Документ v012p710-09, чинний, поточна редакція — Прийняття від 27.05.2009

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційним поданням
Президента України щодо відповідності
Конституції України (конституційності) положень
пункту 4 статті 9, пунктів 4, 5 статті 10,
підпункту "г" пункту 1 статті 24, пункту 3
статті 26 Закону України "Про організаційно-правові
основи боротьби з організованою злочинністю"

м. Київ Справа N 1-11/2009
27 травня 2009 року
N 12-рп/2009

Конституційний Суд України у складі суддів:
Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого, Бринцева Василя Дмитровича - доповідача, Вдовіченка Сергія Леонідовича, Головіна Анатолія Сергійовича, Джуня В'ячеслава Васильовича, Дідківського Анатолія Олександровича, Домбровського Івана Петровича, Кампа Володимира Михайловича, Колоса Михайла Івановича, Лилака Дмитра Дмитровича, Маркуш Марії Андріївни, Мачужак Ярослави Василівни, Нікітіна Юрія Івановича, Стецюка Петра Богдановича, Ткачука Павла Миколайовича, Шишкіна Віктора Івановича,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним
поданням Президента України щодо відповідності Конституції України
( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень пункту 4 статті 9,
пунктів 4, 5 статті 10, підпункту "г" пункту 1 статті 24, пункту 3
статті 26 Закону України "Про організаційно-правові основи
боротьби з організованою злочинністю" від 30 червня 1993 року
N 3341-XII ( 3341-12 ) (Відомості Верховної Ради України, 1993 р.,
N 35, ст. 358) з наступними змінами.
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР )
стало конституційне подання Президента України.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є наявність
тверджень щодо неконституційності зазначених положень Закону
України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою
злочинністю" ( 3341-12 ).
Заслухавши суддю-доповідача Бринцева В.Д. та дослідивши
матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Президент України звернувся до Конституційного Суду
України з клопотанням визнати такими, що не відповідають
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є неконституційними),
положення пункту 4 статті 9, пунктів 4, 5 статті 10, підпункту "г"
пункту 1 статті 24, пункту 3 статті 26 Закону України "Про
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю"
( 3341-12 ) з наступними змінами (далі - Закон).
Зазначеними нормами Закону ( 3341-12 ) за Комітетом Верховної
Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і
корупцією (далі - Комітет) закріплено повноваження погоджувати
призначення на посади і звільнення з посад начальника Головного
управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю
Центрального управління Служби безпеки України, начальників
відділів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю в
Автономній Республіці Крим і в областях, а також призначення на
посади начальника Головного управління по боротьбі з організованою
злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, керівників
управління з нагляду за виконанням законів спеціальними
підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю Генеральної
прокуратури України та його відділів, надавати згоду на створення
і ліквідацію спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією та
організованою злочинністю, призначення на посади і звільнення з
них керівників цих підрозділів. Наділення Комітету такими
повноваженнями, на думку глави держави, не відповідає частині
другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій
статті 19, статтям 75, 85, частині першій статті 89 Конституції
України ( 254к/96-ВР ).
Суб'єкт права на конституційне подання наголошує на тому, що
комітети Верховної Ради України не є самостійними державними
органами, не мають статусу юридичної особи, не наділені
державновладними повноваженнями, зокрема приймати владні
(обов'язкові до виконання) приписи (видавати правові акти). За
змістом частини четвертої статті 89 Конституції України
( 254к/96-ВР ) органи Верховної Ради України можуть надавати
висновки і пропозиції, тобто ухвалювати рішення рекомендаційного
характеру.
2. Свої позиції щодо предмета конституційного подання
висловили Голова Верховної Ради України, Кабінет Міністрів
України, Генеральна прокуратура України, Служба безпеки України,
Міністерство внутрішніх справ України, науковці Львівського
національного університету імені Івана Франка, Національної
юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Одеської
національної юридичної академії.
3. Конституційний Суд України, вирішуючи порушені в
конституційному поданні питання, виходить з такого.
3.1. Відповідно до Основного Закону України ( 254к/96-ВР )
державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на
законодавчу, виконавчу та судову; органи державної влади, зокрема
законодавчої, здійснюють свої повноваження у встановлених
Конституцією України ( 254к/96-ВР ) межах і зобов'язані діяти лише
на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України (стаття 6, частина
друга статті 19) ( 254к/96-ВР ).
Системний аналіз положень Конституції України ( 254к/96-ВР ),
проведений Конституційним Судом України, вказує на те, що
повноваження органів державної влади визначаються Конституцією
( 254к/96-ВР ) і законами України, а Верховної Ради України з
питань здійснення державної влади встановлюються лише Конституцією
України ( 254к/96-ВР ). Основним Законом України ( 254к/96-ВР )
визначено правовий статус Верховної Ради України, основи статусу
народних депутатів України, коаліції депутатських фракцій у
Верховній Раді України, комітетів Верховної Ради України,
тимчасових спеціальних і слідчих комісій, Рахункової палати,
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (стаття 83,
пункт 34 частини першої статті 85, частини перша, п'ята статті 89,
статті 98, 101) ( 254к/96-ВР ).
3.2. За Основним Законом України ( 254к/96-ВР ) Верховна Рада
України для здійснення законопроектної роботи, підготовки і
попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень,
виконання контрольних функцій відповідно до Конституції України
( 254к/96-ВР ) створює з числа народних депутатів України комітети
Верховної Ради України, організація і порядок діяльності яких
встановлюються законом (частини перша, п'ята статті 89)
( 254к/96-ВР ).
Правовий статус, функції та організаційні основи діяльності
комітетів Верховної Ради України закріплюються Законом України
"Про комітети Верховної Ради України" ( 116/95-ВР ). У статті 1
цього закону ( 116/95-ВР ) відтворено положення частини першої
статті 89 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та зазначено, що
комітет відповідальний перед Верховною Радою України і підзвітний
їй. У ньому також визначено функції комітетів Верховної Ради
України, а саме: законопроектну, організаційну та контрольну. До
організаційної функції комітетів належить попереднє обговорення
відповідно до предметів їх відання кандидатур посадових осіб, яких
згідно з Конституцією України ( 254к/96-ВР ) обирає, призначає,
затверджує Верховна Рада України або надає згоду на їхнє
призначення, підготовка до розгляду Верховною Радою України
висновків щодо цих кандидатур (пункт 3 частини першої статті 13)
( 254к/96-ВР ).
Серед контрольних функцій комітетів, визначених у статті 14
вказаного закону ( 116/95-ВР ), функції стосовно вирішення
кадрових питань немає.
Таким чином, аналіз конституційних та законодавчих положень,
які врегульовують питання діяльності комітетів Верховної Ради
України, свідчить про відсутність у них повноваження погоджувати
призначення на посади і звільнення з них посадових осіб, а також
надавати згоду на створення і ліквідацію спеціальних підрозділів,
про які зазначено в оспорюваних положеннях Закону ( 3341-12 ).
Діяльність комітетів пов'язана з вирішенням лише на стадії
підготовки та попереднього розгляду питань, віднесених до
повноважень Верховної Ради України. Вони не можуть виконувати свої
організаційні функції з кадрових питань в інший спосіб, ніж шляхом
здійснення підготовчої роботи для призначення, звільнення,
затвердження та надання згоди на призначення посадових осіб
Верховною Радою України.
Оцінюючи ці положення, Конституційний Суд України вбачає, що
функції, які стосуються кадрових питань, віднесені законодавцем не
до контрольних, а до організаційних.
За Конституцією України ( 254к/96-ВР ) до відання Верховної
Ради України не належить вирішення питань щодо призначення на
посади і звільнення з посад зазначених у Законі ( 3341-12 )
керівників підрозділів правоохоронних органів, відповідальних за
боротьбу з організованою злочинністю і корупцією. Отже, функція
Комітету, передбачена оспорюваними положеннями Закону ( 3341-12 ),
щодо погодження призначення на посади і звільнення з посад
керівників цих підрозділів виходить за межі повноважень Верховної
Ради України, встановлених Конституцією України ( 254к/96-ВР ).
Зважаючи на те, що відповідно до пункту 22 частини першої
статті 85, пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ) Верховна Рада України затверджує загальну
структуру, чисельність, визначає функції Служби безпеки України,
Міністерства внутрішніх справ України, а організація і діяльність
прокуратури, органів дізнання і слідства визначаються виключно
законами України, Конституційний Суд України вважає, що положення
підпункту "г" пункту 1 статті 24 Закону ( 3341-12 ) щодо надання
Комітетом згоди на створення і ліквідацію в структурах
правоохоронних органів спеціальних підрозділів по боротьбі з
корупцією і організованою злочинністю суперечить цим
конституційним приписам. Такі повноваження стосовно затвердження
структури правоохоронних органів (створення та ліквідація окремих
підрозділів) здійснює згідно з Конституцією України ( 254к/96-ВР )
безпосередньо Верховна Рада України.
Конституційний Суд України також бере до уваги, що Закон
( 3341-12 ) був прийнятий 30 червня 1993 року, тому оспорювані
положення суперечать приписам прийнятої у 1996 році Конституції
України ( 254к/96-ВР ) щодо здійснення влади в Україні на засадах
її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, виконання
повноважень в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією
( 254к/96-ВР ) та законами України, затвердження Верховною Радою
України загальної структури, визначення функцій правоохоронних
органів тощо. При перевірці на конституційність цих положень
Закону ( 3341-12 ) слід виходити з припису пункту 1 розділу XV
"Перехідні положення" Основного Закону України ( 254к/96-ВР )
стосовно того, що закони та інші нормативні акти, прийняті до
набуття чинності Конституцією України ( 254к/96-ВР ), є чинними у
частині, що не суперечить Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Таким чином, норми Закону ( 3341-12 ) (пункт 4 статті 9,
пункти 4, 5 статті 10, підпункт "г" пункту 1 статті 24, пункт 3
статті 26), які наділяють Комітет повноваженнями погоджувати
призначення на посади та звільнення з посад відповідних посадових
осіб, надавати згоду на створення, ліквідацію спеціальних
підрозділів по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю,
не відповідають частині другій статті 6, частині другій статті 19,
пунктам 22, 33 частини першої статті 85, частині першій статті 89,
пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ).
Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 152, 153
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 61, 63, 65, 67,
69, 73 Закону України "Про Конституційний Суд України"
( 422/96-ВР ), Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційними), положення пункту 4 статті 9,
пунктів 4, 5 статті 10, підпункту "г" пункту 1 статті 24, пункту 3
статті 26 Закону України "Про організаційно-правові основи
боротьби з організованою злочинністю" від 30 червня 1993 року
N 3341-XII ( 3341-12 ) з наступними змінами щодо погодження з
Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою
злочинністю і корупцією:
- призначення на посаду начальника Головного управління по
боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ
України;
- призначення на посади і звільнення з них начальника
Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою
злочинністю Центрального управління Служби безпеки України,
начальників відділів по боротьбі з корупцією та організованою
злочинністю в Автономній Республіці Крим і в областях;
- створення і ліквідації спеціальних підрозділів по боротьбі
з корупцією і організованою злочинністю, призначення на посади і
звільнення з них керівників цих спеціальних підрозділів;
- призначення керівників управління з нагляду за виконанням
законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою
злочинністю Генеральної прокуратури України та його відділів.
2. Положення пункту 4 статті 9, пунктів 4, 5 статті 10,
підпункту "г" пункту 1 статті 24, пункту 3 статті 26 Закону
України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою
злочинністю" від 30 червня 1993 року N 3341-XII ( 3341-12 ) з
наступними змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність
з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Бринцева В.Д.
стосовно Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням
Президента України щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності)
положень пункту 4 статті 9, пунктів 4, 5 статті 10,
підпункту "г" пункту 1 статті 24, пункту 3 статті 26
Закону України "Про організаційно-правові основи
боротьби з організованою злочинністю" ( 3341-12 )

1. Конституційний Суд України у Рішенні від
27 травня 2009 року N 12-рп/2009 (далі - Рішення) визнав такими,
що не відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є
неконституційними), положення пункту 4 статті 9, пунктів 4, 5
статті 10, підпункту "г" пункту 1 статті 24, пункту 3 статті 26
Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з
організованою злочинністю" від 30 червня 1993 року N 3341-XII
( 3341-12 ) з наступними змінами (далі - Закон) щодо погодження з
Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою
злочинністю і корупцією:
- призначення на посаду начальника Головного управління по
боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ
України;
- призначення на посади і звільнення з них начальника
Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою
злочинністю Центрального управління Служби безпеки України,
начальників відділів по боротьбі з корупцією та організованою
злочинністю в Автономній Республіці Крим і в областях;
- створення і ліквідації спеціальних підрозділів по боротьбі
з корупцією і організованою злочинністю, призначення на посади і
звільнення з них керівників цих спеціальних підрозділів;
- призначення керівників управління з нагляду за виконанням
законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою
злочинністю Генеральної прокуратури України та його відділів.
2. Однак системний аналіз як конституційних засад, так і
законодавчих особливостей унормування інституту парламентського
контролю дає підстави для протилежних висновків.
2.1. Дійсно, Конституційний Суд України у своїх рішеннях
неодноразово звертав увагу, що згідно з частиною другою статті 19
Конституції України ( 254к/96-ВР ) всі органи державної влади
зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами
України.
Відповідно до Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) орган
законодавчої влади здійснює свої повноваження у встановлених
Конституцією України ( 254к/96-ВР ) межах і відповідно до законів
України; конституційні норми є нормами прямої дії і мають найвищу
юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються
на основі Конституції України ( 254к/96-ВР ) та повинні
відповідати їй (частина друга статті 6, стаття 8) ( 254к/96-ВР ).
За частиною другою статті 85 Конституції України
( 254к/96-ВР ) Верховна Рада України, окрім передбачених у частині
першій цієї статті ( 254к/96-ВР ), реалізовує й інші повноваження,
які відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) віднесені до
її відання.
Парламентський контроль є конституційною функцією Верховної
Ради України і здійснюється у межах визначених Конституцією
України ( 254к/96-ВР ) та законом (пункт 33 частини першої
статті 85 Конституції України) ( 254к/96-ВР ). З метою розширення
меж і форм парламентського контролю раніше існуюча конституційна
норма була доповнена Законом України "Про внесення змін до
Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV ( 2222-15 )
положенням про те, що його здійснення визначається не тільки
Конституцією України ( 254к/96-ВР ), а й законом. Нова редакція
частини першої статті 89 Конституції України ( 254к/96-ВР )
віднесла "виконання контрольних функцій" до повноважень комітетів
Верховної Ради України, створених відповідно до Основного Закону
України ( 254к/96-ВР ).
Наведені конституційні норми є базовими для законодавчого
унормування стосовно визначення системи державних органів,
спеціально створених для боротьби з організованою злочинністю.
Саме відповідно до Закону ( 3341-12 ) ця система визначена
Верховною Радою України. Постановою Верховної Ради України "Про
порядок введення в дію Закону України "Про організаційно-правові
основи боротьби з організованою злочинністю" від
30 червня 1993 року N 3342-XII ( 3342-12 ) встановлено порядок
створення в органах Міністерства внутрішніх справ України, Служби
безпеки України, прокуратури спеціальних підрозділів по боротьбі з
організованою злочинністю. Тому погодження питань щодо створення і
ліквідації цих органів і призначення керівників структурних
підрозділів (перелічених у статтях 9, 10, 26 Закону) ( 3341-12 )
як складова (елемент) парламентського контролю відповідає його
конституційним засадам.
Верховна Рада України, реалізовуючи конституційну функцію
парламентського контролю, в Законі ( 3341-12 ) передбачила
конкретні механізми його здійснення спеціальним уповноваженим
органом, яким є парламентський комітет.
Аналіз конституційних повноважень Президента України,
Кабінету Міністрів України, у тому числі і встановлених Законом
України "Про Кабінет Міністрів України" ( 279-17 ), свідчить про
те, що контроль за діяльністю спеціальних органів по боротьбі з
організованою злочинністю і корупцією покладається лише на
профільний комітет Верховної Ради України.
2.2. Системний аналіз наведених норм Конституції України
( 254к/96-ВР ) дає підстави для висновку, що конституційні засади
парламентського контролю можуть бути деталізовані (розвинуті)
законами України і нормативно-правовими актами парламенту.
Законом України "Про комітети Верховної Ради України"
( 116/95-ВР ) з наступними змінами передбачено, що комітет є
органом Верховної Ради України, який утворюється з числа народних
депутатів України, зокрема для виконання контрольних функцій
(частина перша статті 1) ( 116/95-ВР ).
Кількість комітетів, їх назви та предмети відання можуть бути
змінені за рішенням Верховної Ради України нового скликання. Так,
згідно з Постановою Верховної Ради України "Про перелік,
кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради
України шостого скликання" від 4 грудня 2007 року N 4-VI ( 4-17 )
(зі змінами від 13 грудня 2007 року) ( 6-17 ) Комітет Верховної
Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і
корупцією виконує контрольну функцію парламенту щодо "призначення
на посади та звільнення з посад, що пов'язані з предметом відання,
а також здійснення відповідних погоджень у випадках, передбачених
законом" (підпункт 2 пункту 1 додатку до Постанови) ( 4-17 ).
Зазначені повноваження передбачені також оспорюваними положеннями
Закону ( 3341-12 ).
Проаналізована нормативна база відповідає наведеним
конституційним засадам і свідчить про те, що комітети Верховної
Ради України відповідно до предмета відання можуть бути
самостійними суб'єктами парламентського контролю, який
визначається статусом і повноваженнями цих постійних органів
Верховної Ради України.
Саме таку контрольну функцію здійснює Комітет Верховної Ради
України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією,
надаючи згоду на створення та ліквідацію спеціальних підрозділів,
погоджуючи призначення на посади та звільнення з них їх
керівників, чим забезпечує стабільність і відповідність
конституційним і законодавчим засадам побудову структур
правоохоронних органів, на які покладено виконання важливої
функції боротьби з організованою злочинністю.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Конституційного
Суду України, відповідно до якої за своїм конституційним статусом
комітети Верховної Ради України є органами, які мають предметно
визначену компетенцію і забезпечують здійснення парламентом його
повноважень (підпункт 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення
Конституційного Суду України від 5 березня 2003 року N 5-рп/2003
( v005p710-03 ) у справі про звернення народних депутатів України
до Національного банку України).
Крім того, виконуючи попередній контроль проекту Закону
України "Про внесення змін до Конституції України" (реєстраційний
N 4180), Конституційний Суд України дійшов висновку про
відповідність статтям 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР )
положень пункту 33 статті 85 Конституції України ( 254к/96-ВР )
(пункт 1 резолютивної частини Висновку Конституційного Суду
України від 12 жовтня 2004 року N 2-в/2004) ( v002v710-04 ).
Попереднє погодження з Комітетом Верховної Ради України з
питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією
призначення осіб на визначені Законом ( 3341-12 ) посади та
звільнення з них, створення і ліквідації спеціальних підрозділів
по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією слід
розглядати як його рекомендації. Згідно з правовою позицією
Конституційного Суду України, висловленою в Рішенні від
15 січня 2009 року N 2-рп/2009 ( v002p710-09 ) у справі за
конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо
відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР )
(конституційності) Указу Президента України "Про деякі питання
керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави" ( 513/2008 ),
попереднє погодження кандидатур на посади є процедурою узгодження
дій органів та посадових осіб щодо призначення на ці посади, яка
не підміняє рішення про їх призначення як вольового акта посадових
осіб або органів, до чиєї компетенції віднесено прийняття таких
рішень, та не може розглядатися як обов'язкова складова цього
рішення.
Процедура погодження таких рішень по суті є формою контролю з
боку комітету за додержанням законодавства та реалізацією
органами, що здійснюють боротьбу з організованою злочинністю і
корупцією, своїх функцій і завдань, які реалізовуються шляхом
висловлення комітетом своїх позицій та рекомендацій з цих питань.
3. Таким чином, є всі підстави вважати, що наділення
профільного комітету Верховної Ради України повноваженнями
погоджувати призначення на посади і звільнення з посад керівників
підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Служби безпеки
України, а також призначення на посади керівників таких
підрозділів органів прокуратури, начальника Головного управління
по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх
справ України, надавати згоду на створення і ліквідацію
спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю є
складовою функції парламентського контролю, створює додаткові
гарантії незалежності цих структурних підрозділів та їх керівників
у боротьбі з організованою злочинністю і корупцією і не суперечить
Конституції України ( 254к/96-ВР ).
4. Слід також зазначити, що Конституційний Суд України в
Рішенні не тільки невмотивовано і безпідставно відступив від своїх
попередніх правових позицій, а й заклав передумови для руйнації
механізму стримувань і противаг у формуванні і контролі за
діяльністю органів, які здійснюють боротьбу з організованою
злочинністю.
Покладена в основу Рішення концепція, відповідно до якої
"функція Комітету, передбачена оспорюваними положеннями Закону
( 3341-12 ), щодо погодження призначення на посади і звільнення з
посад керівників цих підрозділів, виходить за межі повноважень
Верховної Ради України, встановлених Конституцією України"
( 254к/96-ВР ) (речення друге абзацу сьомого підпункту 3.2 пункту
3 мотивувальної частини), а тому в комітетах Верховної Ради
України можуть погоджуватися лише кандидатури осіб, які
призначаються на посади Верховною Радою України (або за її згодою)
з посиланням на відсутність серед переліку контрольних функцій
комітетів Верховної Ради України, визначених у профільному законі
(стаття 14 Закону України "Про комітети Верховної Ради України")
( 116/95-ВР ), не є достатньо обґрунтованою. Фактично
Конституційний Суд України зробив перевірку на відповідність норм
Закону ( 3341-12 ) не конституційним положенням, а нормам іншого
закону.
Існуюча невідповідність норм у двох спеціальних законах без
проблем усувається правозастосовним шляхом. Крім того,
Конституційний Суд України мав можливість звернути увагу Верховної
Ради України на це, запропонувавши вирішити її шляхом внесення
необхідних доповнень у Закон України "Про комітети Верховної Ради
України" ( 116/95-ВР ).
Виникає сумнів стосовно позиції Конституційного Суду України
щодо надання механізму "попереднього погодження кандидатур"
"статусу" самостійної функції (абзаци другий, третій підпункту 3.2
пункту 3 мотивувальної частини Рішення). Наведене дає підстави
вважати названу процедуру лише складовою контрольної функції,
здійснюваної в рамках інституту парламентського контролю. До речі,
саме такий підхід був продемонстрований Конституційним Судом
України при з'ясуванні конституційності погоджень з Президентом
України кандидатур керівників у системі Міністерства закордонних
справ України та Міністерства оборони України (рішення
Конституційного Суду України від 15 січня 2009 року N 2-рп/2009
( v002p710-09 ); від 25 лютого 2009 року N 5-рп/2009)
( v005p710-09 ).
Недостатньо аргументованим в контексті дослідження прав
парламентських комітетів виглядає посилання на те, що повноваження
Верховної Ради України з питань здійснення державної влади
встановлюються лише Конституцією України ( 254к/96-ВР ) (абзац
другий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення).
Фактично Рішення Конституційного Суду України не містить
тлумачення і відповідної оцінки конституційним положенням про
здійснення парламентського контролю комітетами Верховної Ради
України у межах, визначених законом, якими саме для врегулювання
цього питання Конституція України ( 254к/96-ВР ) доповнена Законом
України "Про внесення змін до Конституції України" від
8 грудня 2004 року N 2222-IV ( 2222-15 ) (пункт 33 частини першої
статті 85, частина перша статті 89 Конституції України)
( 254к/96-ВР ).
5. Отже, є необхідність у більш детальному конституційному
унормуванні системи функцій, повноважень і механізмів їх
здійснення як самою Верховною Радою України, так і її комітетами.

Суддя Конституційного Суду України В.БРИНЦЕВ
29 травня 2009 року

ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Шишкіна В.І.
стосовно Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням
Президента України щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності)
положень пункту 4 статті 9, пунктів 4, 5 статті 10,
підпункту "г" пункту 1 статті 24, пункту 3 статті 26
Закону України "Про організаційно-правові основи
боротьби з організованою злочинністю" ( 3341-12 )

Конституційний Суд України у Рішенні від 27 травня 2009 року
N 12-рп/2009 (далі - Рішення) визнав неконституційними положення
пункту 4 статті 9, пунктів 4, 5 статті 10, підпункту "г" пункту 1
статті 24, пункту 3 статті 26 Закону України "Про
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю"
від 30 червня 1993 року N 3341-XII ( 3341-12 ) (далі - Закон) з
наступними змінами щодо погодження з Комітетом Верховної Ради
України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією:
- призначення на посаду начальника Головного управління по
боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ
України;
- призначення на посади і звільнення з них начальника
Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою
злочинністю Центрального управління Служби безпеки України,
начальників відділів по боротьбі з корупцією та організованою
злочинністю в Автономній Республіці Крим і в областях;
- створення і ліквідації спеціальних підрозділів по боротьбі
з корупцією і організованою злочинністю, призначення на посади і
звільнення з них керівників цих спеціальних підрозділів;
- призначення керівників управління з нагляду за виконанням
законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою
злочинністю Генеральної прокуратури України та його відділів.
Стосовно Рішення висловлюю таку думку.
Верховна Рада України як представницький орган всього
українського народу відповідно до статей 75, 85, 89, 92
Конституції України ( 254к/96-ВР ) здійснює різноманітну
функціональну діяльність (законодавчу, контрольну, формування
державних органів, кадрового призначення, амністування тощо.)
Парламентський контроль є найважливішим інститутом світового
парламентаризму, і Верховна Рада України реалізує його у межах,
визначених Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України. Свою
контрольну функцію парламент України може здійснювати
безпосередньо - шляхом заслуховування звітів, висловлення
недовіри, прийняття відставки, звільнення посадовців, направлення
запитів народних депутатів України, імпічменту, формування
контролюючих і перевіряючих органів тощо та опосередковано - через
різні форми контрольної діяльності постійних комітетів, тимчасових
спеціальних або слідчих комісій.
Народний депутат України також виконує свою контрольну
функцію безпосередньо і опосередковано шляхом участі у діяльності
контролюючих органів, які утворюють парламент. Такі повноваження
народного депутата України регулюються Конституцією ( 254к/96-ВР )
і законами України (частина четверта статті 76 Конституції
України) ( 254к/96-ВР ).
Організація і діяльність органів дізнання і слідства
встановлюються виключно законами України (пункт 14 частини першої
статті 92 Конституції України) ( 254к/96-ВР ). Логічно, що в них
Верховна Рада України має право визначити різні форми і способи
парламентського контролю за діяльністю таких органів.
Конституційне унормування є базовим для подальшого законодавчого
визначення системи державних органів, метою утворення яких є
боротьба з організованою злочинністю в державі. Сформувавши таку
систему, Верховна Рада України Постановою "Про порядок боротьби з
організованою злочинністю" від 30 червня 1993 року N 3342-XII
( 3342-12 ) встановила порядок утворення в органах Міністерства
внутрішніх справ України, Служби безпеки України, прокуратури
спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю. У
Законі ( 3341-12 ) Верховна Рада України, реалізовуючи
конституційне право на контрольну функцію, визначила конкретні
механізми його здійснення спеціальним уповноваженим органом, яким
є парламентський комітет. Погодження питань щодо створення та
ліквідації цих органів і призначення керівників структурних
підрозділів (перелічених у статтях 9, 10, 26 Закону) ( 3341-12 ) є
складовою парламентського контролю та відповідає його
конституційним засадам. Безпосередньо контрольну функцію у цій
сфері здійснює комітет Верховної Ради України з питань боротьби з
організованою злочинністю та корупцією, надаючи згоду на створення
та ліквідацію спеціальних підрозділів, погоджуючи призначення на
посади та звільнення з них їх керівників, чим забезпечує
стабільність і відповідність конституційним і законодавчим засадам
побудову структур правоохоронних органів, на які покладено
виконання важливої функції боротьби з організованою злочинністю.
Такий погляд кореспондується з правовою позицією, викладеною
в підпункті 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення
Конституційного Суду України від 5 березня 2003 року N 5-рп/2003
( v005p710-03 ) у справі про звернення народних депутатів України
до Національного банку України, за якою комітети Верховної Ради
України за своїм конституційним статусом є органами, які мають
предметно визначену компетенцію і забезпечують здійснення
парламентом його повноважень.
Відступ від такої позиції призведе до звуження інституту
парламентського (народне представництво) контролю за діяльністю
спеціальних служб в державі, що суперечить принципам існування
демократичного устрою держави (статті 1, 5 Конституції України)
( 254к/96-ВР ).

Суддя Конституційного Суду України В.І.ШИШКІН



вгору