави походження повинно визначати,
зокрема таке: (a) майно, яке підлягає управлінню, та режим майна, яке
кредитна установа придбала після початку процедур ліквідації;
(b) відповідні права кредитної установи та ліквідатора; (c) умови, за яких можливі компенсації; (d) вплив процедур ліквідації на поточні контракти, в яких
кредитна установа виступає стороною;
(e) вплив процедур ліквідації на судові справи, порушені
окремими кредиторами, за винятком незакінчених судових справ, про
які йдеться в статті 32;
(f) позови (претензії) проти кредитної установи та вивчення
позовів (претензій), що подаються після початку процедур
ліквідації;
(g) правила, які регламентують подання, перевірку та визнання
позовів (претензій);
(h) правила, які регламентують розподіл надходжень від
реалізації активів, черговість позовів (претензій) та права
кредиторів, які отримали часткову компенсацію після початку
процедур щодо неплатоспроможності в силу права чи шляхом
зарахування;
(i) умови припинення процедур щодо неплатоспроможності,
зокрема шляхом укладення компромісної угоди, і результати такого
припинення;
(j) права кредиторів після закінчення процедур ліквідації; (k) хто має нести витрати, пов'язані з проведенням процедур
ліквідації;
(l) правила, пов'язані з недійсністю, спірністю або
відсутністю юридичної сили законодавчих актів, які спричиняють
шкоду всім кредиторам.
Стаття 11
Консультації компетентних органів
перед добровільною ліквідацією
1. Компетентні органи Держави походження потрібно
проконсультувати в найбільш адекватній формі перед тим, як органи,
які керують кредитною установою, приймуть рішення про добровільну
ліквідацію. 2. Добровільна ліквідація кредитної установи не повинна
заважати прийняттю заходів реорганізації або початку процедур
ліквідації.
Стаття 12
Позбавлення кредитної установи дозволу
на здійснення діяльності
1. Якщо вирішено розпочати процедури ліквідації кредитної
установи за відсутності заходів реорганізації чи після їх
невдалого застосування, установу треба позбавити дозволу на
здійснення діяльності, зокрема згідно із методикою, викладеною в
статті 22 (9) Директиви 2000/12/ЄС. 2. Позбавлення дозволу, передбачене п. 1, не повинно заважати
особі чи особам, які уповноважені провести ліквідацію, виконувати
певні види діяльності кредитної установи наскільки це є необхідним
чи адекватним в цілях ліквідації. Держава походження може
забезпечити виконання таких видів діяльності за згодою та під
наглядом компетентних органів такої Держави-члена.
Стаття 13
Публікація
Ліквідатори або будь-який адміністративний чи судовий орган
повинні оголосити про рішення розпочати процедури ліквідації,
опублікувавши витяг з рішення про проведення ліквідації в
Офіційному журналі Європейських Співтовариств і щонайменше в двох
вітчизняних газетах кожної Держави перебування.
Стаття 14
Надання інформації відомим кредиторам
1. З початком процедур ліквідації адміністративний або
судовий орган Держави походження або ліквідатор повинні без
затримки в індивідуальному порядку повідомити відомих кредиторів,
які мають постійну адресу, постійне місце проживання чи
місцезнаходження головних офісів в інших Державах-членах, крім
випадків, коли законодавство Держави походження не вимагає подання
позову (претензії), щоб бути визнаним. 2. Така інформація, надана шляхом відправки повідомлення,
повинна зокрема містити часові обмеження, штрафи, встановлені щодо
таких часових обмежень, назву органу чи організації,
уповноважених прийняти позови (претензії) чи відомості, які
відносяться до позовів (претензій), а також інші встановлені
заходи. В такому повідомленні необхідно також вказати, чи повинні
кредитори, чиї позови (претензії) мають перевагу або забезпечені у
справі, подавати свої позови (претензії).
Стаття 15
Виконання зобов'язань
Якщо зобов'язання виконуються на користь кредитної установи,
яка не є юридичною особою і яка є об'єктом процедур ліквідації,
розпочатих в іншій Державі-члені, коли вони мали бути виконаними
на користь ліквідатора за цими процедурами, слід вважати, що
особа, яка виконує зобов'язання, звільнена від них, якщо вона не
знала про відкриття процедур. Якщо таке зобов'язання виконується
до публікації, передбаченої статтею 13, буде визнано доведеним, що
особа, яка виконує зобов'язання, за відсутності доказу про
протилежне, не знала про початок процедури ліквідації; якщо
зобов'язання виконуються після публікації, передбаченої статтею
13, буде визнано доведеним, що особа, яка виконує зобов'язання, за
відсутності протилежних доказів, знала про початок процедури
ліквідації.
Стаття 16
Право на позов (претензію)
1. Будь-який кредитор, який має певну адресу, постійне місце
проживання чи місцезнаходження головного офісу в Державі-члені,
іншій, ніж Держава походження, включаючи державні органи влади
Держав-членів, повинен мати право подавати позови (претензії) чи
представляти письмові відомості, що стосуються позовів
(претензій). 2. Позови (претензії) всіх кредиторів, чиї адреси, постійні
місця проживання чи місцезнаходження головних офісів знаходяться в
інших Державах-членах, а не в Державі походження, повинні
розглядатися і класифікуватися так само, як і позови (претензії)
рівноцінного характеру, що можуть бути подані кредиторами, які
мають адресу, постійне місце проживання чи місцезнаходження
головного офісу в Державі походження. 3. Крім випадків, коли закон Держави походження передбачає
надання відомостей щодо позовів (претензій), кредитор повинен
надіслати копії допоміжних документів, якщо вони є, і повинен
вказати характер позову (претензії), дату виникнення позовних
(претензійних) вимог та суму позову (претензії), а також чи
посилається він на переважне право, забезпечення позову
(претензії) або збереження права на позов (претензію), та які
активи покриваються його гарантією.
Стаття 17
Мови
1. Інформація, про яку йдеться у статтях 13 та 14, повинна
подаватися офіційною мовою або однією з офіційних мов Держави
походження. Для подання такої інформації використовується бланк із
заголовком "Запрошення подати позов (претензію). Дотримання
часових обмежень обов'язкове" всіма мовами Європейського Союзу,
або, у разі, коли закон Держави походження дозволяє подати на
розгляд свідчення стосовно позову (претензії), із заголовком
"Запрошення подати свідчення стосовно позову (претензії).
Дотримання часових обмежень обов'язкове". 2. Будь-який кредитор, юридична адреса, постійне
місцезнаходження або головний офіс якого знаходиться в
Державі-члені, але не в Державі походження, може подавати позов
(претензію) чи свідчення, пов'язані з його позовом (претензією),
офіційною мовою або однією з офіційних мов цієї Держави-члена.
Однак у цьому випадку позов (претензія) чи свідчення повинні мати
заголовок "Подання позову (претензії)" чи "Подання свідчень
стосовно позову (претензії)", написаний офіційною мовою або однією
з офіційних мов Держави походження. Додатково від кредитора також
може вимагатися переклад на таку мову позову (претензії) чи
свідчень стосовно позову (претензії).
Стаття 18
Регулярне надання інформації кредиторам
Ліквідатори повинні регулярно інформувати кредиторів належним
чином, зокрема про проходження процесу процедури ліквідації.
B. Кредитні установи, головні офіси яких
знаходяться за межами Співтовариства
Стаття 19
Філії кредитних установ третіх країн
1. Адміністративні або судові органи влади Держави
перебування філії кредитної установи, головний офіс якої
знаходиться за межами Співтовариства, повинні негайно повідомляти
у будь-який доступний спосіб компетентні органи інших Держав
перебування, де кредитна установа заснувала філії згідно з
переліком, на який є посилання у статті 11 Директиви 2000/12/ЄС та
який публікується кожного року в Офіційному журналі Європейських
Співтовариств, про своє рішення розпочати процедури ліквідації, у
тому числі про практичні результати, до яких такі процедури можуть
призвести, по можливості до відкриття справи або негайно після
цього. Інформація повинна надаватися компетентними органами першої
із зазначених вище Держав перебування. 2. Адміністративні або судові органи влади, які вирішують
відкрити судову справу про ліквідацію філії кредитної установи,
головний офіс якої знаходиться за межами Співтовариства, повинні
повідомити компетентні органи інших Держав перебування про те, що
ліквідаційну справу відкрито, а дозвіл на здійснення діяльності
відкликано. 3. Інформація надається компетентними органами Держави, в
якій було прийнято рішення про відкриття судової справи. 4. Адміністративні або судові органи, про які йдеться в
параграфі 1, повинні докласти зусиль для координації своїх дій.
Усі ліквідатори також мають докласти зусиль для координації своїх
дій.
Розділ IV. Загальні положення щодо реорганізаційних
заходів та судового розгляду ліквідаційної справи
Стаття 20
Вплив на деякі контракти та права
Вплив реорганізаційних заходів та відкриття ліквідаційних
судових справ на: (a) трудові договори та відносини повинні регулюватися
виключно законами Держави-члена, до якої трудовий договір має
відношення;
(b) контракт, який надає право використовувати чи купувати
нерухоме майно, має регулюватися виключно законами Держави-члена,
на території якої знаходиться нерухоме майно. Цими законами
визначається, є майно рухомим чи нерухомим;
(c) права щодо нерухомого майна, судна чи літака, які мають
бути зареєстровані у державному реєстрі, має регулюватися виключно
законами Держави-члена, у віданні якої знаходиться реєстр.
Стаття 21
Права третьої сторони в справах
1. Вжиття заходів реорганізації або відкриття ліквідаційної
справи не впливають на права кредиторів чи третіх сторін стосовно
матеріальних або нематеріальних, рухомих або нерухомих активів -
як спеціальних активів, так і сукупності невизначених активів у
цілому, які змінюються час від часу, - що належать кредитним
установам, які знаходяться на території іншої Держави-члена на
момент затвердження таких заходів або відкриття такої справи. 2. Права, про які йдеться в параграфі 1, зокрема означають: (a) право розпоряджатися активами або розпорядитися ними та
отримати компенсацію з виручки або доходу від таких активів,
зокрема в силу заставного права або застави;
(b) ексклюзивне право на задоволення позову (претензії),
зокрема право, гарантоване заставним правом стосовно позову
(претензії) або передачею позову (претензії) шляхом надання
гарантії;
(c) право вимагати активи та/або відшкодування у будь-кого,
хто володіє ними чи використовує їх не так, як того бажає
вповноважена сторона;
(d) право у справі на переважне використання активів. 3. Право, записане в державному реєстрі та таке, що має
позовну силу проти третіх сторін, згідно з яким можна отримати
право у справі згідно з параграфом 1, слід вважати правом у
справі. 4. Параграф 1 не виключає дій за положеннями анулювання,
необов'язковості для виконання або не введення в силу, викладеними
в статті 10(2)(1).
Стаття 22
Збереження права власності
1. Затвердження реорганізаційних заходів чи відкриття
ліквідаційної справи стосовно кредитної установи, що купує активи,
не впливає на права покупця, що базуються на збереженні права
власності, у тих випадках, коли на час затвердження таких заходів
чи відкриття таких справ активи знаходяться на території
Держави-члена, яка не є державою, в якій вказані заходи було
прийнято чи вказану справу відкрито. 2. Затвердження реорганізаційних заходів чи відкриття
ліквідаційної справи стосовно кредитної установи, що продає
активи, після доставки активів не дає підстав для анулювання чи
припинення продажу та не заважає покупцю отримати право власності,
у тих випадках, коли на час затвердження таких заходів чи
відкриття таких справ продані активи знаходяться на території
Держави-члена, яка не є державою, в якій вказані заходи було
прийнято чи вказану справу відкрито. 3. Параграфи 1 і 2 не виключають дій за положеннями
анулювання, необов'язковості для виконання або не введення в силу,
викладеними в статті 10(2)(1).
Стаття 23
Компенсація
1. Затвердження реорганізаційних заходів чи відкриття
ліквідаційної справи не впливає на права кредиторів вимагати
компенсацію своїх позовів (претензій) до кредитної установи у
разі, коли така компенсація дозволена законом, під який підпадає
позов (претензія) кредитної установи. 2. Параграф 1 не виключає дій за положеннями анулювання,
необов'язковості для виконання або не введення в силу, викладеними
в статті 10(2)(1).
Стаття 24
Закон місцезнаходження майна
Введення в силу майнових прав за інструментами або інших прав
за інструментами, існування чи передача яких передбачає занесення
їх до реєстру, рахунку чи централізованої депозитарної системи, що
знаходяться чи зберігаються в Державі-члені, регулюється законом
тієї Держави-члена, в якій реєстр, рахунок чи централізована
депозитарна система, до яких треба занести ці права, знаходяться
чи зберігаються.
Стаття 25
Домовленості про взаємну компенсацію
Домовленості про взаємну компенсацію регулюються виключно
положеннями контракту, в рамках якого окреслено такі домовленості.
Стаття 26
Домовленості про зворотну купівлю (репо)
Без шкоди для статті 24 домовленості про зворотну купівлю
регулюються виключно положеннями контракту, в рамках якого
окреслено такі домовленості.
Стаття 27
Регульовані ринки
Не порушуючи положення статті 24, операції, що проводяться в
рамках регульованого ринку, керуються виключно положеннями
контракту, який регулює такі операції.
Стаття 28
Підтвердження призначення ліквідаторів
1. Призначення адміністратора або ліквідатора повинно
підтверджуватися завіреною копією оригіналу рішення про його
призначення або іншим свідоцтвом, виданим адміністративним органом
чи органом судової влади Держави походження. 2. Може вимагатися переклад на офіційну мову або на одну з
офіційних мов Держави-члена, на чиїй території адміністратор або
ліквідатор має намір діяти. Не повинні вимагатися легалізація або
інші подібні формальності. 3. Адміністратори й ліквідатори повинні мати право діяти на
території всіх Держав-членів і здійснювати всі повноваження, на
які вони мають право на території Держави походження. Вони можуть
також призначати осіб для допомоги або, якщо це доцільно,
представлення їх під час проведення заходів з реорганізації або
процедур ліквідації, зокрема в Державах перебування, і в тому
числі для вирішення будь-яких проблем, які виникають перед
кредиторами в такій Державі-члені. 4. Під час здійснення своїх повноважень адміністратор або
ліквідатор повинні дотримуватися законів Держави-члена, на
території якої вони мають намір вжити заходів, зокрема стосовно
порядку реалізації активів та надання інформації службовцям. До
цих повноважень не повинно включатися використання сили або право
встановлювати порядок процесуальних дій або вирішення спірних
питань.
Стаття 29
Реєстрація в державному реєстрі
1. Адміністратор, ліквідатор або будь-який орган державного
управління чи судової влади Держави походження можуть вимагати,
щоб заходи з реорганізації або рішення про початок процедури
ліквідації реєструвалися в земельному, торговельному чи в
будь-якому іншому державному реєстрі, що ведеться в інших
Державах-членах. 2. Держава-член може проте запроваджувати обов'язкову
реєстрацію. У цьому разі особа або орган влади, про які говорилося
в попередньому параграфі, повинні вжити всіх заходів, необхідних
для забезпечення такої реєстрації. 3. Витрати на реєстрацію повинні вважатися витратами,
зробленими в зв'язку з виконанням процедур.
Стаття 30
Акти, що завдають шкоди
1. Стаття 10 не повинна застосовуватися щодо правил, які
стосуються позбавлення юридичної сили, можливості позбавлення
юридичної сили чи можливості незастосування юридичних актів, що
завдають шкоди кредиторам в цілому, коли особа, яка отримує вигоду
від таких актів надає докази того, що: - акт, який завдає шкоди кредиторам в цілому, має
виконуватися згідно із законами Держави походження, та - що закон не дозволяє будь-яких засобів оспорювання акта,
про який ідеться в цьому випадку. 2. Якщо реорганізаційний захід, рішення про який було
прийняте органом судової влади, передбачає правила, що стосуються
позбавлення юридичної сили, можливості позбавлення юридичної сили
чи можливості незастосування юридичних актів, що завдають шкоди
кредиторам в цілому, виконаних до прийняття рішення про цей захід,
стаття 3 (2) не повинна застосовуватися у випадках, про які
йдеться в параграфі 1 цієї статті.
Стаття 31
Захист третіх сторін
Якщо актом, укладеним після прийняття рішення про
реорганізаційний захід або початок процедури ліквідації, кредитна
установа відчужує для компенсації: - активи у вигляді нерухомого майна, - судно чи літак, що повинні реєструватися в державному
реєстрі, або - інструменти чи права в таких інструментах, передача яких
передбачає їх реєстрацію в реєстрі, на рахунку чи в
централізованій депозитарній системі, які ведуться або знаходяться
в Державі-члені, чинність цього акта має тлумачитися згідно з законами
Держави-члена, на території якої знаходяться активи у вигляді
нерухомого майна або орган якої веде реєстр, рахунок чи
депозитарну систему.
Стаття 32
Незавершені судові справи
Вплив реорганізаційних заходів або процедур ліквідації на
незавершені судові справи стосовно активів або прав, які були
втрачені кредитною установою, мають керуватися виключно законами
Держави-члена, в якій розглядається судова справа.
Стаття 33
Професійна таємниця
На всіх осіб, від яких вимагається отримувати або
розповсюджувати інформацію, пов'язану з процедурами інформування
або консультацій, викладеними в статтях 4, 5, 8, 9, 11 та 19,
повинні розповсюджуватися положення про професійну таємницю згідно
з правилами та умовами, викладеними в статті 30 Директиви
2000/12/ЄС, за винятком будь-яких органів судової влади, до яких
застосовуються існуючі положення національного законодавства.
Розділ V. Заключні положення
Стаття 34
Виконання
1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, нормативні акти
та адміністративні положення, потрібні для забезпечення
відповідності з цією Директивою, до 5 травня 2004 року. Вони
повинні негайно інформувати про це Комісію. Національні положення,
прийняті для застосування цієї Директиви, мають стосуватися лише
реорганізаційних заходів або процедур ліквідації, рішення про які
були прийняті, або які розпочалися після дати, вказаної в першому
підпараграфі. Прийняті рішення про заходи або процедури, розпочаті
до цієї дати, повинні і надалі регулюватись законами, які
застосовувалися до них на час прийняття рішення або початку
процедури. 2. Коли Держави-члени вживатимуть цих заходів, ці документи
повинні містити в собі посилання на цю Директиву або видаватися в
супроводженні такого посилання під час їх офіційної публікації.
Способи здійснення цього посилання мають визначатися
Державами-членами. 3. Держави-члени мають передавати до Комісії тексти основних
положень національного законодавства, які вони приймають в галузі,
що має керуватися цією Директивою.
Стаття 35
Набуття чинності
Ця Директива набуває чинності з дати її опублікування.
Стаття 36
Адресати
Ця Директива адресується Державам-членам.
Прийнято в Люксембурзі 4 квітня 2001 року.
Від Європейського Парламенту
Голова
Н. Фонтен
Від Ради
Президент
Б. Розенгрен
(1) OJ C 356, 31.12.1985, стор. 55 та OJ C 36, 08.02.1988,
стор. 1.
(2) OJ C 263, 20.10.1986, стор. 13. (3) OJ C 332, 30.10.1998, стор. 13. (4) Висновок Європейського Парламенту від 13 березня 1987
року (OJ C 99, 13.04.1987, стор. 211), підтверджений 2 грудня 1993
року (OJ C 342, 20.12.1993, стор. 30), Загальна позиція Ради від
17 липня 2000 року (OJ C 300, 20.10.2000, стор. 13) та Рішення
Європейського Парламенту від 16 січня 2001 року (ще не
опубліковане в Офіційному Журналі). Рішення Ради 12 березня 2001
року.
(5) OJ L 126, 26.05.2000, стор. 1 Директива, доповнена
Директивою 2000/28/ЄС (OJ L 275, 27.10.2000, стор. 37).
(6) OJ L 135, 31.05.1994, стор. 5. (7) OJ L 166, 11.06.1998, стор. 45.
Офіційний Журнал N L 125, 05/05/2001 стор. 0015 - 0023.
Неофіційний переклад директив Європейського Союзу здійснено
працівниками сектора законодавчих ініціатив та адаптації
законодавства України до законодавства ЄС юридичного департаменту
Національного банку України.
Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності,
випуск 6, Київ 2002, стор. 40 - 52.



вгору