Документ v024p710-08, чинний, поточна редакція — Прийняття від 16.10.2008

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційним поданням
48 народних депутатів України щодо відповідності
Конституції України (конституційності)
положень статей 1, 2, 4, 6 Закону України
"Про передачу колекції образотворчого мистецтва
Акціонерного товариства "Градобанк"
у державну власність",
Постанови Верховної Ради України
"Про визнання колекції образотворчого мистецтва
національним надбанням України"

м. Київ Справа N 1-34/2008
16 жовтня 2008 року
N 24-рп/2008

Конституційний Суд України у складі суддів:
Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого, Бауліна Юрія Васильовича, Бринцева Василя Дмитровича, Вдовіченка Сергія Леонідовича, Головіна Анатолія Сергійовича, Джуня В'ячеслава Васильовича, Дідківського Анатолія Олександровича, Домбровського Івана Петровича, Кампа Володимира Михайловича, Колоса Михайла Івановича, Лилака Дмитра Дмитровича, Маркуш Марії Андріївни, Мачужак Ярослави Василівни - доповідача, Нікітіна Юрія Івановича, Овчаренка В'ячеслава Андрійовича, Ткачука Павла Миколайовича, Шишкіна Віктора Івановича,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним
поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень
статей 1, 2, 4, 6 Закону України "Про передачу колекції
образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у
державну власність" від 24 червня 2004 року N 1881-IV ( 1881-15 )
(Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 50, ст. 535)
(далі - Закон), Постанови Верховної Ради України "Про визнання
колекції образотворчого мистецтва національним надбанням України"
від 24 травня 2001 року N 2434-III ( 2434-14 ) (Відомості
Верховної Ради України, 2001 р., N 28, ст. 136) (далі -
Постанова).
Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стало
конституційне подання 48 народних депутатів України.
Підставою для розгляду справи відповідно до статті 71 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є наявність
спору щодо конституційності положень Закону ( 1881-15 ) та
Постанови ( 2434-14 ).
Заслухавши суддю-доповідача Мачужак Я.В. та дослідивши
матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - 48 народних
депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з
клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційними), положення статей 1, 2, 4, 6
Закону ( 1881-15 ) та Постанову ( 2434-14 ).
У конституційному поданні стверджується, що положення Закону
( 1881-15 ) про передачу колекції образотворчого мистецтва
Акціонерного товариства "Градобанк" (далі - колекція) у державну
власність є порушенням права приватної власності Акціонерного
товариства "Градобанк" (далі - АТ "Градобанк"), що суперечить
принципу верховенства права, передбаченого статтею 8 Конституції
України ( 254к/96-ВР ).
Посилаючись на положення статей 13, 41 Конституції України
( 254к/96-ВР ) щодо непорушності права приватної власності та
вимог стосовно примусового відчуження об'єктів цього права,
конфіскації майна, автори клопотання наголошують, що в Законі
( 1881-15 ) не зазначено обґрунтування примусового припинення
права приватної власності АТ "Градобанк" на колекцію та не
наведено підстав набуття права власності державою. Крім того, в
Законі ( 1881-15 ) немає посилань на надзвичайний чи військовий
стан, на рішення суду щодо конфіскації колекції та не доведено в
судовому порядку суспільної необхідності припинення права
власності АТ "Градобанк".
З тих же міркувань народні депутати України вважають такою,
що не відповідає Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є
неконституційною), Постанову ( 2434-14 ). На їхню думку, визнання
у Постанові ( 2434-14 ) колекції національним надбанням фактично
припиняє в примусовому порядку право власності АТ "Градобанк".
2. Свої позиції стосовно врегульованих Законом ( 1881-15 ) і
Постановою правовідносин висловили Голова Верховної Ради України,
Національний банк України, Міністерство фінансів України,
Міністерство культури і туризму України, Рахункова палата,
науковці Національної юридичної академії України імені Ярослава
Мудрого, Київського національного університету імені Тараса
Шевченка.
3. У процесі розгляду справи Конституційний Суд України
встановив.
АТ "Градобанк" уклав з Національним банком України кредитний
договір від 4 червня 1996 року N 24 і договір застави, за якими
Національний банк України надав АТ "Градобанк" кредит у розмірі
5 мільйонів гривень і взяв під кредитні зобов'язання як заставу
колекцію, що налічує 857 предметів.
Через свою неплатоспроможність АТ "Градобанк" не виконав умов
кредитного договору, у зв'язку з чим Національний банк України в
установленому законодавством порядку розпочав процедуру звернення
стягнення кредиторських вимог за рахунок заставленої колекції.
Вищий арбітражний суд України рішенням від
28 травня - 1 червня 1998 року у справі N 3/60 звернув стягнення
на колекцію як заставлене майно і видав наказ про примусове
виконання зазначеного рішення.
Верховна Рада України, враховуючи високу художню і культурну
цінність колекції та необхідність її збереження для України,
прийняла Постанову "Про заборону продажу колекції образотворчого
мистецтва АТ "Градобанк" від 8 грудня 1998 року N 301-XIV
( 301-14 ), якою заборонила Національному банку України проведення
аукціонного продажу колекції. Після прийняття цієї Постанови
( 301-14 ) Національний банк України ініціював визнати колекцію
об'єктом національного культурного надбання, і Верховна Рада
України Постановою ( 2434-14 ) і Законом ( 1881-15 ) надала їй
такого правового статусу.
4. Вирішуючи порушені у конституційному поданні питання,
Конституційний Суд України виходить з того, що відповідно до
Конституції України ( 254к/96-ВР ) та загальновизнаних принципів і
норм міжнародного права визнання, дотримання і захист права
власності є обов'язком держави.
Держава однаково забезпечує захист прав усіх суб'єктів права
власності, ніхто не може бути протиправно позбавлений права
власності, право приватної власності є непорушним (частина
четверта статті 13, частина четверта статті 41 Конституції
України) ( 254к/96-ВР ). Разом з тим право власності, в тому числі
й приватної, не є абсолютним. Його здійснення має певні
конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами
частини третьої статті 13, частини сьомої статті 41 Основного
Закону України ( 254к/96-ВР ), в яких зазначається, що власність
зобов'язує і не повинна використовуватися на шкоду людині і
суспільству, правам, свободам та гідності громадян. Крім того, в
Конституції України ( 254к/96-ВР ) допускається примусове
відчуження об'єктів права приватної власності з мотивів суспільної
необхідності (частина п'ята статті 41) ( 254к/96-ВР ).
У системному зв'язку з наведеними конституційними принципами
перебувають положення пункту 36 частини першої статті 85
Конституції України ( 254к/96-ВР ), за яким до повноважень
Верховної Ради України належить визначення правових засад
вилучення об'єктів права приватної власності, та пункту 7 частини
першої статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ), відповідно до
якого виключно законами України визначається правовий режим
власності.
Конституційний Суд України неодноразово у своїх рішеннях
зазначав, що в основі правового режиму власності є конституційні
положення, конкретизовані в законах, які можуть містити й певні
особливості щодо врегулювання тих чи інших форм власності (рішення
від 10 червня 2003 року N 11-рп/2003 ( v011p710-03 ) у справі про
мораторій на примусову реалізацію майна, від 20 червня 2007 року
N 5-рп/2007 ( v005p710-07 ) у справі щодо кредиторів підприємств
комунальної форми власності).
Однією з підстав для визначення особливостей правового режиму
власності щодо окремих об'єктів є їх культурна цінність. Це,
зокрема, передбачено в частині восьмій статті 319 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ), згідно з якою особливості здійснення
права власності на національні, культурні та історичні цінності
встановлюються законом.
У Законі ( 1881-15 ) закріплено правові засади передачі
колекції у державну власність та визнано її об'єктом національного
культурного надбання, що є складовою правового режиму власності.
5. Відповідно до статті 8 Основного Закону ( 254к/96-ВР )
держави в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Одним із проявів цього конституційного принципу є непорушність
права приватної власності та недопустимість протиправного
позбавлення такого права.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності,
передбачене в частині п'ятій статті 41 Конституції України
( 254к/96-ВР ), може бути застосоване лише як виняток з мотивів
суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених
законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх
вартості.
Проаналізувавши положення Закону ( 1881-15 ) і дослідивши
матеріали справи, Конституційний Суд України дійшов висновку, що
законодавцем для досягнення вказаної у Законі мети - збереження
колекції як "унікальних скарбів національної культурної спадщини
України" (преамбула Закону) ( 1881-15 ) - одночасно застосовано
два різних правових засоби: визначено правовий режим колекції як
об'єкта національного культурного надбання і передано колекцію з
приватної у державну власність. При цьому забезпечення визначеного
у Законі ( 1881-15 ) суспільно важливого інтересу (мети Закону)
( 1881-15 ) могло бути досягнуто шляхом застосування лише першого
з них - визнання колекції об'єктом національного культурного
надбання. За таких обставин передбачена Законом ( 1881-15 )
передача колекції у державну власність не може бути визнана
винятковим правовим засобом у розумінні вимог частини п'ятої
статті 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо примусового
відчуження об'єкта права приватної власності.
Крім того, в Законі ( 1881-15 ) не визначено виконання
попереднього і повного відшкодування вартості відчужуваного
об'єкта приватної власності, що відповідно до частини п'ятої
статті 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) є обов'язковою
умовою.
Отже, законодавцем не дотримано принципу непорушності права
приватної власності, що мало наслідком протиправне позбавлення
цього права, у зв'язку з чим положення статті 1 в частині передачі
колекції у державну власність, статей 2, 6 Закону ( 1881-15 ) щодо
віднесення колекції до державної частини Музейного фонду України
та передачі на постійне зберігання до Національного художнього
музею України в місті Києві не відповідають статті 8, частині
четвертій статті 13, частині четвертій статті 41 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (є неконституційними).
Положення статті 5 Закону ( 1881-15 ), які встановлюють
порядок відшкодування державою вартості колекції, перебувають у
системному зв'язку з положеннями статті 1 Закону ( 1881-15 ) в
частині передачі колекції у державну власність. Тому згідно з
частиною третьою статті 61 Закону України "Про Конституційний Суд
України" ( 422/96-ВР ) є підстави для визнання статті 5 Закону
( 1881-15 ) такою, що не відповідає Конституції України
( 254к/96-ВР ).
6. Україна як соціальна, правова держава сприяє розвиткові
традицій і культури української нації, дбає про задоволення
національно-культурних потреб українців, у тому числі й тих, які
проживають за межами держави (статті 1, 11, 12 Конституції
України) ( 254к/96-ВР ).
Відповідно до статті 54 Конституції України ( 254к/96-ВР )
культурна спадщина охороняється законом, держава забезпечує
збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять
культурну цінність. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду
культурній спадщині (стаття 66 Конституції України)
( 254к/96-ВР ). Верховна Рада України через надання колекції
статусу об'єкта національного культурного надбання встановила
правові гарантії збереження її творів як унікальних культурних
цінностей українського народу.
Можливість віднесення об'єктів права приватної власності до
національного культурного надбання передбачена Основами
законодавства України про культуру ( 2117-12 ). Із змісту
Положення про Державний реєстр національного культурного надбання,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня
1992 року N 466 ( 466-92-п ), в аспекті співвідношення правового
статусу об'єкта національного культурного надбання та права
приватної власності випливає, що віднесення об'єктів права
приватної власності до національного культурного надбання не має
на меті зміну форми власності.
Отже, правовий статус колекції як об'єкта національного
культурного надбання не позбавляє права власника володіти,
користуватися та розпоряджатися своїм майном, а лише обумовлює
певні особливості здійснення власником своїх прав щодо такого
об'єкта, які встановлені іншими спеціальними законами.
З урахуванням наведеного Конституційний Суд України дійшов
висновку, що положення статті 1 Закону ( 1881-15 ) в частині
визнання колекції об'єктом національного культурного надбання не
порушує вимог статей 8, 13, 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
7. Законом ( 1881-15 ) (стаття 4) доручено Кабінету Міністрів
України та Національному банку України до 31 грудня 2004 року
забезпечити складення переліку творів колекції, провести
мистецтвознавчу експертизу і визначити їх оціночну вартість, що
вже виконано. Тобто положення цієї статті Закону ( 1881-15 )
вичерпали свою дію.
Таким чином, питання щодо відповідності Конституції України
( 254к/96-ВР ) (конституційності) статті 4 Закону ( 1881-15 )
згідно з пунктом 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний
Суд України" ( 422/96-ВР ) непідвідомче Конституційному Суду
України, що є підставою для припинення конституційного провадження
в зазначеній частині.
8. Постановою врегульовано ті ж самі, що й у Законі
( 1881-15 ), правовідносини правового режиму власності щодо
колекції, які відповідно до пункту 7 частини першої статті 92
Конституції України ( 254к/96-ВР ) повинні визначатися виключно
законами України, а тому Постанова ( 2434-14 ) не відповідає
вимогам пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційною).
Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 152, 153
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 39, 45, 51, 61, 63,
65, 73 Закону України "Про Конституційний Суд України"
( 422/96-ВР ), параграфом 51 Регламенту Конституційного Суду
України ( v001z710-97 ), Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Визнати таким, що відповідає Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є конституційним), положення статті 1 Закону
України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва
Акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність" від
24 червня 2004 року N 1881-IV ( 1881-15 ) в частині визнання
колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства
"Градобанк" об'єктом національного культурного надбання.
2. Визнати такими, що не відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційними), положення статті 1 в частині
передачі колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства
"Градобанк" у державну власність, статей 2, 5, 6 Закону України
"Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного
товариства "Градобанк" у державну власність" від 24 червня
2004 року N 1881-IV ( 1881-15 ).
3. Визнати такою, що не відповідає Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційною), Постанову Верховної Ради
України "Про визнання колекції образотворчого мистецтва
національним надбанням України" від 24 травня 2001 року N 2434-III
( 2434-14 ).
4. Припинити конституційне провадження у справі в частині
перевірки щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР )
(конституційності) положень статті 4 Закону України "Про передачу
колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства
"Градобанк" у державну власність" від 24 червня 2004 року
N 1881-IV ( 1881-15 ) на підставі пункту 3 статті 45 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) -
непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у
конституційному поданні.
5. Положення Закону України "Про передачу колекції
образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у
державну власність" від 24 червня 2004 року N 1881-IV ( 1881-15 )
та Постанова Верховної Ради України "Про визнання колекції
образотворчого мистецтва національним надбанням України" від
24 травня 2001 року N 2434-III ( 2434-14 ), визнані
неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення
Конституційним Судом України цього Рішення.
6. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Домбровського І.П.
стосовно Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням
48 народних депутатів України щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності)
положень статей 1, 2, 4, 6 Закону України
"Про передачу колекції образотворчого мистецтва
Акціонерного товариства "Градобанк"
у державну власність" ( 1881-15 ),
Постанови Верховної Ради України
"Про визнання колекції образотворчого мистецтва
національним надбанням України" ( 2434-14 )

На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд
України" ( 422/96-ВР ) висловлюю окрему думку стосовно Рішення
Конституційного Суду України від 16 жовтня 2008 року N 24-рп/2008
(далі - Рішення).
Погоджуючись у цілому з Рішенням, вважаю за необхідне
викласти свою позицію щодо пунктів 1, 3 резолютивної частини
Рішення та їх мотивування.
У пункті 1 резолютивної частини Рішення визнано таким, що
відповідає Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є конституційним),
положення статті 1 Закону України "Про передачу колекції
образотворчого мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" у
державну власність" від 24 червня 2004 року N 1881-IV ( 1881-15 )
(далі - Закон) у частині визнання колекції образотворчого
мистецтва Акціонерного товариства "Градобанк" об'єктом
національного культурного надбання.
Конституційний Суд України (далі - Суд) обґрунтовує
конституційність зазначеного положення статті 1 Закону ( 1881-15 )
в пункті 6 мотивувальної частини Рішення, посилаючись на статті 1,
11, 12, 54, 66 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Основний зміст мотивувальної частини Рішення зводиться до
захисту державою прав українців на задоволення
національно-культурних потреб, сприяння розвиткові традицій і
культури українського народу (статті 11, 12 Конституції України)
( 254к/96-ВР ); обов'язку держави щодо охорони культурної
спадщини, збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що
становлять культурну цінність (стаття 54 Конституції України)
( 254к/96-ВР ).
При цьому Суд зауважив, що визначення правового статусу
колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства
"Градобанк" як об'єкта національного культурного надбання не
позбавляє права власника володіти, користуватися та розпоряджатися
своїм майном, а лише обумовлює певні особливості здійснення
власником своїх прав щодо такого об'єкта, встановлених іншими
спеціальними законами.
Підсумовуючи, Суд зазначив, що положення статті 1 Закону
( 1881-15 ) в цій частині не порушує вимог статей 8, 13, 41
Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Крім того, Суд зіслався на Положення про Державний реєстр
національного культурного надбання, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 року N 466
( 466-92-п ), із змісту якого, на думку Суду, випливає, що
віднесення об'єктів права приватної власності до національного
культурного надбання не має на меті зміну форми власності.
Цей висновок Суду не відповідає змісту зазначеного Положення
( 466-92-п ), оскільки в ньому така норма відсутня.
Необхідно відзначити, що можливість визнання унікальних
цінностей матеріальної та духовної культури, а також культурних
цінностей, які мають виняткове історичне значення для формування
національної самосвідомості українського народу, передбачена у
статті 14 Основ законодавства України про культуру ( 2117-12 ).
Однак про можливість віднесення до такого надбання об'єктів права
приватної власності у вказаній нормі не йдеться.
Таким чином, наведене обґрунтування конституційності
зазначеного положення статті 1 Закону ( 1881-15 ) не має підстав.
Вважаю, що Суд, досліджуючи це питання, припустився
методологічної помилки.
Суд обґрунтовано зіслався на статті 1, 8 Конституції України
( 254к/96-ВР ), однак оцінка відповідності оспорюваного положення
Закону ( 1881-15 ) цим нормам Конституції України ( 254к/96-ВР )
сумнівна.
Так, відповідно до статті 1 Конституції України
( 254к/96-ВР ) Україна є правовою державою. В наступних її статтях
розкривається суть правової держави. Зокрема, у статті 8
Конституції України ( 254к/96-ВР ) зазначено, що закони України та
інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції
України ( 254к/96-ВР ) і повинні відповідати їй. Органи державної
влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами
України (частина друга статті 19 Конституції України)
( 254к/96-ВР ).
Саме питання, чи діяла Верховна Рада України, ухвалюючи Закон
( 1881-15 ), зокрема положення статті 1, в межах своїх
повноважень, тобто з дотриманням вимог статей 1, 8, 19 Конституції
України ( 254к/96-ВР ), мав би з'ясувати Суд.
Повноваження Верховної Ради України визначені у статті 85
Конституції України ( 254к/96-ВР ). Крім встановлених у ній
повноважень, Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які
відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) віднесені до її
відома.
Ні стаття 85 Конституції України ( 254к/96-ВР ), ні інші її
норми не містять повноважень Верховної Ради України щодо визнання
майна приватної форми власності об'єктом національного культурного
надбання.
Отже, положення статті 1 Закону ( 1881-15 ) в частині
визнання колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства
"Градобанк" об'єктом національного культурного надбання (як і весь
Закон ( 1881-15 ) у цілому) необхідно було визнати таким, що не
відповідає статтям 1, 8, частині другій статті 19 Конституції
України ( 254к/96-ВР ).
Слід відзначити, що висновок Суду, викладений у пункті 6
мотивувальної частини Рішення, частково суперечить висновку, який
міститься в пункті 5 цієї ж частини Рішення, де зазначено, що
положення статті 2 Закону ( 1881-15 ) щодо віднесення колекції до
державної частини Музейного фонду України не відповідає статті 8,
частині четвертій статті 13, частині четвертій статті 41
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є неконституційним).
Положення щодо визнання колекції об'єктом національного
культурного надбання (стаття 1 Закону) ( 1881-15 ) і віднесення її
до державної частини Музейного фонду України (стаття 2 Закону)
( 1881-15 ) взаємопов'язані і рівнозначні, оскільки, на відміну
від положень щодо передачі колекції у державну власність та
передачі на постійне зберігання до Національного художнього музею
України в місті Києві, не передбачають безпосереднє неправомірне
позбавлення чи обмеження права власності.
За таких обставин логічно було б визнати ці два положення
Закону ( 1881-15 ) неконституційними.
Погоджуючись із визнанням неконституційною Постанови
Верховної Ради України "Про визнання колекції образотворчого
мистецтва національним надбанням України" від 24 травня 2001 року
N 2434-III ( 2434-14 ), вважаю необґрунтованим посилання на
невідповідність її вимогам пункту 7 частини першої статті 92
Конституції України ( 254к/96-ВР ). Така аргументація свідчить, що
Суд фактично погодився з наявністю у Верховної Ради України
повноважень вирішувати питання, які були вирішені в зазначеній
Постанові ( 2434-14 ) у формі закону. На мій погляд, ця Постанова
( 2434-14 ) також мала бути визнана неконституційною з підстав її
невідповідності статтям 1, 8, частині другій статті 19 Конституції
України ( 254к/96-ВР ).

Суддя Конституційного Суду України І.Домбровський

ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Маркуш М.А.
стосовно Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням
48 народних депутатів України щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності)
положень статей 1, 2, 4, 6 Закону України
"Про передачу колекції образотворчого мистецтва
Акціонерного товариства "Градобанк"
у державну власність" ( 1881-15 ),
Постанови Верховної Ради України
"Про визнання колекції образотворчого мистецтва
національним надбанням України" ( 2434-14 )

На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд
України" ( 422/96-ВР ) висловлюю окрему думку стосовно Рішення
Конституційного Суду України від 16 жовтня 2008 року N 24-рп/2008
(далі - Рішення).
Рішенням Конституційний Суд України:
1) визнав таким, що відповідає Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є конституційним), положення статті 1 Закону
України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва
Акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність" від
24 червня 2004 року N 1881-IV ( 1881-15 ) (далі - Закон) у частині
визнання колекції образотворчого мистецтва Акціонерного товариства
"Градобанк" (далі - колекція) об'єктом національного культурного
надбання;
2) визнав такими, що не відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційними), положення статті 1 в частині
передачі колекції у державну власність, статей 2, 5, 6 Закону
( 1881-15 );
3) визнав такою, що не відповідає Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційною), Постанову Верховної Ради
України "Про визнання колекції образотворчого мистецтва
національним надбанням України" від 24 травня 2001 року N 2434-III
( 2434-14 ) (далі - Постанова);
4) припинив конституційне провадження у справі в частині
перевірки щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР )
(конституційності) положень статті 4 Закону ( 1881-15 ) на
підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд
України" ( 422/96-ВР ) - непідвідомчість Конституційному Суду
України питань, порушених у конституційному поданні.
Вважаю положення пункту 2 резолютивної частини Рішення
недостатньо обґрунтованим з таких мотивів.
1. Верховна Рада України, враховуючи високу художню і
культурну цінність колекції та необхідність її збереження для
України, прийняла Постанову ( 301-14 ), якою заборонила
Національному банку України проведення аукціонного продажу
колекції. Національний банк України ініціював визнати колекцію
об'єктом національного культурного надбання. Верховна Рада України
Постановою ( 2434-14 ) і Законом ( 1881-15 ) надала колекції
правового статусу об'єкта національного культурного надбання та
передала її у державну власність.
1.1. Конституційний Суд України, приймаючи Рішення, виходив з
того, що відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) та
загальновизнаних принципів і норм міжнародного права визнання,
дотримання і захист права власності є обов'язком держави.
Держава однаково забезпечує захист прав усіх суб'єктів права
власності, ніхто не може бути протиправно позбавлений права
власності, право приватної власності є непорушним (частина
четверта статті 13, частина четверта статті 41 Конституції
України) ( 254к/96-ВР ). Разом з тим право власності, в тому числі
й приватної, не є абсолютним. Його здійснення має певні
конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами
частини третьої статті 13, частини сьомої статті 41 Основного
Закону України ( 254к/96-ВР ), в яких зазначається, що власність
зобов'язує і не повинна використовуватися на шкоду людині і
суспільству, правам, свободам та гідності громадян. Крім того, в
Конституції України ( 254к/96-ВР ) допускається примусове
відчуження об'єктів права приватної власності з мотивів суспільної
необхідності (частина п'ята статті 41) ( 254к/96-ВР ).
У системному зв'язку з наведеними конституційними принципами
перебувають положення пункту 36 частини першої статті 85
Конституції України ( 254к/96-ВР ), за яким до повноважень
Верховної Ради України належить визначення правових засад
вилучення об'єктів права приватної власності, та пункту 7 частини
першої статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ), відповідно до
якого виключно законами України визначається правовий режим
власності.
Конституційний Суд України неодноразово у своїх рішеннях
зазначав, що в основі правового режиму власності є конституційні
положення, конкретизовані в законах, які можуть містити й певні
особливості щодо врегулювання тих чи інших форм власності (рішення
від 10 червня 2003 року N 11-рп/2003 ( v011p710-03 ) у справі про
мораторій на примусову реалізацію майна, від 20 червня 2007 року
N 5-рп/2007 ( v005p710-07 ) у справі щодо кредиторів підприємств
комунальної форми власності).
Однією з підстав для визначення особливостей правового режиму
власності щодо окремих об'єктів є їх культурна цінність. Це,
зокрема, передбачено в частині восьмій статті 319 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ), згідно з якою особливості здійснення
права власності на національні, культурні та історичні цінності
встановлюються законом.
Законом ( 1881-15 ) закріплено правові засади передачі
колекції у державну власність та визнано її об'єктом національного
культурного надбання, що є складовою правового режиму власності.
1.2. Відповідно до статті 8 Основного Закону ( 254к/96-ВР )
держави в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Одним із проявів цього конституційного принципу є непорушність
права приватної власності та недопустимість протиправного
позбавлення такого права. Однак Конституція України ( 254к/96-ВР )
закріпила виняток з цього правила.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності,
передбачене в частині п'ятій статті 41 Конституції України
( 254к/96-ВР ), може бути застосоване лише як виняток з мотивів
суспільної необхідності,на підставі і в порядку, встановлених
законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх
вартості. За конституційно-правовим смислом цих положень примусове
відчуження є винятковим правовим засобом, що допускається тільки
тоді, коли забезпечення суспільно важливого інтересу іншими
правовими засобами неможливе.
Для досягнення вказаної у Законі ( 1881-15 ) мети -
збереження колекції як "унікальних скарбів національної культурної
спадщини України" (преамбула Закону) ( 1881-15 ) - законодавцем
одночасно застосовано два різних правових засоби: визначено
правовий режим колекції як об'єкта національного культурного
надбання і передано колекцію з приватної у державну власність.
Забезпечення визначеного у Законі ( 1881-15 ) суспільно важливого
інтересу могло бути досягнуто лише шляхом визнання колекції
об'єктом національного культурного надбання та передачі її з
приватної у державну власність, тому пункт 1 резолютивної частини
Рішення відповідає вимогам Конституції України ( 254к/96-ВР ), а
пункт 2 резолютивної частини Рішення не відповідає вимогам частини
третьої статті 13, частин другої, п'ятої статті 41 Основного
Закону України ( 254к/96-ВР ).
Конституція України ( 254к/96-ВР ) в частині четвертій
статті 41 містить застереження стосовно того, що ніхто не може
бути протиправно позбавлений права власності, оскільки таке право
є непорушним. Однак Законом ( 1881-15 ) колишнього власника не
позбавлено протиправно приватної власності на колекцію. Правовий
засіб, яким було визначено правовий режим власності щодо колекції,
відповідає положенням пункту 7 частини першої статті 92
Конституції України ( 254к/96-ВР ), а саме: його було визначено
Законом ( 1881-15 ). Верховна Рада України, визначаючи правовий
режим власності колекції, діяла в межах своїх повноважень,
оскільки Законом ( 1881-15 ) визначила правові засади вилучення
об'єкта права приватної власності - колекції (пункт 36 частини
першої статті 85 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).
Тому Конституційний Суд України повинен був розглянути спірне
положення Закону ( 1881-15 ) в системному зв'язку з окремими
нормами Конституції України ( 254к/96-ВР ), тобто через призму
повноважень Верховної Ради України, закріплених у пункті 36
частини першої статті 85 Конституції України ( 254к/96-ВР ), та
положеннями пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ).
1.3. Вважаю обґрунтування неконституційності положень
статті 1 Закону ( 1881-15 ) в частині передачі колекції у державну
власність непереконливим.
Україна як соціальна, правова держава сприяє розвиткові
традицій і культури української нації, дбає про задоволення
національно-культурних потреб українців, у тому числі й тих, які
проживають за межами держави (статті 1, 11, 12 Конституції
України) ( 254к/96-ВР ).
Відповідно до статті 54 Конституції України ( 254к/96-ВР )
охорона культурної спадщини, збереження історичних пам'яток та
інших об'єктів, що становлять культурну цінність, є обов'язком
держави. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду культурній
спадщині (стаття 66 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).
Верховна Рада України, надавши колекції статусу об'єкта
національного культурного надбання та передавши її у державну
власність, встановила правові гарантії збереження творів колекції
як унікальних культурних цінностей українського народу. Тобто
держава, маючи на меті збереження унікальних творів національного
культурного надбання, виконала свій обов'язок щодо збереження
культурної спадщини, яка становить культурну цінність і визнана
об'єктом національного культурного надбання, - взяла колекцію під
свою охорону, визначивши Законом ( 1881-15 ) режим власності та
правові засади вилучення об'єкта права приватної власності -
колекції.
Тому положення статті 1 Закону ( 1881-15 ) в частині визнання
колекції об'єктом національного культурного надбання та передачі
її у державну власність вважаю таким, що не порушує вимог
статей 8, 13, 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Суддя Конституційного Суду України М.Маркуш



вгору