Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо [...]
Конституційний Суд; Рішення від 10.05.20008-рп/2000
Документ v008p710-00, поточна редакція — Прийняття від 10.05.2000
 

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням Президента України
щодо відповідності Конституції України (конституційності)
окремих положень Закону України "Про статус народного
депутата України" в редакції Закону України "Про внесення
змін і доповнень до Закону України "Про статус народного
депутата України" від 25 вересня 1997 року
(справа про статус народного депутата України)

м. Київ, 10 травня 2000 року Справа N 1-1/2000
N 8-рп/2000

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий, Вознюка Володимира Денисовича, Євграфова Павла Борисовича - суддя-доповідач, Козюбри Миколи Івановича, Корнієнка Миколи Івановича, Костицького Михайла Васильовича, Малинникової Людмили Федорівни, Мартиненка Петра Федоровича, Мироненка Олександра Миколайовича, Німченка Василя Івановича, Розенка Віталія Івановича, Савенка Миколи Дмитровича, Селівона Миколи Федосовича, Тимченка Івана Артемовича, Тихого Володимира Павловича, Чубар Людмили Пантеліївни,
за участю представника Президента України - суб'єкта права на
конституційне подання - Носова Владислава Васильовича, Постійного
представника Президента України в Конституційному Суді України;
представників Верховної Ради України: Селіванова Анатолія
Олександровича - Постійного представника Верховної Ради України в
Конституційному Суді України, Барабаша Олександра Леонідовича -
члена Правління Асоціації народних депутатів України попередніх
скликань,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним
поданням Президента України щодо відповідності Конституції України
( 254к/96-ВР ) (конституційності) окремих положень Закону України
"Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 року
N 2790-XII ( 2790-12 ) в редакції Закону України "Про внесення
змін і доповнень до Закону України "Про статус народного депутата
України" від 25 вересня 1997 року N 548/97-ВР ( 548/97-ВР ).
Приводом для розгляду справи згідно зі статтею 39 Закону
України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне
подання Президента України щодо відповідності Конституції України
(конституційності) окремих положень Закону України "Про статус
народного депутата України" в редакції Закону України "Про
внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус народного
депутата України" від 25 вересня 1997 року.
Підставою для розгляду справи відповідно до статей 71, 75
Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору
щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих
положень Закону України "Про статус народного депутата України" в
редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону
України "Про статус народного депутата України" від 25 вересня
1997 року.
Заслухавши суддю-доповідача Євграфова П.Б., пояснення
Носова В.В., Селіванова А.О., Барабаша О.Л. та дослідивши
матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Верховна Рада України 25 вересня 1997 року прийняла Закон
України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про
статус народного депутата України" ( 548/97-ВР ), згідно з яким
окремі положення Закону України "Про статус народного депутата
України" ( 2790-12 ), зокрема статей 2, 3, частин першої, другої
статті 4, частини четвертої статті 12, частини другої статті 24,
частини третьої статті 29, частини першої статті 30, частин
першої, другої, сьомої, одинадцятої, тринадцятої, шістнадцятої
статті 32, частин першої, другої, третьої статті 34, статті 35,
викладено в новій редакції або до них внесено відповідні зміни.
2. Президент України вважає, що положення частини другої
статті 24, частини першої статті 30, частин першої, другої,
сьомої, тринадцятої та шістнадцятої статті 32 Закону України "Про
статус народного депутата України" в редакції, затвердженій
Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону України
"Про статус народного депутата України" від 25 вересня 1997 року
(далі - Закон), суперечать положенням статті 8, частини другої
статті 19, статті 24, частин другої та третьої статті 34, частини
першої статті 64, пункту 34 частини першої та частини другої
статті 85 Конституції України.
За змістом частини другої статті 24 Закону "народний депутат
має право із залученням при необхідності своїх
помічників-консультантів, представників об'єднань громадян,
контрольних органів здійснювати контроль за розглядом одержаних
пропозицій, заяв і скарг у державних органах та органах об'єднань
громадян, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно
від форм власності і підпорядкування та брати особисту участь у
їх розгляді". Це положення, на думку суб'єкта права на
конституційне подання, закріплює за народним депутатом України
ширші повноваження у здійсненні контрольних функцій на відміну
від тих, що визначені пунктом 34 частини першої статті 85 та
статтею 86 Конституції України.
У поясненні Голови Верховної Ради України до Конституційного
Суду України зазначається, що "запроваджувана Законом редакція
частини другої статті 24 Закону України "Про статус народного
депутата України" не змінила змісту чинної частини цієї норми, а
лише замінила слова "референтів-консультантів" на
"помічників-консультантів", визначивши осіб, які відповідно до
своїх законних повноважень допомагають здійснювати контроль, як це
передбачено частиною четвертою статті 76 Конституції України". А
тому, як стверджується у поясненні, оспорюване Президентом України
положення нової редакції частини другої статті 24 Закону України
"Про статус народного депутата України" не суперечить Конституції
України.
3. Конституційний Суд України, вирішуючи цей спір, вважає, що
відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) "органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України". Зокрема, Верховна Рада України
здійснює парламентський контроль у межах, визначених Конституцією
України (пункт 33 частини першої статті 85). Головним у цьому
питанні є не те, що слова "референтів-консультантів" замінено
словами "помічників-консультантів", а саме відповідність
положенням Конституції України змісту частини другої статті 24
Закону.
Народні депутати України представляють Український народ у
Верховній Раді України - єдиному органі законодавчої влади в
Україні (стаття 75, частина перша статті 76 Конституції України).
Вони мають спеціальний правовий статус (пункт 21 частини першої
статті 92 Конституції України), а їх повноваження, в тому числі
щодо здійснення контролю за діяльністю органів державної влади та
місцевого самоврядування, їх посадових осіб тощо, визначаються
Конституцією та законами України (частина четверта статті 76
Конституції України).
Надання народним депутатам України повноважень здійснювати
контроль за розглядом одержаних пропозицій, заяв і скарг у
державних органах та органах об'єднань громадян, на підприємствах,
в установах і організаціях незалежно від форм власності і
підпорядкування та брати особисту участь у цьому розгляді, як це
передбачається частиною другою статті 24 Закону, суперечить
Конституції України з таких підстав:
Діяльність народних депутатів України у здійсненні
конституційних повноважень у Верховній Раді України (частина
четверта статті 76, частина перша статті 78, пункт 34 частини
першої статті 85, статті 86, 87, частина перша статті 93
Конституції України тощо) пов'язана з їх діяльністю у виборчих
округах. Цей взаємозв'язок повноважень Верховної Ради України
здійснювати парламентський контроль і повноважень народних
депутатів України з питань контролю визначається насамперед
Конституцією України. Здійснення Верховною Радою України
парламентського контролю можливе лише за безпосередньої участі в
ньому народних депутатів України. Тому некоректним є
протиставлення парламентського контролю Верховної Ради України
контролю, який відповідно до своїх повноважень мають здійснювати
народні депутати України.
Водночас здійснення Верховною Радою України парламентського
контролю має певні особливості.
За Конституцією України формою здійснення повноважень
народного депутата України з питань контролю є запит. Так,
відповідно до частини першої статті 86 Конституції України
"народний депутат України має право на сесії Верховної Ради
України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України,
до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів
державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до
керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на
території України, незалежно від їх підпорядкування і форм
власності".
Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що
народний депутат України може реалізувати своє право на запит
(контрольні повноваження) до відповідного органу чи посадової
особи лише на сесії Верховної Ради України, тобто на її пленарних
засіданнях (частина друга статті 84 Конституції України), а в
окремих випадках тільки за її рішенням, прийнятим за встановленою
Конституцією України процедурою (пункт 34 частини першої
статті 85).
4. Верховна Рада України здійснює парламентський контроль у
різних організаційно-правових формах, але тільки у межах,
визначених Конституцією України (пункт 33 частини першої
статті 85). Зокрема, це - контроль за виконанням Державного
бюджету України (пункт 4 частини першої статті 85), за діяльністю
Кабінету Міністрів України (пункт 13 частини першої статті 85);
заслуховування щорічних доповідей Уповноваженого Верховної Ради
України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод
людини в Україні (пункт 17 частини першої статті 85); висловлення
недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його
відставку з посади (пункт 25 частини першої статті 85); розгляд у
встановленому порядку питання про відповідальність Кабінету
Міністрів України та прийняття резолюції недовіри йому (частина
перша статті 87).
Відповідно до Конституції України Верховна Рада України
здійснює й інші контрольні повноваження, в тому числі шляхом
створення тимчасових спеціальних комісій для попереднього розгляду
питань (частина третя статті 89), а для проведення розслідування з
питань, що становлять суспільний інтерес, - тимчасових слідчих
комісій (частина четверта статті 89) тощо.
Здійснення контрольних функцій безпосередньо народним
депутатом України у зазначеній сфері можливе в порядку,
встановленому статтею 86, та на основі інших положень Конституції
України. Це відповідає положенням статті 6 Конституції України,
згідно з якими державна влада в Україні здійснюється на засадах її
поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Закон України "Про
звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року N 393/96-ВР
( 393/96-ВР ) регламентує порядок розгляду пропозицій, заяв і
скарг органами державної влади і місцевого самоврядування,
підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян,
засобами масової інформації, посадовими особами (розділ II).
Згідно із Законом України "Про звернення громадян" контроль за
дотриманням законодавства про звернення громадян відповідно до
своїх повноважень здійснюють народні депутати України (стаття 28).
Однак частина друга статті 24 Закону від 25 вересня 1997 року
встановлює порядок вирішення цих питань, який не випливає з
Конституції України.
Виходячи із системного аналізу положень Конституції України
та враховуючи наведене, Конституційний Суд України вважає, що
зазначені вище положення частини другої статті 24 Закону мають
бути визнані такими, що не відповідають Конституції України
(неконституційними).
У процесі розгляду справи Конституційний Суд України звернув
увагу, що положення статті 18 Закону України "Про статус народного
депутата України", зокрема в частині надання права народному
депутатові України "брати участь у розгляді в органах державної
влади будь-яких питань, що зачіпають інтереси громадян та
організацій", а також "перевіряти з власної ініціативи з
залученням при необхідності представників державних органів і
об'єднань громадян відомості про порушення закону, прав та
інтересів громадян і організацій, що охороняються законом"
суперечать Конституції України. Зазначені положення статті 18
Закону України "Про статус народного депутата України" не
узгоджуються зі змістом статті 101 Конституції України, згідно з
якою "парламентський контроль за додержанням конституційних прав і
свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради
України з прав людини".
Враховуючи наведене, а також викладені вище підстави щодо
неконституційності положень частини другої статті 24 Закону, які
характерні і для зазначених вище положень статті 18 Закону України
"Про статус народного депутата України", Конституційний Суд
України дійшов висновку, що ці положення статті 18 мають бути
визнані такими, що не відповідають Конституції України
(неконституційними).
5. У конституційному поданні стверджується, що положення
частини першої статті 30 Закону, відповідно до яких: "Народному
депутату України забезпечується переважне право виступу з питань
його депутатської діяльності у друкованих засобах масової
інформації, засновником яких виступають державні органи та органи
місцевого самоврядування, по державному радіо та телебаченню.
Редакції газет, засновниками яких виступають державні органи та
органи місцевого самоврядування, які розповсюджуються у виборчому
окрузі депутата, зобов'язані публікувати подані депутатом
матеріали не менше одного разу на місяць в обсязі до 1/16 газетної
площі. Народний депутат має право подавати матеріали у
підготовленому до друку вигляді: офіційного матеріалу, статті,
коментаря, інтерв'ю тощо відповідно до передвиборної програми
народного депутата з урахуванням норм етики щодо посадових осіб
усіх рівнів", суперечать положенням статей 24, 34, 64 Конституції
України, оскільки вони порушують принцип рівності конституційних
прав і свобод громадян та обмежують їх у випадках, не передбачених
Конституцією України.
У поясненні Голови Верховної Ради України до Конституційного
Суду України зазначається, що положення частини першої статті 30
Закону не порушують принципу рівності громадян, а також не
призводять до обмеження конституційного права громадян вільно
поширювати інформацію. При цьому Голова Верховної Ради України
наголошує на тому, що "не можна порівнювати загальний статус
громадян України із спеціальним статусом, яким Конституція і
закони України наділяють громадян, обраних народними депутатами
України".
Конституційний Суд України, вирішуючи спір з цього питання,
виходить з того, що з Конституції України, яка визначає принципові
положення статусу та основні гарантії забезпечення діяльності
народного депутата України (статті 78, 79, 80, 81, 86, 87, 93),
для нього не випливає переважного права щодо інших посадових осіб
у використанні засобів масової інформації.
Крім того, положення частини першої статті 30 Закону
порушують гарантовані Конституцією України (стаття 7) права
місцевого самоврядування. Зокрема, покладення Верховною Радою
України на редакції газет, засновниками яких виступають органи
місцевого самоврядування, обов'язків публікувати подані народним
депутатом України матеріали обмежує здійснення конституційного
права власності місцевим самоврядуванням (статті 142, 143
Конституції України).
Враховуючи наведене, Конституційний Суд України вважає, що
положення частини першої статті 30 Закону в частині надання
народному депутатові України переважного права виступу з питань
його депутатської діяльності у друкованих засобах масової
інформації, засновником яких виступають державні органи та органи
місцевого самоврядування, по державному радіо та телебаченню, а
також покладення на редакції газет, засновниками яких виступають
органи місцевого самоврядування, обов'язків публікувати подані
народним депутатом України матеріали мають бути визнані такими, що
не відповідають Конституції України (неконституційними).
6. Суб'єкт права на конституційне подання вважає такими, що
суперечать Конституції України, положення частини сьомої статті 32
Закону, згідно з якими "стосовно колишнього депутата протягом
п'яти років після закінчення строку його повноважень неприпустимі
дострокове розірвання трудового договору (контракту) у порядку
дисциплінарного стягнення з ініціативи власника підприємства,
організації, установи або уповноваженого ним органу, його
скорочення, звільнення з військової служби, служби в органах
Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України - з
ініціативи командування або ж виключення з колгоспу та іншого
кооперативу, навчального закладу, пониження у посаді чи у званні
без попередньої згоди Верховної Ради України".
У поясненні Голови Верховної Ради України до Конституційного
Суду України будь-яких заперечень з цього питання не наводиться.
Положення частини сьомої статті 32 Закону, що регламентують
відносини, суб'єктами яких є колишні народні депутати України,
суперечать положенням частини першої статті 21, статті 23, частин
першої та другої статті 24 Конституції України, якими громадянам
гарантуються рівні конституційні права і свободи, рівність їх
перед законом та забороняються привілеї чи обмеження за будь-якими
ознаками, в тому числі політичними, соціальними тощо, оскільки це
призводить до звуження і послаблення дії в Україні принципу
верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України).
Виходячи з наведеного Конституційний Суд України дійшов
висновку, що зазначені положення частини сьомої статті 32 Закону
мають бути визнані такими, що не відповідають Конституції України
(неконституційними).
7. У процесі розгляду справи Конституційний Суд України
дійшов висновку про необхідність припинення конституційного
провадження з питань щодо відповідності Конституції України
(конституційності) положень частин першої, другої, тринадцятої та
шістнадцятої статті 32 Закону, оскільки вважає, що зазначені
положення є предметом доцільності, а тому питання, які з них
випливають, зокрема, працевлаштування, соціального захисту,
пенсійного забезпечення тощо, мають вирішуватися Верховною Радою
України відповідно до Конституції України.
На основі викладеного і керуючись статтями 147, 150, 152
Конституції України, статтями 51, 54, 61, 63, 70, 73 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційними), такі положення Закону
України "Про статус народного депутата України" ( 2790-12 ) від
17 листопада 1992 року, в тому числі в редакції Закону України
"Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус
народного депутата України" ( 548/97-ВР ) від 25 вересня 1997 року
(далі - Закону):
1) частини другої статті 24 Закону, за якими "народний
депутат має право із залученням при необхідності своїх
помічників-консультантів, представників об'єднань громадян,
контрольних органів здійснювати контроль за розглядом одержаних
пропозицій, заяв і скарг у державних органах та органах об'єднань
громадян, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно
від форм власності і підпорядкування та брати особисту участь у
їх розгляді";
2) статті 18 Закону України "Про статус народного депутата
України" в частині надання права народному депутатові України
"брати участь у розгляді в органах державної влади будь-яких
питань, що зачіпають інтереси громадян та організацій";
"перевіряти з власної ініціативи з залученням при необхідності
представників державних органів і об'єднань громадян відомості про
порушення закону, прав та інтересів громадян і організацій, що
охороняються законом";
3) частини першої статті 30 Закону щодо надання народним
депутатам України переважного права виступати з питань його
депутатської діяльності у друкованих засобах масової інформації,
засновником яких виступають державні органи та органи місцевого
самоврядування, по державному радіо та телебаченню; покладання на
органи місцевого самоврядування обов'язків публікувати подані
народним депутатом України матеріали;
4) частини сьомої статті 32 Закону, за якими "стосовно
колишнього народного депутата протягом п'яти років після
закінчення строку його повноважень неприпустимі дострокове
розірвання трудового договору (контракту) у порядку
дисциплінарного стягнення з ініціативи власника підприємства,
організації, установи або уповноваженого ним органу, його
скорочення, звільнення з військової служби, служби в органах
Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України - з
ініціативи командування або ж виключення з колгоспу та іншого
кооперативу, навчального закладу, пониження у посаді чи у званні
без попередньої згоди Верховної Ради України".
2. Положення Закону України "Про статус народного депутата
України" ( 2790-12 ), що визнані неконституційними, втрачають
чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього
Рішення.
3. Припинити конституційне провадження у справі щодо
відповідності Конституції України (конституційності) положення
частин першої, другої, тринадцятої та шістнадцятої статті 32
Закону України "Про статус народного депутата України" в редакції
Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України
"Про статус народного депутата України" від 25 вересня 1997 року.
4. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскарженим.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...