Документ v0002700-85, поточна редакція — Редакція від 25.05.1998, підстава - v0015700-98

                                                          
ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
N 2 від 12.04.85
м.Київ
vd850412 vn2

Про деякі питання, що виникли в практиці застосування
судами Житлового кодексу України
( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму
Верховного Суду України
N 2 від 10.03.89
N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92
N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )

Правильне застосування ЖК ( 5464-10 ), введеного в дію з 1
січня 1984 р., має важливе значення в забезпеченні гарантованого
Конституцією України ( 888-09 ) права громадян на житло і
зміцнення законності в житлових правовідносинах. ( Абзац перший
преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 ) Вивчення судової практики в житлових справах показало, що
суди в основному правильно, відповідно до чинного законодавства,
вирішують справи цієї категорії. Разом з тим у ряді випадків
допускаються помилки при застосуванні деяких норм ЖК і виникають
питання, що потребують роз'яснення. З метою забезпечення правильного застосування судами норм
житлового законодавства Пленум Верховного Суду України
П О С Т А Н О В Л Я Є:
1. Звернути увагу судів на необхідність точного додержання
норм ЖК ( 5464-10 ), маючи на увазі, що правильний і своєчасний
розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення
конституційного права громадян на житло, захисту прав і
охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств,
установ, організацій в здійсненні покладених на них завдань по
управлінню житловим фондом, експлуатації і збереженню його. 2. Судовому розгляду відповідно до ст.24 ЦПК ( 1501-06 )
підлягають спори, пов'язані з договором найму жилого приміщення,
і, зокрема: про надання наймачеві звільненого жилого приміщення в
квартирі, в якій він проживає, якщо йому відмовлено в наданні
цього приміщення або на нього видано ордер іншій особі чи воно
передано іншому наймачеві, який проживає в цій же квартирі; про
відмову у видачі охоронного свідоцтва; про примусовий обмін
займаного жилого приміщення; відмову підприємства, установи і
організації (крім колгоспів) у згоді на обмін або виконкому - у
видачі обмінного ордера; про переселення на час капітального
ремонту жилого будинку; про відмову в наданні жилого приміщення,
що збереглося після капітального ремонту; про визнання і втрату
права на жиле приміщення; про видачу ордера на жиле приміщення, що
надається згідно зі статтями 52, 53 ЖК України у будинку відомчого
житлового фонду за спільним рішенням адміністрації і
профспілкового комітету або в будинку громадського житлового фонду
за спільним рішенням органу громадської організації і
профспілкового комітету з наступним повідомленням виконкому
місцевої Ради про надання жилого приміщення для заселення у
випадку відмови виконкому у видачі ордера; про надання жилого
приміщення за вимогами громадян, які мають право на позачергове
надання жилих приміщень, у тому числі у випадках порушення
встановленого законодавством строку надання житла, та ін. ( Абзац
перший пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 ) ( Абзац другий пункту 2 виключено на підставі Постанови
Пленуму Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98)
Судам не підвідомчі спори: з питань обліку громадян, які
потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих
приміщень; про відмову наймача чи членів його сім'ї в згоді на
вселення в жиле приміщення інших осіб або в здачі його у
піднайом; вимоги наймача до наймача іншого жилого приміщення в
тій же квартирі про примусовий обмін жилого приміщення на
підставі ст.80 ЖК або визнання його таким, що втратив право
користування приміщенням на підставі статей 71 і 107 ЖК; про
переселення в межах одного і того ж гуртожитку й інші спори, для
вирішення яких встановлений несудовий порядок.
( Абзац третій пункту 2 виключено на підставі Постанови
Пленуму Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98)
Не підвідомчі судам також спори про виселення з самоправно
зайнятих та із загрожуючих обвалом жилих приміщень у будинках
державного або громадського житлового фонду. ( Абзац третій
пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 ) 3. Роз'яснити судам, що відповідно до правил ст.127 ЦПК
( 1502-06 ) позови, які виникають з договору найму жилого
приміщення, пред'являються в народному суді за місцем знаходження
приміщення. 4. В силу ст.61 ЖК житлово-експлуатаційна організація, а при
її відсутності - підприємство, установа, організація як
наймодавець можуть бути стороною в спорах, що виникають з
договорів найму жилого приміщення. Вони вправі, зокрема, пред'являти позови про визнання
наймача таким, що втратив право користування жилим приміщенням,
розірвання договору найму жилого приміщення і виселення в зв'язку
з систематичним порушенням правил співжиття, псуванням і
руйнуванням жилих приміщень. Однак у справах із питань,
віднесених до компетенції органів місцевого самоврядування чи
місцевої державної адміністрації, або з питань управління
житловим фондом, віднесених його власником або уповноваженим ним
органом до свого відання згідно зі ст. 18 ЖК (наприклад, про
визнання ордера недійсним, надання, бронювання або обмін жилого
приміщення, визнання права на жиле приміщення крім випадків, коли
в ньому проживають інші члени сім'ї наймача), належною стороною
повинен бути відповідний орган чи власник житлового фонду. ( Пункт 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
5. При розгляді спорів, що не урегульовані житловим
законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.
Наприклад, правила Цивільного кодексу ( 1540-06 ) про строки
давності застосовуються в позовах про визнання недійсним договору
найму жилого приміщення і виселення в зв'язку з цим; правила
ст.48 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) - при розгляді
вимог наймача про усунення перешкод в користуванні жилим
приміщенням. На підставі норм, що регулюють договір майнового найму, а не
житлового законодавства, вирішуються вимоги про виселення з
приміщень, що не входять до складу житлового фонду (виробничих і
інших нежилих приміщень, вагончиків, збірно-розбірних, пересувних,
контейнерних та інших підсобних споруд). ( Пункт 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
6. Судам слід мати на увазі, що виданий на жиле приміщення
ордер у випадках, зазначених у ст.59 ЖК, підлягає визнанню
недійсним з наслідками, передбаченими ст.117 цього Кодексу. Якщо обов'язок надати жиле приміщення лежить на позивачеві
(виконкомі, відомстві), відсутність у позовній заяві вказівки про
надаване приміщення є підставою для залишення заяви без руху, а
при невиконанні вимоги про усунення недоліків заява вважається
неподаною і підлягає поверненню позивачеві (ст.139 ЦПК
( 1502-06 ). У випадку, коли позов пред'явлено особами, права яких
порушено видачею ордера і на яких не може бути покладено обов'язок
по наданню відповідачам жилого приміщення, до участі у справі має
бути притягнутий виконком або інший відповідний орган, що здійснює
управління житловим фондом. Якщо, незважаючи на попередження,
притягнутий до участі у справі орган не вирішив питання про
надання відповідачам приміщення, суд вирішує позов по суті і при
його задоволенні покладає на цей орган обов'язок надати
відповідачам те жиле приміщення, яке вони раніше займали, або
інше, яке за змістом ч.2 ст.117 ЖК має відповідати за розміром і
благоустроєм наданому за ордером. У будь-якому випадку надається інше, а не раніше займане жиле
приміщення, якщо останнє зайняте з законних підстав. Якщо за
ордером, виданим з порушеннями, зазначеними у ст.59 ЖК, особи, які
одержали його, не вселялися, суд вирішує питання лише про визнання
ордера недійсним. 7. Роз'яснити судам, що на вимоги про визнання недійсним
ордера на жиле приміщення за передбаченими ст.59 ЖК підставами
поширюється трирічний строк позовної давності. Визнавши причини
пропуску цього строку поважними, суд задовольняє обгрунтовані
вимоги. З цих самих правил слід виходити при розгляді вимог про
виселення осіб, договір найму жилого приміщення з якими укладений
з порушенням встановленого порядку без видачі ордера. 8. Розглядаючи позови про надання на підставі ст.54 ЖК
звільненого жилого приміщення, суди повинні враховувати, що
правила цієї статті застосовуються і у випадках, коли за
підприємством, установою, організацією в силу чинного
законодавства закріплено право повторного заселення звільненого
жилого приміщення. Виходячи зі змісту зазначеної правової норми, суд може
задовольнити позовні вимоги наймача про надання декількох
звільнених у квартирі жилих приміщень за умови, що загальний
розмір жилої площі не перевищуватиме 13,65 кв.м на кожного члена
сім'ї і додаткової жилої площі, якщо наймач або член його сім'ї
має на неї право або зайва жила площа являє собою ізольовану
кімнату розміром меншим за рівень середньої забезпеченості
громадян жилою площею в даному населеному пункті. Правила ст.54 ЖК не застосовуються, якщо наймач службового
жилого приміщення претендуватиме на зайняття звільненого в тій
самій квартирі ізольованого неслужбового або службового жилого
приміщення. 9. Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням
осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи
дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була
письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони
в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним
місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне
господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався
угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають
з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому,
як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від
1 листопада 1996 р. N 9 ( v0009700-96 ) "Про застосування
Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи
відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для
визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там
проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника)
приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на
вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися,
не набули права користування жилим приміщенням, якщо за
обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали
таку згоду. ( Пункт 9 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
10. У справах про визнання наймача або члена його сім'ї
таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК),
необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад
встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у
відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок
неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може
продовжити пропущений строк. Коли відсутній повернувся на жилу площу за згодою членів
сім'ї, його не можна вважати таким, що втратив право на жилу
площу. Якщо ж він вселився в жиле приміщення всупереч волі членів
сім'ї і був відсутнім понад встановлені строки без поважних
причин, то суд вправі визнати його таким, що втратив право на жилу
площу. Коли в жилому приміщенні не залишалися члени сім'ї особи,
яка була відсутня, його повернення в це приміщення до часу
розгляду спору в суді є істотною обставиною, але вона не може бути
безспірною підставою до відмови в позові, а повинна оцінюватись у
сукупності з іншими обставинами. Наявність рішення суду про право громадянина користуватися
жилим приміщенням не є перешкодою до розгляду і задоволення позову
про визнання його таким, що втратив це право з мотивів, що після
набрання рішенням законної сили або після його виконання він був
відсутнім понад шість місяців, у тому числі і в тих випадках, коли
строк для виконання рішення не скінчився. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад
встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих
мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення,
обмін, поділ жилого приміщення тощо). 11. Відповідно до ст.107 ЖК ( 5464-10 ) наймач або член його
сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право
користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від
пред'явлення позову про це. Разом з тим належить враховувати, що
згідно п.5 ст.71 ЖК (в редакції Закону від 18 грудня 1991 р.
( 1993-12 ) інваліди, влаштовані в будинки-інтернати або інші
установи соціальної допомоги, мають право на збереження за ними
жилої площі протягом 12 місяців. ( Абзац перший пункту 11 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду
України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 ) На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які
фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного
місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка,
переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці,
перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений
пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Громадяни, відсутні у місці постійного проживання за умовами
і характером роботи (члени екіпажів суден, працівники геологічних,
розвідувальних партій, експедицій та інші працівники, діяльність
яких пов'язана з постійним пересуванням), у період її виконання
можуть бути визнані на підставі ст.107 ЖК такими, що втратили
право користування жилим приміщенням, з якого вони вибули у
зв'язку з цією роботою, в разі одержання жилої площі, вселенні на
жилу площу членів сім'ї або в інших випадках забезпечення їх жилою
площею для постійного проживання (п.3 постанови Ради Міністрів
СРСР від 16 квітня 1988 р. N 477 "Про гарантію житлових прав
громадян, тимчасово відсутніх у місці постійного проживання за
умовами і характером роботи"). Суд може визнати особу такою, що втратила право користування
жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави,
передбаченої ст.71 або ст.107 ЖК. Змінити підставу позову суд
вправі тільки за згодою позивача. ( Пункт 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
12. Спори, пов'язані з обміном жилих приміщень, вирішуються
судом з урахуванням встановленого порядку і умов обміну. При примусовому обміні жилого приміщення за правилами ч.2
ст.116 ЖК житлові умови особи, яка допускає систематичне порушення
правил співжиття, можуть бути погіршені. При примусовому обміні на
підставі ст.80 ЖК погіршення житлових умов відповідачів, як
правило, не повинно допускатись. У цьому разі суд має всебічно
враховувати інтереси і заслуговуючі на увагу доводи членів сім'ї
наймача, зокрема, вік, стан здоров'я та інші особливі обставини,
що перешкоджають користуванню жилим приміщенням, яке надається в
порядку обміну. Однак перебування жилого приміщення в загальній
квартирі не може розглядатися як погіршення житлових умов осіб,
які проживають в ізольованій квартирі і між якими виник спір. ( Абзац другий пункту 12 із змінами, внесеними згідно з
Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 )
від 25.12.92 )
Угода про обмін жилих приміщень має правове значення, якщо
вона належно оформлена і учасники обміну одержали ордери (ст.83
ЖК). В цьому разі при ухиленні учасника обміну від його проведення
інші його учасники вправі вимагати від нього в судовому порядку
виконання цього обов'язку. Відмова третіх осіб, які брали участь у справі про примусовий
обмін, від проведення обміну після набрання рішенням законної сили
не може бути підставою для примусового щодо них виконання рішення.
Наявність рішення в таких випадках не є перешкодою для
пред'явлення позову про примусовий обмін жилого приміщення з
новими варіантами. 13. Коли жиле приміщення, що підлягає обміну, перебуває в
будинку підприємства (установи, організації), зазначеного в ч.1
ст.114 ЖК, було одержано в зв'язку з трудовими відносинами з цим
підприємством і наймодавець не втратив права на виселення наймача
з передбачених цією статтею підстав, а наймач іншого жилого
приміщення, яке обмінюється, не перебуває в трудових відносинах з
даним підприємством, позов про обмін жилого приміщення в силу п.7
ст.86 ЖК не може бути задоволений. Згода підприємства на обмін при
цьому правового значення не має. ( Пункт 14 виключено на підставі Постанови Пленуму
Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 ) 14.
Вилучення судом жилого приміщення на підставі ст.96 ЖК можливе як
при неодноразовій здачі жилої площі в піднайом з метою одержання
нетрудових доходів, так і при тривалому використанні жилого
приміщення в цих цілях за одним договором.
15. Надаване на час капітального ремонту жилого будинку інше
жиле приміщення (ст.101 ЖК) повинно знаходитися в межах того
самого населеного пункту і бути придатним для проживання в ньому
виселюваних громадян з урахуванням кількісного складу їх сім'ї,
стану здоров'я й інших обставин, що заслуговують на увагу. За позовами про виселення наймачів у зв'язку з капітальним
ремонтом жилого будинку, належного громадянинові, слід перевіряти
необхідність проведення капітального ремонту і реальну можливість
власника приступити до нього (наприклад, наявність коштів,
матеріалів), а також з'ясовувати час, протягом якого можливо
виконати ремонтні роботи. Вимоги про виселення наймача з наданого йому на час
капітального ремонту будинку жилого приміщення можуть бути
задоволені, якщо суд встановить, що ремонт раніше займаного ним
приміщення закінчився і воно знаходиться у придатному для
проживання стані. 16. Роз'яснити судам, що в силу ст.104 ЖК ( 5464-10 ) суд
вправі задовольнити вимоги члена сім'ї наймача про поділ жилого
приміщення, якщо жилу площу, що припадає на нього (або з
урахуванням укладеної угоди про порядок користування жилим
приміщенням), може бути виділено у вигляді ізольованого
приміщення, яке складається з однієї або кількох кімнат, розмір
якого не менше встановленого для надання одній особі. При поділі жилого приміщення за вимогою члена сім'ї наймача
йому може бути виділено ізольоване жиле приміщення розміром меншим
за жилу площу, що припадає на нього. Однак поділ не може бути
допущений, коли це призведе до штучного погіршення житлових умов
позивача і викличе необхідність постановки його на облік, як
такого, що потребує поліпшення житлових умов. Зміна договору найму жилого приміщення за вимогою члена сім'ї
наймача не допускається в передбачених ч.3 ст.104 ЖК випадках,
незалежно від наявності згоди наймодавця на зміну такого договору,
за винятком випадків, коли жиле приміщення наймач одержав не в
зв'язку з трудовими відносинами або коли наймодавець втратив право
на його виселення. 17. При вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК
осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять
неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або
будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській
поведінці виселення винного може статися і при повторному
порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського
впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема,
заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами,
органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів,
а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців
будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й
іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання
відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого
виселення). ( Пункт 17 із змінами, внесеними згідно з Постановою
Пленуму Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від
25.12.92 ) 18. При вирішенні питання про виселення громадян із жилих
приміщень згідно з ч.1 ст.114 Житлового кодексу України ( 5464-10)
необхідно виходити з переліку поважних причин розірвання
трудового договору з ініціативи працівника, наведеного у ч.1
ст.38 КЗпП ( 322-08 ). З урахуванням конкретних обставин справи
суд може визнати поважними й інші причини звільнення працівників
за власним бажанням. Позов про виселення особи, позбавленої батьківських прав,
сумісне проживання якої з своїми дітьми неможливе, суд вправі
розглянути як в окремому провадженні, так і в провадженні про
позбавлення її батьківських прав щодо цих дітей. Передбачені абзацом першим ч.1 ст.114 ЖК ( 5464-10 ) підстави
виселення не поширюються на інші жилі приміщення, крім тих, що
знаходяться в будинках, належних підприємствам, установам,
організаціям найважливіших галузей народного господарства,
включених до затверджених Радою Міністрів СРСР і Радою Міністрів
УРСР списків, або в будинках, які цими підприємствами орендуються. Оскільки ч.2 ст.114 ЖК стосувалась лише колгоспів, її дія не
поширюється на колективні й інші сільськогосподарські підприємства
та на господарські товариства, утворені внаслідок ліквідації або
реорганізації колгоспів. ( Пункт 18 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму
Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92,
N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
19. У справах про виселення зі службових жилих приміщень
необхідно встановлювати, чи віднесено спірне жиле приміщення до
службових. При цьому слід виходити з того, що приміщення в
будинках державного і громадського житлового фонду вважаються
службовими з часу винесення рішення виконавчим комітетом
районної, міської, районної в місті Ради про включення їх до
числа службових, а в будинках колгоспів - з часу затвердження
виконавчим комітетом відповідної Ради рішення загальних зборів
членів колгоспу або зборів уповноважених. У разі включення жилих приміщень в будинках колгоспів до
службових відповідно до порядку, встановленого законом, особи, які
вийшли з колгоспу за власним бажанням або виключені з нього після
визнання жилої площі службовою, можуть бути виселені згідно зі
ст.124 ЖК, незалежно від часу вселення їх в ці приміщення, коли
зазначені особи включені в перелік працівників, яким можуть
надаватися службові жилі приміщення. ( Пункт 19 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
20. Оскільки в силу ст.125 ЖК деякі категорії громадян, які
проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню
без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про
виселення зі службових жилих приміщень необхідно з'ясовувати, чи
користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які
пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали
їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою
і в тому разі, коли цей стаж переривався. 21. Виходячи з того, що будинки, належні радгоспам, можуть
заселятися, крім працівників радгоспу, вчителями, лікарями та
іншими спеціалістами, що проживають і працюють в сільській
місцевості, які відповідно до чинного законодавства підлягають
забезпеченню квартирами, в разі звільнення зазначених спеціалістів
вони не можуть бути виселені на підставі статей 124, 125 ЖК,
оскільки жила площа їм надається не в зв'язку з трудовими
відносинами з радгоспом. З урахуванням викладеного не підлягають задоволенню позови
про виселення звільнених з радгоспу наймачів жилого приміщення в
будинку радгоспу, якщо у складі їх сім'ї є названі вище
спеціалісти. Не підлягають також виселенню і наймачі службових
жилих приміщень у будинках колгоспів у разі виключення з членів
колгоспу або вибуття з нього за власним бажанням чи припинення
трудового договору з колгоспом, коли у складі їх сім'ї є такі
особи. 22. Вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід
з'ясовувати, чи є гуртожитком приміщення, яке займає відповідач.
Для цього, зокрема, необхідно витребувати дані про те, чи
перебуває будинок, в якому розміщено таке приміщення, у віданні
позивача; чи побудований він як гуртожиток або спеціально для
нього переобладнаний; чи є дозвіл санепідстанції на його
заселення як гуртожитку; чи зареєстрований він як гуртожиток у
виконкомі районної, міської, районної в місті Ради; чи видавався
відповідно до Положення про гуртожиток ордер на зайняття жилої
площі в гуртожитку; чи укомплектований будинок (жиле приміщення)
меблями, спеціальним устаткуванням, інвентарем,
культурно-побутовими предметами, необхідними для проживання,
занять і відпочинку громадян, чи є штати для обслуговування
гуртожитку, як оплачується проживання і т.п. Судам слід
враховувати, що гуртожитками є також спеціально побудовані
підприємствами, установами, організаціями жилі будинки для
малосімейних, щодо яких адміністрацією, органом громадської
організації і профспілковим комітетом до початку будівництва
прийнято рішення про їх використання як сімейних гуртожитків і
вони зареєстровані у виконкомі як гуртожитки. Якщо гуртожиток надано у зв'язку з роботою, слід з'ясовувати
вид трудового договору, укладеного між позивачем і відповідачем, і
за яких підстав він був припинений, маючи на увазі, що згідно зі
ст.132 ЖК без надання іншого жилого приміщення можуть бути
виселені сезонні, тимчасові працівники, які припинили роботу,
особи, які працюють за строковим трудовим договором, а також інші
працівники, які звільнилися за власним бажанням без поважних
причин, або звільнені за порушення трудової дисципліни чи вчинення
злочину. При припиненні трудового договору з інших підстав вони,
як і особи, перелічені в ст.125 ЖК, можуть бути виселені лише з
наданням іншого жилого приміщення. ( Пункт 22 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
22-1. Позови про виселення з наданням іншого жилого
приміщення (статті 114, 114-1, 117, 125, ч.3 ст.132 ЖК ( 5464-10 )
не можуть бути задоволені, якщо надане приміщення не відповідає
санітарним і технічним вимогам. Вирішуючи це питання, суд має
враховувати як визначений згідно з постановою Ради Міністрів УРСР
від 26 квітня 1984 р. N 189 "Про порядок обстеження стану жилих
будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і
технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень
непридатними для проживання" перелік випадків, коли жилі будинки
(жилі приміщення) визнаються невідповідними санітарним і технічним
вимогам, так і інші конкретні обставини (стан здоров'я, склад
сім'ї тощо). Відповідне санітарним і технічним вимогам інше жиле
приміщення може бути меншим, ніж займане, і менш благоустроєним,
але разом з тим воно має відповідати вимогам, що виключають
визнання особи, яка поселилась в ньому, потребуючою поліпшення
житлових умов, у тому числі у зв'язку з проживанням в одній
кімнаті осіб різної статі старших за дев'ять років, крім подружжя. 23. При вирішенні спорів, пов'язаних з користуванням
наймачами жилими приміщеннями в будинках приватного житлового фонду, суди повинні мати на увазі, що:
- укладений з власником будинку (квартири) на певний строк
договір найму жилого приміщення може бути достроково розірваний
за вимогою наймодавця лише у випадках, коли наймач або спільно
проживаючі з ним особи систематично руйнують, псують жиле
приміщення чи використовують його не за призначенням або
систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для
інших проживання з ними в одній квартирі чи одному будинку, або
наймач систематично (не менше трьох місяців підряд) не вносить
квартирної плати і плати за комунальні послуги (ст.168 ЖК), або
коли відповідно до затвердженого виконавчим комітетом місцевої
Ради проекту переобладнання чи перепланування будинку при
капітальному ремонті жиле приміщення, займане наймачем, не може
бути збережено (ст.165 ЖК); - укладений на невизначений строк договір найму жилого
приміщення може бути розірваний за вимогою наймодавця із
зазначених вище підстав, а також, якщо жиле приміщення, займане
наймачем, необхідне для проживання йому і членам його сім'ї і
наймач був попереджений про наступне розірвання договору не менше
ніж за три місяці (ст.168 ЖК); - для розірвання договору найму жилого приміщення за вимогою
наймодавця з мотиву систематичного порушення наймачем або членами
його сім'ї правил співжиття (ч.4 ст.168 ЖК) не потрібно, щоб у
відношенні до відповідачів попередньо застосовувалися заходи
попередження і громадського впливу, зазначені в ч.1 ст.116 ЖК. ( Пункт 23 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
24. При вирішенні справ про відшкодування шкоди, заподіяної
громадянами жилим будинкам, жилим приміщенням, інженерному
обладнанню, об'єктам благоустрою і зеленим насадженням на
прилеглих до будинків ділянках (ст.190 ЖК), судам слід виходити із
загальних норм цивільного законодавства. Службові особи й інші працівники, з вини яких підприємства,
установи, організації зазнали витрат, пов'язаних з відшкодуванням
шкоди, несуть матеріальну відповідальність за правилами,
передбаченими главою 9 КЗпП ( 322-08 ). 25. Судам при вирішенні житлових спорів належить у кожному
випадку виявляти причини й умови, що породжують порушення
житлового законодавства, реагувати на них шляхом винесення окремих
ухвал. Необхідно регулярно узагальнювати практику розгляду справ
даної категорії і використовувати результати узагальнень для
усунення наявних недоліків.



вгору