Документ v016p710-10, чинний, поточна редакція — Прийняття від 10.06.2010


     3. Рішення    не    узгоджується    з   правовими   позиціями 
Конституційного Суду України, висловленими в рішеннях у справі за
конституційним поданням 53 народних депутатів України
щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР )
(конституційності) Указу Президента України "Про деякі питання
керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави" від 15 січня
2009 року N 2-рп/2009 ( v002p710-09 ), у справі за конституційним
поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) Указу
Президента "Про деякі питання здійснення керівництва у сферах
національної безпеки і оборони" від 25 лютого 2009 року
N 5-рп/2009 ( v005p710-09 ), за якими попереднє погодження
кандидатур на посади є процедурою узгодження дій органів та
посадових осіб щодо призначення на ці посади, яка не підміняє
рішення про призначення цих осіб як вольового акта посадових осіб
або органів, до чиєї компетенції віднесено прийняття таких рішень,
і не може розглядатися як обов'язкова складова цього рішення.
Встановлення вимог щодо попереднього погодження кандидатур на
посади не є втручанням у компетенцію органу, уповноваженого
приймати остаточне рішення з цього питання. Враховуючи цю правову
позицію Конституційного Суду України, можна дійти висновку, що
процедура погодження рішень про утворення та ліквідацію
спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю та
корупцією і призначення на посади та звільнення з посад посадових
осіб, передбачених положеннями пунктів 3, 4, 5, 6 статті 9,
пунктів 3, 4, 5 статті 10, підпункту "г" пункту 1 статті 24,
пункту 3 статті 26 Закону ( 3341-12 ), є формою контролю з боку
Комітету за додержанням законодавства та реалізацією органами, які
здійснюють боротьбу з організованою злочинністю та корупцією,
своїх функцій і завдань, що проводяться шляхом висловлення
Комітетом своїх позицій та рекомендацій з цих питань.
Отже, оспорювані на предмет конституційності положення
пунктів 3, 4, 5, 6 статті 9, пунктів 3, 4, 5 статті 10,
підпункту "г" пункту 1 статті 24, пункту 3 статті 26 Закону
( 3341-12 ) та положення пункту 10 статті 14, статті 331 Закону
про комітети ( 116/95-ВР ) відповідають положенням статей 6, 8,
17, 19, 85, 89, 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) і
забезпечують практичну реалізацію конституційних вимог щодо
визначення законами України організації і порядку діяльності
комітетів, меж здійснення парламентського контролю, а також основ
національної безпеки України і забезпечення громадського порядку,
організації і порядку діяльності військових формувань та
правоохоронних органів. При цьому визначення нормами оспорюваних
законів повноважень Комітету щодо контролю за порядком утворення і
ліквідації спеціальних підрозділів з боротьби з організованою
злочинністю та корупцією та за порядком заміщення керівних посад у
таких підрозділах перебуває в межах конституційної компетенції
Верховної Ради України щодо здійснення парламентського контролю за
реалізацією заходів, спрямованих на забезпечення національної
безпеки, боротьби з організованою злочинністю, корупцією та іншими
загрозами державній безпеці України.
4. Конституційний Суд України, визнавши Рішенням положення
пунктів 3, 4, 5, 6 статті 9, пунктів 3, 4, 5 статті 10,
підпункту "г" пункту 1 статті 24, пункту 3 статті 26 Закону
( 3341-12 ) та положення пункту 10 статті 14, статті 33-1 Закону
про комітети ( 116/95-ВР ) неконституційними, обмежив форми
парламентського контролю та в такий спосіб позбавив Верховну Раду
України можливості самостійно регулювати питання визначення
способів і форм, в яких повинен проводитися парламентський
контроль. Виходячи з аналізу положень наведених норм Конституції
України ( 254к/96-ВР ), позицій теорії права вважаю прийнятною
можливість здійснення парламентського контролю комітетами у формах
та спосіб, визначених парламентом, який сам у межах закону
визначає питання, які підлягають парламентському контролю, його
форми і спосіб, а також наділяє свої структурні підрозділи
повноваженнями щодо цієї функції в межах закону. Рішенням
Конституційний Суд України втрутився в сферу виключної компетенції
Верховної Ради України, позбавив її можливості самостійно
регулювати питання внутрішньої діяльності щодо здійснення функції
парламентського контролю, штучно протиставив Верховну Раду України
її структурним підрозділам (елементам) - комітетам.

Суддя Конституційного Суду України М.А.МАРКУШ

ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Шишкіна В.І.
стосовно Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням
58 народних депутатів України
щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР )
(конституційності) положень пунктів 3, 4, 5, 6 статті 9,
пунктів 3, 4, 5 статті 10, підпункту "г"
пункту 1 статті 24, пункту 3 статті 26
Закону України "Про організаційно-правові основи
боротьби з організованою злочинністю" ( 3341-12 ),
пункту 10 статті 14, статті 33-1 Закону України
"Про комітети Верховної Ради України" ( 116/95-ВР )

Конституційний Суд України у Рішенні від 10 червня 2010 року
N 16-рп/2010 (далі - Рішення) визнав неконституційними ряд
положеньзаконів України "Про організаційно-правові основи боротьби
з організованою злочинністю" від 30 червня 1993 року N 3341-XII
( 3341-12 ), "Про комітети Верховної Ради України" від 4 квітня
1995 року N 116/95-ВР ( 116/95-ВР ), які було змінено відповідно
до Закону України від 23 жовтня 2009 року N 1692 ( 1692-17 ),
стосовно надання комітетам Верховної Ради України повноважень
погоджувати питання щодо призначення на посади та звільнення з
посад керівників відповідних державних органів або підрозділів в
державних органах, створення і ліквідації спеціальних державних
органів в межах відання відповідних комітетів.
Стосовно Рішення висловлюю таку думку.
Верховна Рада України як представницький орган всього
українського народу відповідно до статей 75, 85, 89, 92
Конституції України ( 254к/96-ВР ) виконує різні функції:
законодавчу, контрольну, формує державні органи, проводить кадрові
призначення, амністування тощо.
Парламентський контроль є найважливішим інститутом світового
парламентаризму, і Верховна Рада України реалізовує його у межах,
визначених Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України. Свою
контрольну функцію парламент може здійснювати безпосередньо -
шляхом заслуховування звітів, висловлення недовіри, прийняття
відставки, звільнення посадовців, направлення запитів народних
депутатів України, імпічменту, формування контролюючих і
перевіряючих органів тощо та опосередковано - через різні форми
контрольної діяльності постійних комітетів, тимчасових спеціальних
або слідчих комісій.
Народний депутат України також виконує свою контрольну
функцію безпосередньо і опосередковано шляхом участі у діяльності
контролюючих органів, які утворюють парламент. Такі повноваження
народного депутата України регулюються Конституцією ( 254к/96-ВР )
і законами України (частина четверта статті 76 Конституції
України) ( 254к/96-ВР ).
Оскільки відповідно до Основного Закону України
( 254к/96-ВР ) в українській державі встановлено
парламентсько-президентську конструкцію державної влади, то
Верховна Рада України, формуючи вищий орган у системі органів
виконавчої влади - Кабінет Міністрів України - і безпосередньо
контролюючи його діяльність (пункти 11, 12, 13 частини першої
статті 85, частини друга, третя, четверта статті 114, частина
третя статті 115 Конституції України) ( 254к/96-ВР ), а
опосередковано контролюючи й інший орган в системі виконавчої
влади, має право визначати різні форми і способи парламентського
контролю за їх діяльністю.
Організація і діяльність органів дізнання та слідства
встановлюються виключно законами України (пункт 14 частини першої
статті 92 Конституції України) ( 254к/96-ВР ), тому логічно, що
Верховна Рада України також має право визначити різні форми і
способи парламентського контролю за діяльністю цих структур і в
системах таких державних інституцій, як прокуратура України і
Служба безпеки України
Конституційне унормування є базовим для подальшого
законодавчого визначення системи державних органів, метою
утворення яких є боротьба з організованою злочинністю в державі.
Сформувавши таку систему, Верховна Рада України Постановою "Про
порядок боротьби з організованою злочинністю" від 30 червня
1993 року N 3342-XII ( 3342-12 ) встановила порядок утворення в
органах Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки
України, прокуратури спеціальних підрозділів по боротьбі з
організованою злочинністю. У законах Верховна Рада Украйни,
реалізовуючи конституційне право на контрольну функцію, визначила
конкретні механізми його здійснення спеціальним уповноваженим
органом, яким є парламентський комітет. Погодження питань щодо
створення та ліквідації цих органів і призначення керівників
структурних підрозділів є складовою парламентського контролю та
відповідає його конституційним засадам. Безпосередньо контрольну
функцію у цій сфері здійснює комітет Верховної Ради України з
питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією, надаючи
згоду на створення та ліквідацію спеціальних підрозділів,
погоджуючи призначення на посади та звільнення з них їх
керівників, чим забезпечує стабільність і відповідність
конституційним і законодавчим засадам побудову структур
правоохоронних органів, на які покладено виконання важливої
функції боротьби з організованою злочинністю.
Надання подібних повноважень іншим комітетам Верховної Ради
України в межах їх компетенційного відання відповідає розумінню
такого явища, як парламентський контроль.
Такий погляд кореспондується з правовою позицією, викладеною
в підпункті 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення
Конституційного Суду України від 5 березня 2003 року N 5-рп/2003
( v005p710-03 ) у справі про звернення народних депутатів України
до Національного банку України, за якою комітети Верховної Ради
України за своїм конституційним статусом є органами, які мають
предметно визначену компетенцію і забезпечують здійснення
парламентом його повноважень.
Відступ від вказаної позиції має наслідком звуження інституту
парламентського (народне представництво) контролю щодо діяльності
спеціальних служб в державі та інших органів виконавчої влади, що
суперечить принципам існування демократичного устрою держави
(статті 1, 5 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).

Суддя Конституційного Суду України В.І.ШИШКІН



вгору